Головна   Додати в закладки Термодинаміка | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Термодинаміка - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Фізика
Розмір файла: 60 Kb
Кількість завантажень:
79
Кількість переглядів:
2147
Описання роботи: Реферат на тему Термодинаміка
Дивитись
Завантажити


Зміст

Вступ_________________________________________________________(2-3 ст.)

Агрегатний стан речовини_______________________________________(3-5 ст.)

Теплові я вища при розчиненні____________________________________(5 ст.)

Тепловий рух. Внутрішня енергія тіла і способи її зміни. Кількість теплоти.
Питома теплоємність речовини. Робота в термодинаміці______________(6-9 ст.)

Плавлення і тверднення тіл. Питома теплота плавлення. Згоряння.
Питома теплота згоряння палива. Рівняння теплового балансу _______(9-12 ст.)

Внутрішня енергія ідеального газу ______________________________(12-13 ст.)

Фізичний зміст універсально газової сталої та сталої Больцмана_________(13ст.)

Адіабатичний процес__________________________________________(14-16 ст.)

Термодинамíчна фаза__________________________________________(16-17 ст.)

Перший закон термодинаміки__________________________________(17-18 ст.)

Другий закон термодинаміки___________________________________(18-22 ст.)

Третій закон термодинаміки______________________________________(22 ст.)

Список використаних джерел_____________________________________(23 ст.)

1. Вступ

Фізика мала і має великий вплив на розвиток нашої цивілізації. Свого часу швидкий та успішний розвиток механіки, термодинаміки та електрики створили передумови для промислової революції XVIII - XIX ст. Своїми відкриттями фізика більше, ніж будь-яка наука спричинила зміни у способі виробництва, побуті людей, у їх світогляді. Більшість найважливіших досягнень фізики, здійснених у ХХ ст., має цивілізаційні наслідки. Так, серед дванадцяти найбільших здобутків ХХ ст., які визначила агенція Франс Прес, сім - пов'язані з фізикою. Це авіація, телебачення, розщеплення атомного ядра, створення комп'ютера, лазера, освоєння космосу, інтернет.
Фізика є частиною людського життя і тому розвиватиметься й надалі. У ХХІ ст. людство очікує цієї науки відкриття нових джерел енергії, створення нових технологій, розв'язання екологічних проблем і ще багатьох нових знахідок.

Виникнення термодинаміки

Теплові явища відрізняються від механічних і електромагнітних тим, що закони теплових явищ необоротні (тобто теплові процеси самі йдуть лише в одному напрямку) і що теплові процеси здійснюються лише в макроскопічних масштабах, а тому використовувані для опису теплових процесів поняття і розміри (температура, кількість теплоти і т.д.) також мають тільки макроскопічний зміст (про температуру, наприклад, можна говорити стосовно до макроскопічного тіла, але не до молекули або атому). Водночас знання будови речовини необхідно для розуміння законів теплових явищ. Тіло, аналізоване з термодинамічної позиції, є нерухомим, що не володіє механічною енергією. Але таке тіло має внутрішню енергію, що складається з енергій електронів, що рухаються, і т.д. Ця внутрішня енергія може збільшуватися або зменшуватися. Передача енергії може здійснюватися шляхом передачі від одного тіла до іншого під час виконання над ними роботи і шляхом теплообміну. В другому випадку внутрішня енергія переходить від більш нагрітого тіла до менше нагрітого без виконання роботи. Передану енергію називають кількістю теплоти, а передачу енергії - теплопередачею. У загальному випадку обидва процеси можуть здійснюватися одночасно, коли тіло втрачаючи внутрішню енергію може здійснювати роботу і передавати теплоту іншому тілу. До розуміння цього вчені прийшли не відразу. У XVIII і першій половині XIX ст. було характерно розуміти теплоту як невагому рідину (речовину).

Уявлення про теплоту як форми руху дрібних часток матерії з'явилося ще в XVII столітті. Цих поглядів притримувалися Бекон, Декарт, Ньютон, Гук, Ломоносов. Проте й у XIX столітті концепція теплороду розглядалася багатьма вченими. Наприкінці XVIII століття Б.Томпсон (граф Румфорд) виявив виділення великої кількості тепла під час висвердлюванні каналу в гарматному стовбурі, що вважав доказом того, що теплота є формою прямування. Одержання теплоти за допомогою тертя підтвердили досліди Г.Деві. Б.Томпсон показав, що з обмеженої кількості матерії може бути отримана необмежена кількість теплоти.

Виникнення власне термодинаміки починається з роботи С.Карно (сам термін "термодинаміка" введений Б.Томпсоном). Досліджуючи практичну задачу одержання прямування з тепла стосовно до парових машин, він зрозумів, що принцип одержання прямування з тепла необхідно розглядати не тільки стосовно парових машин, але до будь-яких уявних теплових машин. Так був сформульований загальний метод розв’язку задачі - термодинамічний, що заклав основу термодинаміки. Визначаючи коефіцієнт корисної дії теплових машин, Карно увів свій знаменитий цикл, що складається з двох ізотермічних (які відбуваються при постійній температурі) і двох адіабатичних (без припливу і віддачі тепла) процесів. ККД циклу Карно не залежить від властивостей робочого тіла (пари, газу і т.д.) і визначається температурами тепловіддатчика і теплоприймача. ККД будь-якої теплової машини не може бути при тих же температурах тепловіддатчика і теплоприймача вище ККД циклу Карно.

