Головна   Додати в закладки Греко-перські війни ( 500 – 449 рр. до н.е. ) | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Греко-перські війни ( 500 – 449 рр. до н.е. ) - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Історія Всесвітня
Розмір файла: 42 Kb
Кількість завантажень:
34
Кількість переглядів:
1834
Описання роботи: Реферат на тему Греко-перські війни ( 500 – 449 рр. до н.е. )
Дивитись
Завантажити


Зміст

стор.

Вступ ………………………………………………………………………… 3

Розділ 1 Передумови греко-перських війн ……………………………… 4-7

Розділ 2 Походи персів на Балканську Грецію………………………… 8-11

2.1. Перший афінський морський союз………………… 12-15

Розділ 3 Греція і Персія в 490-480 рр. до н.е. ……………………… . 16-24

3.1. Похід Ксеркса ……………………………………… 19-25

Висновок ……………………………………………………………………. 26

Список використаної літератури ………………………………………… 27

Вступ

Актуальність теми реферату полягає визначенні причин, перебігу і наслідків греко-перських ( 500 – 449 р. до н.е.) війн для Стародавнього сходу та Античного світу.

Мета реферату полягає у дослідження на основі віднайдених, зібраних, систематизованих і узагальнених матеріалів наукових праць і античної літератури періоду греко-перських війн ( 500 – 449 р. до н.е.) в історії Стародавньої Греції та Стародавнього Сходу.

Основним джерелом з історії греко-перських війн є "Історія" Геродота, яка висвітлює події військових зіткнень між двома провідними державами світу до 478 р. до н.е. включно. Власне, Геродот не приховує істотних протиріч у грецькому світі до і після греко-перських війн.

Досить коротко про військові події середини V ст. до н.е. повідомляє в своїй "Історії" Фукідід. Матеріал про окремі моменти війни міститься також в "Афінській політії" Аристотеля, "Афінській політії" Псевдо-Ксенофонта, творах трагіка Есхіла ("Перси").

З пізніших істориків про греко-перські війни розповідав Діодор Сицилійський в XI книзі своєї "Історичної бібліотеки", а також Плутарх у біографіях Фемістокла, Аристіда, Кімона і Перікла. До речі, Плутарх оцінює греко-перські війни як патріотичний подвиг греків, які виступили єдиним фронтом проти сильного ворога. Серед епіграфічних джерел події греко-перських війн знайшли своє відображення у різноманітних написах, постановах та законах (наприклад, постанова афінських народних зборів 480р. до н.е. про заходи у зв"язку з вторгненням персів; постанова про Халкіду; афінський закон, який зобов"язував користуватися афінською монетою, тощо). [1, 123]

Розділ 1 Передумови греко-перських війн

Після подій VI ст. до н.е., які завершилися перемогою демократичного устрою в Аттиці і привели до остаточного оформлення полісного ладу, грекам довелося захищати свою незалежність у напруженій боротьбі з величезною Перською державою. Греко-перські війни були переломним моментом в історії Греції. Невеликі грецькі поліси змогли згуртуватися перед лицем небезпеки, яка їм загрожувала. Вперше в цій боротьбі прозвучали ідеї загальноеллінської солідарності та єдності незалежно від державних кордонів. [ 1, 124 ]

Перська держава Ахеменідів утворилася в VI ст. до н.е. при Кірі Старшому. Ним поетапно були підкорені Мідія, Вірменія, Каппадокія, Лівія, Вавилон, Мала Азія. Територія держави простягалася від узбережжя Середземного моря до берегів р. Інд. При перському царі Камбізі було завойовано Єгипет [ 4, 212 ].

Однак найвищого розквіту Перська держава досягла при Дарії І (521 - 486 рр. до н.е.), який володів необмеженою владою. Лише 6 чоловік з його найближчого оточення мали право входити до нього без попередження. 10 тисяч безсмертних охороняли царя в якості особистої охорони. При Дарії І була проведена велика адміністративна реформа. Згідно з нею вся територія держави була поділена на 20 областей - сатрапій на чолі з намісниками (сатрапами). Всі важелі державного управління були зосереджені в містах Персеполь і Сузи. Сітка "царських доріг" з"єднувала Сузи, Сарди, Ефес. Через кожних 20-30 км були побудовані особливі станції з кур"єрами і кіньми, завдяки чому можна було швидко і оперативно передати донесення з одного до іншого кінця держави. Крім того було проведено фінансову реформу, за якою цар карбував золоту монету - дарик (10 золотих карбованців), сатрапи - срібну, а міста - мідну монети.