Карно першим розкрив зв'язок теплоти з роботою. Але він виходив із концепції теплороду, що визнавала теплість незмінної по кількості субстанцією. Водночас Карно вже зрозумів, що робота парової машини визначається загальним законом переходу тепла від більш високих до більш низьких температур, тобто що не може бути безмежного відтворення рушійної сили без витрат теплороду. Таким чином, робота рекомендувалася як результат перепаду теплороду з вищого рівня на нижчі. Інакше кажучи, теплота може створювати роботу лише при наявності різниці температур. За своїм змістом це і складає основу другого початку термодинаміки. ККД теплової машини виявився залежним не від робочої речовини, а від температури тепловіддатчика і теплоприймача. Все це дозволило Карно прийти до визнання принципу неможливості створення вічного двигуна першого роду (тобто постійно працюючої машини, що, будучи якось запущеною, виконувала б роботу без притоку енергії ззовні).

Усвідомлюючи хибність теорії теплороду, Карно зрештою відмовляється від визнання теплоти незмінної по кількості субстанцією і дає значення механічного еквівалента теплоти. Але публікація цього висновку була здійснена вже після винайдення закону збереження енергії, тому даний висновок не мав того значення, яке б мав. будучи опублікованим раніше. Але так чи інакше Карно заклав основи термодинаміки як поділу фізики, що вивчає найбільше загальні властивості макроскопічних систем, що знаходяться в стані термодинамічної рівноваги, і процеси переходу між цими станами. Термодинаміка стала розвиватися на основі фундаментальних принципів або початків, що є узагальненням результатів численних спостережень і експериментів.

2. Агрегатний стан речовини

Агрегатний стан — термодинамічний стан речовини, сильно відмінний за своїми фізичних властивостях від інших агрегатних станів цієї ж речовини.

Термін «агрегатний стан» досить розмитий, і часто що дуже огрублює властивості речовини. Так, майже всі речовини в твердому агрегатному стані можуть мати, залежно від тиску і температури, декілька різних термодинамічних фаз. Відмінність поняття агрегатного стану речовини від термодинамічної фази полягає у виділеному вище слові «сильно». Як правило, вимагається, щоб агрегатні стани «виглядали» сильно по-різному. Термодинамічні ж фази можуть відрізнятися «непомітними оку» величинами, такими як теплоємність, структура кристалічних ґраток і т.д. Проте при акуратному міркуванні рекомендується говорити саме у термінах термодинамічних фаз.

Агрегатні стани, що спостерігаються практично у всіх речовин

Попередні міркування (філософський аспект)

У ході розвитку філософії, філофосифами у різних кутках світу обмірковувалось питання peri phiseos, про природу, а, відтак, виникало питання, з чого все постало, як перетворюється і чим є. На ці питання згодом дали відповідь Міфологія, Філософія, Метафізика, та власне Фізика. Основними, як ми тепер кажем, агрегатними станами, а, раніше, стихіями, у міркуваннях древніх, були вода, вогонь, камінь та повітря (а згодом, апейрон). Власне, це були всі відомі до сьогодні стани речовини, агрегатні стани. Новітні дослідження додали до цього списку конденста Бозе-Айнтшайна.

Технічний погляд

Газоподібний стан, характеризується низькою густиною і достатньо високою температурою. Газ не тримає ні форму, ні об'єму.

Рідина, характеризується більш високою густиною і проміжними температурами. Рідина тримає об'єм, але не тримає форму.

Тверде тіло (аморфне або кристалічне), тримає як форму, так і об'єм.

Плазма (часто звана четвертий стан речовини), є частково або повністю йонізованим газом і виникає при високій температурі, від декількох тисяч кельвінів і вище. В цілому, її властивості нагадують властивості газоподібного стану речовини, за винятком того факту, що для плазми принципову роль грає електродинаміка.

В нейтронний стан речовина переходить при надвисокому тиску, недосяжному поки в лабораторії, але який існую усередині нейтронних зірок. При переході в нейтронний стан, електрони речовини взаємодіють з протонами і перетворюються на нейтрони. В результаті, в нейтронному стані, речовина повністю складається з нейтронів і має густину порядку ядерної. Температура речовини при цьому не повинна бути дуже високою (в енергетичному еквіваленті, не більше сотні МеВ).

При сильному підвищенні температури (сотні МеВ і вище), в нейтронному стані починають народжуватися і анігілювати різноманітні мезони. При подальшому підвищенні температури, відбувається деконфайнмент, і речовина переходить в стан кварк-глюонної плазми. Вона складається вже не з адронів, а з кварків і глюонів, що постійно народжуються

і зникають.

При подальшому необмеженому підвищенні тиску без підвищення температури речовина колапсу в чорну діру. При одночасному підвищенні і температури, до кварків і глюонів додаються інші частинки. Що відбувається з речовиною (а точніше, з речовиною + простором-часом) при температурах, близьких до планковской температури, поки невідомо.

При глибокому охолоджуванні, гази деяких (далеко не усіх) речовин переходять в стан бозе-конденсату. Деякі інші речовини при низьких температурах переходять в надпровідний або надтекучий стан. Будучи, безумовно, окремими термодинамічними фазами, цих станів навряд чи слід називати новими агрегатними станами речовини через їх не універсальність.

Неоднорідні речовини типу паст, гелів, суспензій, аерозолів і т. д., які за певних умов демонструють властивості як твердих тіл, так і рідин і навіть газів, звичайно відносять до класу дисперсних матеріалів, а не до яких-небудь конкретних агрегатних станів речовини.

Теплові я вища при розчиненні

Процес розчинення кожної речовини у воді супроводжується або виділенням, або поглинанням тепла, внаслідок чого одержуваний розчин або нагрівається, або охолоджується. Розчинення газоподібних речовин завжди супроводжується виділенням тепла і нагріванням розчину. При розчиненні багатьох рідин у воді, наприклад спирту і сульфатної кислоти, теж виділяється значна кількість тепла і розчин сильно нагрівається.

При розчиненні твердих речовин у воді інколи виділяється, а інколи поглинається тепло. Так, при розчиненні їдких лугів (кристалічних) NaOH і KOH, безводного хлориду кальцію CaCl2 і багатьох інших речовин спостерігається сильне нагрівання розчину, а при розчиненні нітрату амонію NH4NO3 і деяких інших речовин, навпаки, спостерігається сильне охолодження розчину. Вперше на теплові явища при процесах розчинення звернув увагу і дав їм теоретичне обгрунтування Д. І. Менделєєв. За поглядами Менделєєва, розчинення є не тільки фізичним процесом, при якому молекули розчинюваної речовини рівномірно розподіляються між молекулами води, а й хімічним, внаслідок якого молекули або іони розчинюваної речовини з молекулами води утворюють певні хімічні сполуки. Ці сполуки Менделєєв назвав гідратами, а сам процес їх утворення — процесом гідратації. Через це його теорію було названо хімічною, або гідратною, теорією розчинення.

Гідрати умовились позначати такою загальною формулою: А•nH2O, де А — молекула або іон розчиненої речовини, а n — певне число молекул води, що припадає на одну молекулу або один іон розчиненої речовини. Гідрати більшості речовин на відміну від звичайних хімічних сполук є дуже нестійкими й існують лише у розчинах, а при випарюванні розчину розкладаються. Але відомі й порівняно стійкі гідрати, які можна виділити з розчину у твердому стані (так звані кристалогідрати).

Утворення гідратів супроводжується звичайно виділенням тепла, внаслідок чого розчин нагрівається. Але поряд з цим при розчиненні мають місце й інші процеси — відрив частинок (молекул або іонів) від кристалічної поверхні розчинюваної речовини (у випадку розчинення твердих речовин) і їх розміщення по всьому об'єму розчину, на що витрачається певна кількість внутрішньої енергії, внаслідок чого розчин повинен охолоджуватися. У зв'язку з цим сумарний тепловий ефект розчинення твердої речовини може бути різним. Якщо витрачена енергія на роздрібнення кристалічної речовини дорівнює енергії гідратації, то процес розчинення відбуватиметься без видимих теплових змін. Якщо ж енергія гідратації менша від енергії роздрібнення кристалічної речовини, то розчинення буде супроводжуватися охолодженням, а коли, навпаки, енергія гідратації більша, то розчинення супроводжується нагріванням розчину.

4. Тепловий рух. Внутрішня енергія тіла і способи її зміни. Кількість теплоти.
Питома теплоємність речовини. Робота в термодинаміці

Термодинаміка - розділ молекулярної фізики, який вивчає теплові процеси без вияснення внутрішніх чинників структури речовини.

Термодинаміка була створена в середині ХІХ століття. Після відкриття закону збереження енергії. В її основі лежить поняття внутрішньої енергії U. У середині ХІХ століття. було доведено, що поряд з механічною енергією макроскопічні тіла мають ще й енергію всередині цих тіл. Ця внутрішня енергія входить до балансу енергетичних перетворень у природі. Після відкриття внутрішньої енергії був сформульований закон збереження і перетворення енергії в теплових процесах, у результаті якого внутрішня енергія може переходити в механічну і навпаки. З погляду МКТ речовини внутрішня енергія макроскопічного тіла термодинамічної системи дорівнює сумі кінетичних енергій неперервного теплового руху всіх молекул (атомів) відносно центра мас тіла і потенціальних енергій взаємодії всіх молекул одна з одною. Обчислити U, враховуючи мікропараметри майже неможливо, тому для її вираження використовують макропараметри термодинамічної системи.

Найбільш простий за властивостями - одноатомний газ. До одноатомних можна віднести інертні гази: гелій, неон, аргон та ін. Обчислимо внутрішню енергію одноатомного ідеального газу. Оскільки молекули цього газу одна з одною не взаємодіють, то потенціальна енергія Еп = 0. Уся внутрішня енергія складається із кінетичної енергії руху Ек. За формулою Больцмана для одного атома . А оскільки кількість атомів дорівнює , то внутрішня енергія одноатомного ідеального газу , де kNA = R. Остаточно маємо

де m - маса всього газу; m - молярна маса; R - універсальна газова стала; T - термодинамічна температура; p - тиск газу; V - об'єм газу.

Внутрішня енергія ідеального одноатомного газу пропорційна температурі і не залежить від об'єму та інших макропараметрів. Зміна внутрішньої енергії маси ідеального газу відбувається тільки у разі зміни його температури T:

Якщо газ не одноатомний, то його молекули рухаються не тільки поступально, а й обертаються. Внутрішня енергія таких газів дорівнює сумі енергій поступального і обертального рухів.

У реальних газах, рідинах і твердих тілах середня потенціальна енергія взаємодії молекул не дорівнює нулю, тому їх внутрішня енергія залежить від об'єму речовини поряд з температурою.

Внутрішню енергію термодинамічної системи можна змінити двома способами:

1) виконанням роботи;

2) теплопередачею.

Теплопередачею або теплообміном називають процес передачі енергії від одного тіла до іншого без виконання роботи. Теплопередача може відбуватися такими способами:

1) теплопровідність;

2) випромінювання;

3) конвекція (перемішування).