Однак на території, яка населялася різноманітними племенами і народами, державна централізація, здійснювана за допомогою зброї та адміністративного впливу, не давала бажаних результатів. Значна частина підкореного населення була незадоволена царською політикою. Особливо руйнівною була відкупна система (здача збору податків на відкуп), яка призводила до розорення підвладних територій. Наприклад, Каппадокія, крім грошового податку, повинна була щорічно поставляти 1500 коней, 2000 мулів, 50 000 овець, а Лідія - в два рази більше (3000 коней, 4000 мулів, 100000 овець).

Після розгрому персами Лідії (546 р. до н.е.) грецькі міста західного узбережжя Малої Азії потрапили під їхню владу. І хоча розміри податків персам були майже такими ж, як і лідійцям, їхня економічна та політична ситуація значно погіршилася, а саме:

1) При пануванні Лідії гроші від податків надходили в обіг, а тепер осідали

в скаржницях перських царів, що наносило шкоду товарно-грошовим відносинам.

2) Влада Лідії, яка не мала власного флоту, не зачіпала економічних

інтересів малоазіатських міст. Перси ж, які контролювали всі протоки,

обмежували торговельні можливості полісів Малої Азії.

3) Надзвичайно важкою була трудова повинність. Греків залучали до участі в ремонтно-будівельних роботах, у військових походах персів.

4) Перси втручалися у внутрішні справи малоазіатських міст, нав"язуючи правителів-тиранів з середовища місцевої аристократії. Правитель Мілету говорив, що "у випадку падіння могутності Дарія, як ні він сам не буде в змозі зберегти владу над мілетянами, так і ніхто інший, оскільки кожне місто віддасть перевагу владі демократії перед пануванням тирана".

Підкоривши Малу Азію, перси намагалися просунути своє панування далі на захід та на північ. З цією метою Дарій І в 514-513 рр. (за іншими даними - 515-514 і навіть у 512 р. до н.е.) через Фракію здійснив похід в Західне та Північне Причорномор"я під приводом помсти скіфам за здійснене ними вторгнення в VII ст. до н.е. у Північний Іран. Багатотисячна армія переправилася через протоку Боспор, міст через яку побудував самоський грек Машрокл, та Істр (Дунай), по мосту з кораблів у Скіфію. Дарій розраховував на швидку перемогу, і тому армія не була підготовлена до тривалого походу, про який Геродот повідомляє, що він зайняв два місяці, а Ктесій - 15 днів. Відсутність населених пунктів, відступ скіфів, які не розпочинали вирішальної битви, ведучи партизанську війну, вимусили Дарія повернутися назад. Крім того, причиною відступу була боязнь Дарія, що іонійські греки зруйнують міст через Дунай, який вони охороняли. Скіфський вождь Іданфірс надіслав Дарію послання, яке містило птаха, мишу, жабу і 5 стріл. Помічники Дарія так розшифрували скіфське послання - "Якщо ви, перси, не полетите в небеса, перетворившись у птахів, чи не зариєтесь у землю подібно мишам, чи не плигнете в озера, перетворившись в жаб, то не повернетеся назад, бо будете вражені цими стрілами".

Єдиним результатом цього походу було завоювання Херсонеса Фракійського і Чорноморських проток, що створило загрозу вторгненню персів на Балкани і ставило під загрозу економічну самостійність греків. Для завоювання фракійців Дарій залишив в Європі свого полководця Мегабаза. Однак плани подальших завоювань довелося відмінити у зв"язку із повстанням грецьких міст Малої Азії (500-494 рр. до н.е.).

Невдача скіфського походу надихнула опозиційні до Персії групи в Малій Азії, на чолі яких стояв Аристагор - тиран Мілета. У 500 р. до н.е. на зборах малоазіатських грецьких міст було прийнято рішення про відміну в них тиранії. Аристагор добровільно склав повноваження тирана, а інші були вигнані або страчені. Розуміючи труднощі боротьби з персами, малоазіатські греки звернулися за допомогою до Балканської Греції. Відгукнулися лише Афіни та Еретрія, які прислали відповідно 20 і 5 кораблів. Спарта, зіславшись на боротьбу з Аргосом, у допомозі відмовила. Союзницькі війська вторглися у м. Сарди (резиденція персів у Малій Азії) і спалили його. Це послужило сигналом для повстання на Геллеспонті та о. Кіпр. Перші перемоги повсталих об"єктивно пояснювалися тим, що Персія не зразу змогла підтягнути свої військові сили. Однак уже в 498 р. до н.е. на зворотному шляху з Сард флот союзників був розбитий, балканські греки повернулися додому. Поразки іонійських міст пояснювалися відсутністю у них загального плану військових дій та єдиного командування. В 495 р. до н.е. перси зібрали величезний флот з фінікійських кораблів (біля 600 суден) і наступного року у Мілетській гавані розгромили флот малоазіатських греків. Мілет було зруйновано, а все населення міста продано в рабство. Після цього перси захопили Хіос, вирізавши основну частину населення, спалили Візантій і Калхедон.

Хоча тиранії і не були відновлені, контроль над малоазійськими містами став суворішим. Обезлюднення міст і розорення їх жителів при збереженні попередньої суми податків призвело до погіршення становища місцевого населення. Поразка Мілета надзвичайно вразила афінян, які вважали його братнім містом. На сцені афінського театру йшла трагедія Фрініха "Взяття Мілета", і глядачі при вигляді нещасть ридали. Автор трагедії за нагадування про близькі нещастя був оштрафований на 1000 драхм.

Придушення малоазіатського повстання не змінило планів Персії, яка намагалася:

1. Затвердити свою владу в районі Егейського моря.

2. Підкорити собі другу частину грецького світу - Балкани, бо її панування над греками в Малій Азії не було надійним.

3. Контролювати всі торговельні шляхи у Східному Середземномор"ї.

4. Відновити володіння Фракією, яка відпала під час повстання малоазіатських греків.

Усі військові дії греко-перського конфлікту поділялися на 5 військових кампаній:

1. 500-494 рр. до н.е. - повстання грецьких міст Малої Азії.

2. 492-490 рр. до н.е. - перші походи персів на Балканську Грецію.

3.480-479 рр. до н.е. - похід Ксеркса (кульмінаційний пункт війни).

4. 478-459 рр. до н.е. - зміна характеру війни, перехід стратегічної ініціативи до греків; звільнення грецьких міст Малої Азії та Егейського моря.

5. 459-449 рр. до н.е. - військові експедиції Афін та їх союзників в Єгипет і закінчення війни. [ 1, 124-127 ]

Розділ 2 Походи персів на Балканську Грецію

Допомога Афін і Еретрії малоазіатським грекам стала приводом для початку військових дій проти Балканської Греції. 492 р. до н.е. перський полководець Мардоній, зять Дарія, з численним військом, яке підтримувалося флотом, вирушив на Балканську Грецію. Завданням походу Мардонія було відновлення влади над Фракією і Македонією. Своєї мети Мардоній досяг - обидві держави визнали владу персів, але біля мису Афон на Халкідському півострові флот Мардонія потратив у шторм, у результаті якого він втратив біля 300 кораблів та 20 тисяч чоловік екіпажу. Після цього полководець , поранений в одній із битв, припинив наступ, обмежившись лише окупацією Фракії.

Це було сигналом для балканських греків, оскільки в Персії йшла підготовка до нового, організованішого походу на захід. А військовій експедиції передувало дипломатичне посольство. Дарій у 491 р. до н.е. відправив своїх послів у всі грецькі міста з вимогою "землі і води", тобто повної здачі і покірності. Ряд міст - Егіна, Фіви, Аргос - визнали владу перського царя, але в Афінах посли були кинуті в яму, а у Спарті в колодязь, щоб взяти води скільки завгодно. У відповідь на розправу з послами 490 р. до н.е. Дарій організовує новий похід на Грецію. Головнокомандування у цьому поході Дарій доручив досвідченому полководцю Датісу, а на чолі флоту став син сатрапа Малої Азії, племінник перського царя Артаферн, який відзначився у війні з Мілетом. Боячись повторення афонської катастрофи, флотилія пішла прямим шляхом через Кікладські острови на Афіни. Чисельність армії сягала 24 тисячі чоловік, які були розмішені у 400 кораблях, частина з яких була призначена спеціально для кінноти. Мета походу декларувалась як покарання Афін і Еретрії за допомогу малоазіатським грекам. Перси демонстративно підкреслювали, що з іншими греками вони воювати не збираються. На своєму шляху вони спустошили о. Наксос, висадилися на о. Делос, де принесли жертву Аполлону, підкреслюючи шанування грецьких святилищ. [ 3, 29-31 ]

Афіни не встигли допомогти Еретрії на о. Евбея, яка здалася після 36-денної облоги, внаслідок відкриття зрадниками міських воріт. Після цього перси підійшли до Марафонської рівнини, яка знаходилася за 40 км від Афін, і почали висадку своїх військ. Постає питання, чому перси відразу ж не пішли на Афіни:

а) Марафон був зручний для дій перської кінноти;

б) в обозі Датіса знаходився престарілий афінський тиран Гіппій, який запропонував саме таку тактику;

в) прихильники Персії в Афінах не були настільки численними, щоб відразу надати допомогу персам.