Кількісну міру зміни внутрішньої енергії тіла під час теплообміну називають кількістю теплоти Q. У процесі теплообміну на межі між тілами відбувається взаємодія "повільних" молекул холодного тіла і "швидких" гарячого. У результаті кінетичні енергії молекул вирівнюються і швидкість молекул холодного тіла підвищується, а гарячого - знижується. Кількістю теплоти також називають енергію, яку гаряче тіло передає холодному в результаті теплообміну.

Кількісні вимірювання під час теплообміну виконують за допомогою калориметра, показаного на рис.3.2.2, на якому 1 - зовнішня посудина (корпус калориметра); 2 - внутрішня металева посудина (найкраще мідна, оскільки мідь - один з найкращих провідників теплоти; цю посудину ще називають власне калориметр); 3 - шар повітря; 4 - теплоізолювальна кришка; 5 - термометр; 6 - теплоізолювальні опори. Усередині калориметра зазвичай вміщують мішалку для перемішування рідини.

Наявність шару повітря між посудинами, теплоізолювальною кришкою і опорами утруднює всі види теплопередачі між тілами у внутрішній посудині і зовнішнім середовищем.

Якщо теплота передана тілу в результаті нагрівання чи охолодження, то експериментально встановлено, що

Q = cm(T2 - T1),

де c - коефіцієнт пропорційності, скалярна фізична величина, що називається питомою теплоємністю і яка чисельно дорівнює кількості теплоти, що відбирається або надається 1 кг речовини у разі зміни її температури на 1К:

c = Q, якщо m = 1 кг, T2 - T1 = DT = 1 К.

Внутрішня енергія тіла підвищується, коли воно отримує певну кількість теплоти від інших тіл, які його оточують (T2 > T1). У цьому разі Q > 0 і DU. Якщо ж тіло віддає певну кількість теплоти тілам (холоднішим від нього), які його оточують (T2 < T1), його внутрішня енергія зменшується: Q = DU < 0.

Одиниця кількості теплоти в СІ - джоуль: [Q] = Дж. Позасистемна одиниця кількості теплоти - калорія (кал). Калорію визначають як кількість теплоти, яку необхідно передати одному граму води, щоб збільшити його температуру на один градус Цельсія. 1 кал = 4,18 Дж.

Питому теплоту в СІ вимірюють в джоулях на кілограм на кельвін: .

Для води . Це досить велике значення питомої теплоємності, тому змінити температуру певної маси води досить важко. З цієї причини воду використовують як теплоносій у системах опалення. Велика теплоємність води зумовлює зменшення різких перепадів температури біля поверхні Землі, яка на 2/3 покрита водою.

Питома теплоємність визначена для всіх тіл і залежить не тільки від властивостей речовини, але й від того, за яких умов здійснюється теплопередача. Наприклад, для нагрівання газу на 1 К при p = const треба передати більшу кількість теплоти Q, ніж для нагрівання при V = const.

Розглянемо інший спосіб зміни внутрішньої енергії термодинамічної системи -виконанням роботи. Виконання роботи в термодинаміці пов'язане зі зміною об'єму термодинамічної системи. Розрахуємо роботу А, яку виконує ідеальний газ внаслідок його ізобарного нагрівання. Будемо вважати, що газ знаходиться під невагомим поршнем площею S, який рухається уздовж циліндра без тертя (рис.3.2.3). Оскільки поршень не закріплений, то тиск газу p є сталим і наближено дорівнює атмосферному. Під час нагрівання на DT відбувається ізобарне розширення газу і його об'єм збільшується на DV = SDh, де S - площа поршня; Dh - висота підняття поршня. Оскільки з механіки відомо, що , де - сила, що діє на тіло, яке здійснює переміщення , то з урахуванням рівностей F = pS, a = 0°, || = Dh знаходимо:

A = pSDh = pDV, (3.2.1)

де DV - зміна об'єму газу: DV = V2 - V1.

Формула (3.2.1) справедлива не тільки для ізобарного процесу, але і для будь-якого процесу, під час якого об'єм газу змінюється на досить малу величину DV.

Якщо в циліндрі під поршнем (рис.3.2.3) знаходиться 1 моль ідеального газу, то робота під час його ізобарного нагрівання

A = pDVm. (3.2.2)

Із рівняння Клапейрона-Менделеєва pVm = RT маємо ,отже:

Підставивши у (3.2.2) вираз (3.2.3) отримаємо:

Am = RDT. (3.2.4)

Із рівняння (3.2.4) при DT = 1 К R = Am. Таким чином можна сформулювати фізичний зміст універсальної газової сталої: універсальна газова стала R чисельно дорівнює роботі ізобарного розширення одного моля ідеального газу під час нагрівання його на 1 К.

Якщо процес ізобарного розширення газу зобразити в координатах p, V, то можна помітити, що для обчислення роботи газу достатньо визначити площу фігури під графіком в цих координатах (рис. 3.2.4). Робота дорівнює площі фігури під графіком і для інших процесів, якщо вони зображені в координатах p, V, оскільки можна замінити, наприклад, реальний ізотермічний процес уявним ізобарним процесом, усереднюючи тиск (рис.3.2.5).

Під час ізохорного процесу A = 0. Розширюючись, газ виконує додатню роботу A > 0, оскільки напрям сили і напрям переміщення поршня збігаються.

У процесі розширення газ передає енергію оточуючим тілам. Якщо газ стискається, то формула для роботи газу така ж сама, але V2 < V1, тому A < 0.