До Марафону прибуло афінське ополчення разом з платейцями у кількості 10-11 тисяч чоловік на чолі з архонтом-полемархом Каллімахом. Але головну роль у битві відіграв стратег Мільтіад (550-488 рр. до н.е.), який добре знав тактику персів, оскільки раніше воював на їхній стороні. Свою молодість Мільтіад провів у м. Херсонесі, бо його предки втекли з Афін від тиранії Пісістрата. Афіняни звернулися за допомогою до спартанців: "Перси уже захопили на о. Евбея м. Еретрію. Тепер вони переправилися через протоку і висадилися в нашій країні під Марафоном. Афіняни просять вас про допомогу. Не допустіть, щоб і наше місто, найстарше в Елладі, стало здобиччю варварів". Спартанці відповіли: "Зараз у нас велике свято на честь Аполлона, під час якого не можна виступати в похід. У допомозі ми вам не відмовляємо, але військо відправимо лише після появи повного місяця". Щоправда, за іншою версією, у Спарті в цей час відбувався виступ ілотів. Серед командування афінської армії не було згоди щодо плану дій. Не менше 8 днів армії займали вичікувальну позицію: греки не розпочинали бій при наявності перської кінноти і чекали спартанців, а перси чекали сигналу з Афін, але у них з"явилися труднощі з питною водою. Тоді перси стали перекидати свою кінноту на кораблі, щоб підійти ближче до Афін. Про це повідомили грецькі розвідники, сигналізуючи щитом. Мільтіад звернувся до воїнів із закликом "або ми накладемо на Афіни гніт рабства, або зміцнимо свободу", посилив фланги афінської армії до 8 рядів у глибину, залишивши в центрі лише 2 ряди, дав наказ бігом атакувати варварів, що застало персів зненацька. Перси прорвали центр, але грецькі фланги вдарили з тилу по перських військах і ті стали тікати до кораблів, де гопліти у рукопашному бою повністю розбили їх. Афіняни показали себе справжніми героями. Так, брат драматурга Есхіла Кінегір схопився за борт ворожого корабля правою рукою, а коли руку відрубали, встиг схопитися другою, скочив на судно і вбив ворога. Афіняни захопили 7 кораблів. а за даними Геродота, у битві загинуло 192 гопліти (їх імена були перераховані на пам"ятній стелі, встановленій на братській могилі) та 6400 персів (афіняни за кожного вбитого перса дали обітницю принести в жертву козу, а оскільки відразу не в змозі були виконати клятву, впродовж 12 років жертвували по 500 кіз).

З "Опису Еллади" Павсанія (II ст. н.е.) бачимо, що в Марафонській битві разом з вільними брали участь і раби. За його словами, тоді вперше раби билися разом з еллінами . Після перемоги афінський воїн Філіппід приніс в Афіни радісну звістку про перемогу. "Радуйтеся афіняни - ми перемогли!" сказав він і впав мертвим. Чому помер найкращий афінський бігун? Перед битвою він збігав через гірський перевал із Афін у Спарту. щоб просити союзників про допомогу. Подолавши за два дні більше 200 км, гонець повернувся і, не відпочивши, взяв участь у битві з персами. Можливо, був навіть пораненим, а потім побіг в Афіни. Одразу ж після битви афіняни повернулися до рідного міста і зустріли перський флот, який затримався ще в Еретрії, для того щоб взяти полонених. Побачивши готовність захисників міста дати відсіч, перси не посміли атакувати Афіни і повернули назад. 2000-ий спартанський загін через три дні уже був в Аттиці, але до початку бою не встиг, хоча вирішив пройти до Марафону.

1) Афіняни присвятили героям Марафонської битви дві епітафії:

Доблесть цих мужів освітлює безсмертна слава,

Тут перемогли вони горде перське військо.

Пішими піднялися проти Азії сильної кінноти,

Щоб Елладі рабського дня не знати.

2) Була у цих бійців невгасима мужність у серці.

Протистояли ворогам біля марафонських воріт,

Так захищали Афіни, б"ючись за місто і славу,

Щоб повернути назад могутню силу ворогів.

Павсаній в "Описі Еллади" розповів про картину, присвячену марафонській битві, яку намалював на афінській агорі Полігнот. А в загальногрецькі святилища - Олімпію і Дельфи були відправлені багаті подарунки із захопленої здобичі. Перемога мала величезне моральне значення, бо сталася тоді, коли багато грецьких міст готові були підкоритися персам і навіть в Афінах готувалася зрада. У свідомості наступних поколінь Марафонська битва залишилася як перемога еллінської свободи над східним деспотизмом, свідомого громадянина-патріота над вірнопідданим рабом перського самодержця. [ 1, 127-131 ]

2.2. Перший афінський морський союз

У ході війни з персами в районі Егейського моря під голову­ванням Афін утворився союз грецьких держав, відомий під іме­нем Першого афінського морського союзу (У IV ст. виник Другий афінський морський союз).

Перший афінський морський союз являє собою цікаву спробу об"єднання значної частини Егейського району у формі єдиної держави. Афінський морський союз, що спочатку склався як чисто військовий союз, в якому Афінам належала тільки вій­ськова гегемонія, фактично дуже швидко переродився в афінську морську державу.

Його історія є ілюстрацією процесу переростання федерації полісів, федерації грецьких міст - держав, у територіальну державу. Але цей процес, як ми побачимо далі, не був доведений до кінця, бо в природі полісів були такі риси, що перешкоджали їх міцному державному об"єднанню.

Історія Першого афінського морського союзу така. У період нападу Ксеркса, коли війна відбувалася головно на суші, головну роль у воєнному командуванні союзників відігравала Спарта. Воєнна перевага Спарти на суші була безперечною. Тому ніяких заперечень спартанська гегемонія в керівництві воєнними операціями не викликала.

Але коли війна після 479 р. була перенесена па море, становище спартанського командування виявилося найвищою мірою двознач­ним: спартанцям доводилося керувати морськими операціями, дово­дилося керувати флотом, у складі якого не було ні одного спартан­ського судна, а головне ядро було афінським. Таке становище було особливо незручним тому, що афінський флот був настроєний дуже демократично, і спартанські аристократичні звички були надзви­чайно гидкими афінській флотській демократії, цій «корабельній черні», як її тоді звичайно називали.

Малоазіатські держави, що в міру визволення їх від перського панування вступали в союз греків проти Персії, в переважній біль­шості були демократичними общинами. Тому утворювався розрив між демократичним складом флоту і спартанським верховним ко­мандуванням.

Справа ускладнилася ще й тим, що спартанський командувач Павсаній (переможець при Платеї) на Сході вступив у дуже підозрілі зносини з персами. Це ще більше ускладнило обстановку і створило, нарешті, таке становище, що в 478 р. грецький флот ввернувся до Афін з проханням взяти в свої руки керівництво воєнними операціями. Спарті довелося з цим примиритися, тому що для неї це був дуже зручний вихід із становища. До того часу Спарті в цей момент було дуже тривожне становище у зв"язку а заворушеннями ілотів.

Отже, на 477 р. Спарта та її пелопоннеські союзники вийшли з загальногрецької федерації, і в ній лишилися Афіни і ті острівні та малоазіатські міста, що були за цей період звільнені від пер­ського панування.

Афіни в особі Арістіда, що тоді змінив Фемістокла, надали сою­зові нової організації. Спочатку ця організація формально була федеративною. Військове командування було в руках афінських стратегів. Але загальні справи союзу розв"язувалися радою (сино­дом), що складалася з представників усіх держав, які входили в союз. Вона збиралася на острові Делосі, старому центрі культу Аполлона.

Там же на Делосі була союзна казна, що складалася з внесків, які робили союзники пропорціонально величині своїх держав. Кожна з союзних держав повинна була виставляти певне число кораблів. Але з самого початку маленькі держави вважали за краще вносити гроші замість того, щоб постачати кораблі, хоч би вже тому, що для маленької держави виставити цілий корабель було неможливо. Тому часто кілька дрібних членів союзу мусили об"єдну­ватися для того, щоб виставити цілий корабель. Усе це створювало ряд незручностей. Афіни ж дуже охоче пішли на заміну натуральних поставок грошовими, тому що їм зручніше було мати справу з гро­шовими сумами, на які можна було будувати однотипні судна.

У дальшому вплив Афін на справи союзу все більше поси­люється. Афінські фінансові чиновники (елленотамії) ведуть грошові справи союзу; все більша кількість общин відмовляється від поставки кораблів і переходить до сплати грошових внесків (тільки найбільші держави, як от Лесбос і Хіос, продовжували поставляти кораблі до самого кінця існування союзу.) Посилення Афін за раху­нок коштів союзу викликало незадоволення серед інших общин. Незадоволення було настільки гострим, що на островах Наксосі і Фасосі справа дійшла до відкритого повстання, після того як Афіни не дозволили їм вийти з союзу. Повстання були швидко придушені Афінами. Повсталі острови були позбавлені всякої само­стійності і перетворилися в данників афінської республіки. Афінський морський союз поступово перетворювався в афінську морську державу, і перенесення союзної казни з острова Делоса до Афін у 50 - х рр. V ст. було тільки зовнішнім виразом зміни, що відбулася.

Афіни стали розпоряджатися всіма справами союзу. У союзні міста призначаються уповноважені афінської республіки, що втручаються в їх внутрішні відносини, підтримуючи там демократич­ний рух. У дальшому весь союз було розбито на п"ять податкових округ (Іонійську, Геллеспонтську та ін.), і цей факт досить яскраво свідчить про перетворення «союзу» в афінську державу. Втрата самостійності окремими общинами виявляється також в їх судовій незалежності від Афін: справи, зв"язані з взаємовідносинами Афін Б із союзниками, і інші найважливіші справи передаються поступово у відання афінського суду присяжних. Межі компетенції місцевих судів були зведені до розгляду другорядних справ.