Робота А, яка виконується зовнішніми тілами над газом, відрізняється від роботи газу тільки знаком, тобто A = - A' (A - робота над газом, A' - робота, яку виконує газ). Це викликано різними напрямами сили F і переміщенням поршня. Отже, робота зовнішніх сил, що діють на газ A' = - pDV. Під час стиснення газу, коли DV < 0, A' > 0, зовнішні тіла, здійснюючи над газом додатну роботу, передають йому частину своєї енергії.

5. Плавлення і тверднення тіл. Питома теплота плавлення. Згоряння.
Питома теплота згоряння палива. Рівняння теплового балансу

Значна відмінність кристалічних тіл від аморфних виявляється в процесах плавлення і тверднення. Плавленням називають процес переходу речовини із твердого стану в рідкий. Зворотний процес переходу речовини із рідкого стану в твердий називають твердненням. Досліди показують, що кристалічні тіла плавляться і тверднуть за певної для кожної речовини температури, яку називають температурою плавлення. Під час нагрівання кристалічного тіла інтенсивність коливального руху молекул в кристалі підвищується, а з досягненням температури плавлення коливання стають такими інтенсивними, що молекули (атоми) вже не можуть утриматися у вузлах ґратки і вони руйнуються - відбувається плавлення. Для кожного кристалічного тіла температура плавлення своя.

Графік залежності температури T кристалічного тіла від наданої йому (або відібраної) кількості теплоти зображено на рис.3.3.13. Ділянка АВ графіка відповідає твердому стану речовини і показує, що під час нагрівання (або охолодження) температура твердого тіла змінюється. Точка В відповідає температурі плавлення Tп, з досягненням якої під час нагрівання тіло починає плавитися. Ділянка ВС графіка відповідає процесу плавлення (або тверднення) тіла, під час якого тіло існує частково в рідкому, частково в твердому стані. Температура тіла при цьому не змінюється. Уся кількість теплоти витрачається тільки на збільшення потенціальної енергії молекул тіла, а їх кінетична енергія не змінюється. Тому не змінюється і температура - міра середньої кінетичної енергії молекул.

Збільшення потенціальної енергії молекул призводить до руйнування кристалічних ґраток тіла, тобто до зміни агрегатного стану речовини.

Точка С відповідає повному переходу тіла в рідину під час плавлення (або початку тверднення рідини під час її охолодження). Ділянка СД графіка відповідає рідкому стану речовини і показує, що під час нагрівання (або охолодження) температура рідини змінюється.

Спостереження показують, що температура плавлення залежить від тиску. Якщо плавлення речовини супроводжується збільшенням її об'єму (що спостерігається у більшості речовин), то зі збільшенням зовнішнього тиску температура плавлення цієї речовини підвищується. Якщо ж плавлення речовини супроводжується зменшенням його об'єму (наприклад, льоду, чавуну, вісмуту, сурми), то під час підвищення зовнішнього тиску температура плавлення цієї речовини знижується.

Аморфні тіла не мають певної температури плавлення або тверднення. У процесі плавлення (або тверднення) температура аморфних тіл неперервно змінюється (рис.3.3.14).

Кількість теплоти, що потрібна для повного перетворення 1 кг кристалічної речовини із твердого стану в рідкий за сталої температури плавлення, характеризують питомою теплотою плавлення:

. (6)

Із формули (6) випливає, що для плавлення кристалічного тіла масою т йому потрібно надати кількість теплоти, пропорційну масі тіла:

Q = lm. (7)

Згідно з законом збереження енергії кількість теплоти, що виділяється під час кристалізації рідини, також пропорційна масі тіла і визначається за формулою (7). Ось чому під час випадання снігу відбувається підвищення температури навколишнього середовища.

У СІ питому теплоту плавлення виражають в джоулях на кілограм (Дж/кг). Питому теплоту плавлення кристалічної речовини визначають експериментально за допомогою калориметра.

Розглянуті речовини здатні до згоряння за різних температур. Згорянням називають високотемпературні реакції окиснення різних видів палива: нафти, газу тощо. Унаслідок згоряння виділяється енергія. Кількість теплоти, що виділяється у разі повного згоряння палива, пропорційна його масі:

Q = qm. (8)

де q - питома теплота згоряння палива.

Питома теплота згоряння палива дорівнює кількості теплоти, що виділяється під час повного згоряння 1 кг палива. У СІ питому теплоту згоряння палива вимірюють у джоулях на кілограм: [q] = Дж/кг. Наприклад, питома теплота згоряння бензину дорівнює 4,4·107 Дж/кг.

У замкненій системі можливі процеси теплообміну між різними тілами (кристалічними, аморфними, рідкими, газами). У цій системі можуть одночасно відбуватися випаровування, плавлення, згоряння.

Із закону збереження енергії маємо, що під час теплообміну між двома тілами енергія, яку у вигляді теплоти віддає одне тіло, має дорівнювати енергії, що отримує друге тіло.

Розглянемо теплообмін усередині системи, що складається з кількох тіл, які мають спочатку різні температури, наприклад, система з води і шматка льоду. Ця система достатньо ізольована і її внутрішня енергія не змінюється (замкнена система).

Робота в середині системи не виконується. Тоді за першим законом термодинаміки зміна внутрішньої енергії будь-якого тіла системи дорівнює кількості теплоти, відданій або набутій цим тілом до настання теплової рівноваги всередині системи: DUi = Qi.

Додавши подібні вирази для всіх тіл довільної замкненої системи і врахувавши, що сумарна внутрішня енергія не змінюється, тобто DU1 + DU2 + … + DUn = 0, одержимо таке рівняння:

Q1 + Q2 + … + Qn = 0

Це - рівняння теплового балансу; Q1, Q2, … , Qn - кількості теплоти, яких набули (Q > 0) або віддали (Q < 0) тіла системи. Рівняння теплового балансу спочатку було знайдено експериментально із спостережень теплообміну між тілами в калориметрі.

6. Внутрішня енергія ідеального газу

Внутрішньою енергією називається сума кінетичної і потенціальної енергії всіх молекул речовини.

Кінетична енергія – це енергія руху, а потенціальна – це енергія взаємодії. Сума кінетичних і потенціальних енергій всіх молекул речовини називається внутрішньою енергією.

Оскільки в ідеальному газі відсутні сили взаємодії, то це означає, що молекулярно-потенціальна енергія у нього відсутня. Таким чином внутрішня енергія ідеального газу представляє собою тільки суму значень кінетичних енергій хаотичного руху всіх його молекул.

Для одного моля внутрішня енергія буде виражена формулою:

А для довільної маси одноатомного газу:

- для двохатомного газу

- для багатоатомного газу

7. Фізичний зміст універсально газової сталої та сталої Больцмана

Стискаючи газ ми виконуємо роботу, а під час розширення газу він сам буде виконувати роботу.

Якщо газ нагріти від Т1 до Т2, то тиск газу збільшиться і поршень переміститься з положення 1 в положення 2 на відстань в результаті виконаної газом роботи проти зовнішніх сил.

Сила, яка виконує цю роботу, дорівнює добутку тиску на площу.

Оскільки – це зміна об’єму, то маємо або .

Газ виконує роботу тільки тоді коли є зміна об’єму.

Універсальна газова стала чисельно дорівнює роботі, яку виконує моль ідеального газу при його ізобаричному нагріванні на 1 Кельвін.

Стала Больцмана показує скільки роботи припадає в середньому на одну молекулу ідеального газу при ізобаричному нагріванні на один Кельвін

8. Адіабатичний процес

АДІАБАТИЧНИЙ ПРОЦЕС (грец. αδιαβατος — неперехідний) — в термодинаміці зміна стану тіла без обміну теплом з навколишнім середовищем. Його можна здійснити, дуже швидко стискуючи або розріджуючи газ.

Так, при поширенні звукових хвиль у повітрі чи іншому тілі, у місцях згущення частинок температура підвищується, а в місцях розрідження — знижується. За дуже малий період коливання не відбувається помітного обміну теплом між місцями згущення і розрідження.

Під час адіабатичного стискування тіла внутрішня енергія його збільшується, а при адіабатичному розширенні — зменшується. Виконана робота при цьому дорівнює величиною і протилежна знаком зміні внутрішній енергії системи.

Формули

В адіабатичному процесі, внутрішня енергія робочого тіла повинна зменшуватись

Enlarge

В адіабатичному процесі, внутрішня енергія робочого тіла повинна зменшуватись

Математично адіабатичний процес описується рівнянням

P V^{gamma} = operatorname{constant} qquad

де P — тиск, V — об’єм,

gamma = {C_{P} over C_{V}},

CP — молярна теплоємність за умов постійного тиску, а CV — молярна теплоємність за умов постійного об’єму. Для одноатомного ідеального газу, γ = 5 / 3, а для двоатомного (таких як водень або кисень, головних складових повітря) γ = 1.4. Ця формула може бути застосована лише для класичних газів.

Для адіабатичного процесу теплообмін з навколишнім середовищем відсутній, тобто кількість теплоти Q = 0. Тоді, відповідно до першого закону термодинаміки,

Delta E + W = 0 qquad qquad qquad (1)

де E — внутрішня енергія системи, а W — робота, що виконується самою системою. Будь-яка робота (W) здійснюється за рахунок витрат внутрішньої енергії E, адже надходження теплоти ззовні немає. Робота W, що виконується системою визначається як

W = P Delta V. qquad qquad qquad (2)

Однак P не залишається константою в адіабатичному процесі, а змінюється разом з V.

Бажано знати, як величини ΔP та ΔV співвідносяться між собою в адіабатичному процесі. Припустимо тепер, що в нас є одноатомний газ, тоді

C_{V} = {3 over 2} R

де R — універсальна газова стала.

Нехай задані ΔP та ΔV, тоді W = PΔV та

Delta E = {3 over 2} n R Delta T                   = {3 over 2} Delta (P V)                   = {3 over 2} (P Delta V + V Delta P). qquad (3)

Тепер підставимо (2) та (3) в рівняння (1) та отримаємо:

-P Delta V = {3 over 2} P Delta V + {3 over 2} V Delta P

спрощуючи,

- {5 over 2} P Delta V = {3 over 2} V Delta P

Розділимо обидві частини на PV,

-5 {Delta V over V} = 3 {Delta P over P}.

З диференціального числення відомо, що

-5 Delta (operatorname{ln} V) = 3 Delta (operatorname{ln} P)

що може бути записано як

{operatorname{ln} P - operatorname{ln} P_0 over operatorname{ln} V - operatorname{ln} V_0 } = -{5 over 3}

для визначених констант P0 та V0 первісного стану. Далі

{operatorname{ln} (P/P_0) over operatorname{ln} (V/V_0)} = -{5 over 3},

operatorname{ln} left( {P over P_0} right)  = operatorname{ln} left( {V over V_0} right)^{-5/3}

Після зведення у ступінь обох частин,

left( {P over P_0} right)  = left( {V over V_0} right)^{-5/3}

та позбавлення від мінуса,

left( {P over P_0} right) = left( {V_0 over V} right)^{5/3}

тоді

left( {P over P_0} right) left( {V over V_0} right)^{5/3} = 1

та

P V^{5/3} = P_0 V_0^{5/3} = operatorname{constant}.