Афіни починають також розпоряджатися територією союзників, ; засновуючи на ній свої колонії.

Завершення цього процесу створення афінської морської держави припадає на 40-і рр. V ст: на цей час майже всі колишні «союзники» перетворилися в афінських підданців. Афінська морська держава включала в себе частину середньої Греції, північні береги Егейського моря, малоазіатське узбережжя і майже весь острівний світ.

«Союз » включав у себе не менше двох сот общин. Це була могутня організація, яка з військового союзу перетворилася в державний. Він мав велике політичне і економічне значення. Політично союз закріплявся економічними зв"язками, що встановилися в районі Егейського моря, і в свою чергу існування такого політичного союзу посилювало економічні зв"язки між областями Егейського району і забезпечувало економічні вигоди Афін [ 3, 165-167 ] .

Розділ 3 Греція і Персія в 490-480 рр. до н.е.

Після Марафонської битви греки отримали 10-річну перерву. Цей проміжок часу був заповнений гострою політичною боротьбою двох афінських угруповань аристократів і демократів. Вождь аристократів Мільтіад, виразник настроїв аграрних кіл афінського суспільства, досить швидко сходить з політичної арени. Його невдала експедиція проти о. Парос - союзника персів - призвела до судового процесу, де він був оштрафований на 50 талантів і пораненим посаджений у в"язницю. Там він і помер, а штраф був виплачений його сином Кімоном. Лише в 60-і роки V ст. до н.е. його славне ім"я було реабілітоване. Філій виготовив його статую для святилища в Дельфах, на якій було написано: "Той, хто переміг персів на полі Марафону, пішов у небуття, не отримавши вдячності громадян і батьківщини".

Після смерті Мільтіада на політичну арену виходять Аристід (540-464 рр. до н.е.), який виражав інтереси поміркованих аристократів, та Фемістокл (525-460 рр. до н.е.), який був представником торгово-ремісничих демократичних кіл. Боротьба між ними розпочалася ще в дитинстві. Фемістокл був свавільним, неслухняним, але рішучим та розумним. Аристід ріс чесним, справедливим, з урівноваженим характером, що згодом дало йому можливість отримати прізвище Справедливий. Він упереджено ставився навіть до самого себе. Наприклад, знімав внесені власні пропозиції, якщо розумів їхню шкідливість, а в суперечках афіняни довіряли йому більше, ніж геліастам. Аристід Справедливий будь-яку державну справу робив самостійно, сторонячись товариства, оскільки вважав, що влада, набута через друзів, заважає людині бути об"єктивною. Коли його піддавали остракізму, до нього підійшов неписьменний чоловік з проханням написати на черепку ім"я Аристід. "Ти знаєш Аристіда?" - запитав він. "Ні, - відповів той, - але мені набридло слухати, як всі його тільки і називають, що Справедливий". Аристід, не сказавши ні слова, написав своє ім"я і віддав черепок. Будучи прихильником аристократів,Аристід наполягав на зміцненні сухопутної афінської армії, вважаючи головним завданням оборону власної землі і сільськогосподарських угідь.

Його противник з питань підготовки війни з персами Фемістокл вважався неповноправним афінським громадянином, оскільки був народжений від шлюбу фракійки та афінянина. Підлітком він захоплювався жінками та пиятикою, але після того як Мільтіад розбив варварів біля Марафону, докоряти тому такими заняттями було не можливо. Коли люди дивувалися такій зміні його характеру, він говорив: "Трофеї Мільтіада не дають мені тепер ні сну, ні спокою". Згадуючи своє дитинство, Фемістокл наголошував: "З найбільш буйних лошат можуть вирости прекрасні коні: потрібно лише як слід їх виховувати і об"їздити".

Оскільки Спарта була важкодоступною з моря, а на суші зміцнила Коринфський перешийок, то основна підготовка до наступної війни з персами велася в Афінах. Фемістокл висунув радикальну морську програму, яка була прийнята афінським демосом. 487-486 рр. до н.е. за його ініціативою народні збори вирішили, що посада архонта буде обиратися за жеребом і не лише з числа першого майнового класу (пентакосіомедимнів), але й з другого (вершників). Це сприяло тому, що ареопаг поповнювався представниками більш широких соціальних верств. За реформами Фемістокла архонт-полемарх втрачав функції верховного військового начальника, і вони переходили до колегії 10 стратегів. Він почав будівництво так званих Довгих стін, які з"єднували Пірей та Афіни, і укріплень навколо міста. Для остаточного завершення своїх планів він домігся вигнання шляхом остракізму Аристіда 483-482 рр. до н.е. План посилення морської могутності Афін вимагав побудови нового флоту. Необхідні для цього кошти він запропонував отримати з Лаврійських срібних копалень (до цього прибутки з копалень поділялися між громадянами). За ці гроші Фемістокл побудував 100 нових трієр. Крім того, посилаючись на агресивність Егіни, він ввів повинність трієрархію, за якою багаті громадяни повинні були побудувати і спорядити по одному кораблю. І, нарешті, Фемістокл став залучати для служби на флоті найбідніші верстви афінського населення - фетів, оскільки така служба не вимагала грошей на озброєння, але сприяла демократизації політичного устрою.