Графіки адіабат

Властивості адіабат на P-V діаграмах такі:
(1) кожна адіабата асимптотично досягає як вісі V, так і вісі P (як і ізотерми).
(2) кожна адіабата перехрещується з кожною ізотермою тільки в одній точці.
(3) адіабата виглядає схожою на ізотерму, за винятком того, що при адіабатичному розширенні витрачається більше тиску ніж при ізотермічному, тому вона має більший уклін (більш "вертикальна").
(4) якщо ізотерми увігнуті "північно-східному" напрямку (45 °), то адіабати увігнуті у "схід-північно-східному" (31 °).

Наступне креслення зображує P-V діаграму з суперпозицією адіабат та ізотерм.

Зображення:Entropyandtemp.PNG

Ізотерми — червоні лінії, адіабати — чорні. Абсциса -- вісь V, ордината -- вісь P.

9. Термодинамíчна фаза

Термодінамíчна фаза — термодинамічно рівноважний стан речовини, відмінний по своїми фізичними властивостями від інших фаз тієї ж речовини. Різні фази володіють різними варіантами упаковки молекул (для кристалічних фаз, різними кристалічними ґратками), і, отже, своїми характерними значеннями коефіцієнта стисливості, коефіцієнта теплового розширення і іншими характеристиками. Крім того, різні фази можуть мати різні електричні (сегнетоелектрики), магнітними (феромагнетики), і оптичні властивості (наприклад, твердий кисень).

Термодинамічні фази на фазовій діаграмі

На фазовій діаграмі речовини різні термодинамічні фази займають певні області. Лінії, що розділяють різні термодинамічні фази, називаються лініями фазового переходу. Якщо речовина знаходиться в умовах, що відповідають крапці усередині якої-небудь області, то воно повністю знаходиться в цій термодинамічній фазі. Якщо ж стан речовини відповідає точці на одній з ліній фазових переходів, то речовина в термодинамічній рівновазі може знаходитися частково в одній, а частково в іншій фазі. Пропорція двох фаз визначається, як правило, повною енергією, запасеною системою. При повільній (адіабатичному) зміні тиску або температури, речовина описується точкою, що рухається, на фазовій діаграмі. Якщо ця точка в своєму русі перетинає одну з ліній, що розділяють термодинамічні фази, відбувається фазовий перехід при якому фізичні властивості речовини міняються стрибкоподібно.

Не всі фази повністю відокремлені один від одного лінією фазового переходу. В деяких випадках, ця лінія може обриватися, закінчуючись критичною крапкою. В цьому випадку, можливий поступовий, а не стрибкоподібний перехід з однієї фази в іншу в обхід лінії фазових переходів.

Точка на фазовій діаграмі, де сходяться три лінії фазових переходів, називається потрійною точкою. Звичайно під потрійною точкою речовини мається на увазі окремий випадок, коли сходяться лінії плавлення, кипіння і сублімації, проте на достатньо багатих фазових діаграмах може бути декілька потрійних точок. Речовина в потрійній точці в стані термодинамічної рівноваги може частково знаходитися у всіх трьох фазах. На багатовимірних фазових діаграмах (тобто якщо окрім температури і тиску присутні інші інтенсивні величини) можуть існувати четверні і т.д. точки.

Термодинамічні фази і агрегатні стани речовини

Набір термодинамічних фаз речовини звичайно значно багатший за набір агрегатних станів, тобто один і той же агрегатний стан речовини може знаходитися в різних термодинамічних фазах. Саме тому опис речовини в термінах агрегатних станів досить огрублене, і воно не може розрізнити деякі фізичні різні ситуації.

Багатий набір термодинамічних фаз пов'язаний, як правило, з різними варіантами порядку, які допускаються в тому або іншому агрегатному стані.

У газоподібному стані речовина не посідає жодного порядку. Відповідно, в газоподібному стані будь-яка речовина посідає лише одну термодинамічною фазою. (Фазові переходи типу дисоціації молекул або іонізації є, за визначенням, переходами однієї речовини в іншу).

Рідина має порядок трансляції, але, як правило, не має орієнтаційного порядку. В результаті у однієї і тієї ж рідини можуть бути різні термодинамічні фази, проте кількість їх рідко перевищує одиницю. Так, наприклад, існування нової рідкої фази знайдено в переохолодженій воді. Інший, специфічний, приклад: надтекучий стан в рідкому гелії.

Кристалічне тверде тіло володіє порядком як трансляції, так і орієнтаційної. В результаті навіть виникає велике число можливих варіантів орієнтації сусідніх молекул один щодо одного, які можуть виявитися енергетично вигідними при тих або інших тиску і температурі. В результаті тверді тіла володіють, як правило, достатньо складною фазовою діаграмою. Наприклад, фазова діаграма такої, здавалося б, простої речовини, як лід, налічує принаймні 12 термодинамічних фаз, що реалізовуються при різних температурах і тиску.

10. Перший закон термодинаміки

Перший початок термодинаміки (закон збереження енергії в застосуванні до термодинамічних процесів) говорить про те, що надання термодинамічній системі (наприклад, пари в тепловій машині) визначеної кількості теплоти в загальному випадку відбувається під час збільшенні внутрішньої енергії системи і вона здійснює роботу проти зовнішніх сил. Вище відзначалося, що першим, хто поставив теплоту у зв'язок із роботою, був Карно, але його робота в силу спізнілої публікації не зробила вирішального впливу на формування першого початку термодинаміки. Ідея про те, що теплота - не субстанція, а сила (енергія), однієї з форм якої і є теплота, причому ця сила, у залежності від умов, виступає у виді руху, електрики, світла, магнетизму, теплота, що можуть перетворюватися один в одного, існувала в розумах дослідників. Для перетворення цієї ідеї в ясне і точне поняття, необхідно було визначити загальну міру цієї сили. це зробили, незалежно один від одного, Р.Майер, Д.Джоуль і Г.Гельмгольц.

Р.Майер першим сформулював закон еквівалентності механічної роботи і теплоти і розрахував механічний еквівалент теплоти (1842 р.). Д.Джоуль експериментально підтвердив припущення про те, що теплота є формою енергії і визначив міру перетворення механічної роботи в теплоту. М.Гельмгольц у 1847 р. математично обгрунтував закон збереження енергії, показавши його загальний характер. Підхід усіх трьох авторів закону збереження енергії був різноманітним. Майер відштовхувався більше від загальних положень, пов'язаних з аналогією між "живою силою" (енергією), що одержували тіла при своєму падінні відповідно до закону всесвітнього тяжіння, і теплотою, що віддавали стиснуті гази.

Джоуль взяв за основу експерименти по виявленню можливості використання електричного двигуна як практичного джерела енергії (ця обставина і змушувала його задуматися над питанням про кількісну еквівалентність роботи і теплоти).

М.Гельмгольц прийшов до відкриття закону збереження енергії, намагаючись застосувати концепцію руху тіл Ньютона , що знаходяться під впливом взаємного тяжіння. Його висновок про те, що сума сили і напруги (тобто кінетичної і потенціальної енергії) залишається постійною, є формулюванням закону збереження енергії в його найбільш загальній формі. Цей закон - велике відкриття XIX сторіччя. Механічна робота, електрика і теплота - різноманітні форми енергії. Д.Бернал так охарактеризував його значення: "Він об'єднав багато наук і знаходився у винятковій гармонії з тенденціями часу. Енергія стала універсальною валютою фізики - так би мовити, золотим стандартом змін, що відбувалися у Всесвіті. Те, що було встановлено, являло собою твердий валютний курс для обміну між валютами різноманітних видів енергії: між калоріями теплоти кілограм-метрами роботи і кіловат-годинами електрики. Вся людська діяльність у цілому - промисловість, транспорт, освітлення і, у кінцевому рахунку, харчування і саме життя - розглядалося з погляду залежності від цього одного загального терміну - енергія"

11. Другий закон термодинаміки

Відповідно до першого початку термодинаміки, енергія зберігається. Ми можемо уявити собі багато процесів, у яких енергія зберігається, але в природі такі процеси не спостерігаються. Наприклад, коли гаряче тіло приводиться в контакт із холодним, теплота завжди переходить від гарячого тіла до холодного, а не навпаки. Якби теплота все-таки переходила від холодного тіла до гарячого, то енергія й у цьому випадку зберігалася б, але такий процес у дійсності не має місця. Як другий приклад розглянемо, що відбувається після кидання каменю, що падає на поверхню Землі. В міру падіння каменя його початкова потенціальна енергія переходить у кінетичну. Коли ж камінь стикається з Землею, його кінетична енергія перетворюється у внутрішню енергію каменя і землі (це означає, що молекули цих тіл починають рухатися швидше, а їхня температура повільно збільшиться). Однак чи приходилося вам коли-небудь, спостерігати зворотне явище, у процесі якого спочиваючий на поверхні Землі камінь раптом злетів у повітря завдяки тому, що теплова енергія його (і навколишніх) молекул перетворилося в кінетичну енергію руху каменю як цілого? У цьому процесі енергія зберігалася б, однак у дійсності такого ніколи не відбувається.

Існує багато прикладів і інших процесів, що можуть відбуватися в природі, тоді як зворотні їм ніколи не відбуваються. Наведемо ще два приклади такого роду. Якщо ви насипаєте в кухоль сіль, а потім покриєте його шаром перцю і струснете кухоль, то, напевно, одержите добре перемішану суміш. Однак скільки б ви не трясли кухоль ще, дуже малоймовірно, щоб ця суміш знову розділилася на два шари - окремо сіль і перець. Кавова чашка чи склянка розіб'ються, якщо вони упадуть на підлогу, однак зворотнього процесу не спостерігається.

Якби у всіх вищенаведених прикладах зворотні процеси реалізувалися, це не привело б до порушення першого початку термодинаміки. Для того щоб пояснити відсутність оборотності процесів, вчені в другій половині минулого століття прийшли до формулювання нового закону, відомого за назвою другий початок термодинаміки. Відповідно до цього закону, можна судити про те, які процеси можливі в природі, а які неможливі. Другий початок термодинаміки можна сформулювати багатьма способами, причому усі вони еквівалентні один одному. Одне з формулювань, що належить Р.Ю.Э. Клаузіусу (1822-1888), говорить, що теплота в природних умовах переходить від гарячого тіла до холодного, у той час, як від холодного тіла до гарячого теплота сама по собі не переходить. Оскільки це твердження відноситься до процесу визначеного типу, не цілком очевидно, яким чином застосувати його до інших процесів. Потрібно більш загальне формулювання, у якому явно будуть враховані й інші можливі процеси..

Історично більш загальне формулювання другого початку термодинам .....

Страницы: [1] | 2 |




 
 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Термодинаміка | Реферат

РефератБанк © 2014 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.