Завдяки морській програмі Фемістокла було побудовано 200 трієр (екіпаж кожної складався з 180 веслярів і матросів та 20-30 воїнів і стрільців). Події найближчих подій довели правильність політики Фемістокла.

Перерва в греко-перських війнах була викликана внутрішньополітичними причинами у самій Персії. 486 р. до н.е. під час підготовки до нового походу спалахнуло антиперське повстання в Єгипті. Через рік помер Дарій І і царем став Ксеркс (485-465 рр. до н.е.), який з 483 р. до н.е. почав безпосередню підготовку до походу. Але в 482 р. до н.е. спалахнуло повстання у Вавилоні, яке було жорстоко придушене. Після 3-річної роботи підготовка до походу була завершена: прорили канал на півострові Акте; на фракійському узбережжі було створено 5 продовольчих баз для постачання; через Геллеспонт було побудовано подвійний міст (перший був зруйнований бурею, а будівельники страчені); шляхом переговорів з Карфагеном були ізольовані західні греки (розпочалася війна в Сицилії); вся північна Греція підкорилася персам без бою. [ 1, 131-132 ]

3.2. Похід Ксеркса

Загроза війни змусила греків задуматися про об"єднання своїх сил. 481 р. до н.е. було скликано загальноеллінський з"їзд, який постановив утворити Панеллінську лігу з центром у Коринфі на чолі зі Спартою. Однак у цей союз увійшла лише 31 держава, що складало меншість від існуючих полісів. За співчуття персам громадяни цих держав підлягали смертній карі. Страх перед навалою персів був настільки сильним, що навіть дельфійський оракул передбачив поразку греків, вперше і востаннє помилившись.

Ксеркс зібрав величезне військо. За перебільшеними даними стародавніх авторів, кількість військ Ксеркса була визначена так: розташували в полі 10 тис. воїнів пліч-о-пліч і окреслили коло на землі. Цю площину заповнювали 170 разів: у Ксеркса було 1 млн. 700 тис. чоловік піхоти. А разом з кіннотою, моряками, носильниками і обозом - греки любили точні числа - було 5 млн. 283 тис. 220 чоловік.

Однак, реальніше, вся армія складалася з 100-150 тис. чол., з них – 10 тис. піхоти і 12 тис. кінноти - відбірні війська перської гвардії. Навесні 480 р. до н.е. перси, пройшовши через Геллеспонт, вирушили по Фракійському узбережжі у напрямку до Македонії, а флот плив уздовж берега. На шляху персів були Зперешкоди:

1. Темпейська долина на кордоні Македонії та Фессалії. Сюди був посланий 10-тисячний загін на чолі з Фемістоклом, але греки не отримали підтримки фессалійців і змушені були відступити, віддавши Північну Грецію без бою.

2. Фермопільський перешийок на кордоні Середньої та Північної Греції, де і вирішено було дати бій.

3. Істмський перешийок на шляху до Пелопоннесу.

Сухопутна грецька армія була сконцентрована біля Фермопільської ущелини на чолі зі спартанським царем Леонідом у складі 7 тис. чол., в т. ч. 300 спартанців. Коли Леонід виходив зі Спарти, він сказав крилату фразу: "Щоб перемогти, і тисячі замало, а щоб вмерти, досить і трьохсот". Флот у складі 270 трієр під командуванням спартанця Еврибіада зайняв позицію біля мису Артемісій в Евбейській протоці. Завданням сухопутних військ було затримати персів, поки бився флот. Якщо би бій на морі затягнувся, то їм була обіцяна допомога. Але якщо флот буде розбитий то невеликій армії легше відступити. Ксеркс чотири дні не розпочинав наступу, очікуючи успішних дій флоту. Але

перський флот спочатку постраждав від 3-денного шторму, а потім знову 200 кораблів загинуло від бурі при спробі обійти греків з півдня. Незважаючи на це,

перси продовжували наступ, однак досягти перемоги не змогли, і якщо б не буря, то перемогли б уже греки. В той же час Ксеркс віддав наказ мідянам атакувати Фермопільську ущелину, але вони були зупинені греками, як і 10000 перських гвардійців. Ксеркс почав шукати обхідну дорогу, і фессалієць Ефіапьт показав йому стежку, яку захищали 1000 фокідян, що відступили при раптовій появі персів. Леонід, дізнавшись про оточення, відпустив основні сили, залишивши з собою 300 спартанців, 400 фіванців і 700 фестіян. Прибулий до Леоніда перський гонець запропонував йому здатися зі словами: "Безумець, наші стріли закриють сонце", на що Леонід відповів: "Тим краще, будемо битися в затінку". Всі захисники Фермопіл загинули. Вдалося врятуватися лише одному спартанцю, який лежав хворим у сусідньому селищі. Після повернення в Спарту його прокляли і вигнали з країни. На місці битви був поставлений пам"ятник у вигляді кам"яного лева з багатозначним написом: “ Мандрівник, розкажи спартанцям про нашу загибель, Вірні заповітам країни, тут ми кістьми полягли ”.

Перси без перешкод пройшли Беотію та Аттику і зайняли Афіни, покинуті жителями. Ще до Фермопіл афіняни знову звернулися до дельфійського оракула, і він, нарешті, дав інші передбачення, де говорилося "про дерев"яні стіни і Саламін". Аристократи переконували, що під дерев"яними стінами слід розуміти стіни афінського Акрополя, але перемогла думка Фемістокла, який вбачав під цими стінами кораблі. При підтримці ареопагу майже все населення Афін було евакуйоване на острови Саламін, Егіна, Трезени, отримавши від ареопагу по три драхми. Ті, хто залишився у місті, були вбиті або полонені (в полон потрапило 500 чоловік). Після битви біля мису Артемісій грецький флот відплив до о. Саламін і знаходився у Саламінській протоці. Але спартанці, зміцнивши стіною Істм, наполягали на відступі флоту до берегів Пелопоннесу. Фемістокл розумів, що залишення Саламіну означало б передачу афінян на розправу ворогові. Але коли один із спартанських полководців, перебиваючи Фемістокла, сказав: "Навіщо нам слухати людину, у якої більше немає батьківщини", то він відповів: "Наша батьківщина! Вона, зійшовши на 200 кораблів, тепер набагато сильніша, ніж твоя!"

В цей час Ксеркс почав будувати міст через протоку, але зазнав невдачі, оскільки знаходився під вогнем грецького флоту. Це змусило його розпочати активні дії, які настрахали греків, і було прийнято рішення терміново відступати до Істму. Тоді Фемістокл вирішив піти на хитрість і відіслав до персів свого раба, який передав про відступ греків і попередив, що у випадку нападу персів вони не зможуть чинити їм опір. Вигадка вдалася, і Ксеркс упродовж ночі завершив оточення грецького флоту. Розрахунок Фемістокла був досить точним. Він, створивши видимість паніки, заманив персів у найвужче місце протоки, де вони не змогли використати свою чисельну перевагу і маневрувати, оскільки їх тіснили свої ж кораблі. До того ж піднявся несприятливий для персів вітер і кораблі з високою кормою стали наштовхуватися один на одного. У цій битві греки отримали блискучу перемогу, потопивши близько 200 перських кораблів. Ксеркс хотів побудувати понтонний міст через протоку, але настав період штормів, і він наказав негайно відступити до Геллеспонту, щоб забезпечити переправу в Азію сухопутної армії (боявся зруйнування греками мосту через протоку). На території Греції було залишено один корпус перської армії під командуванням Мардонія.

Учасник Саламінського бою великий поет Есхіл у трагедії "Перси" (403-418 рр. до н.е.) натхненно описав величезне патріотичне піднесення, що охопило греків, і сам хід цього бою: “ . Гомонисті поклики Лунали скрізь: "Вперед, синове еллінів! Рятуйте рідний край, рятуйте жон своїх, Дітей безвинних, ще й богів отчизняних, Гробниці предків, - бій тепер за все іде!" Тоді від нас їм взустріч персів мовою Пронісся клич, - було вже годі гаятись. Враз із судном судно зіткнулось мідними Носами, - корабель почавши еллінський, Із фінікійського ураз опалубні Прикраси збив, - одне на одне йшли вони. Спочатку твердо лави війська перського Трималися. Коли ж в протоці скупчилися, Не помогти було їм один одному Й своїх вони дзьобами міднокутими Трощили, весел шереги ламаючи”.

Хоча флотом під час Саламінської битви командував спартанець Еврибіад, слава і честь перемоги дісталися Фемістоклу. При відвіданні Спарти йому були віддані такі почесті, як жодному іншому іноземцеві: отримав оздоблену золотом колісницю, а почесний ескорт у кількості 300 вершників проводжав його аж до кордону. Греки захопили величезну кількість здобичі, 1/10 якої відправили в Дельфійський храм, де побудували статую Аполлона з корабельною кормою в руці.

Мардоній, не маючи можливості прогодувати свою армію у спустошеній Аттиці, відступив на північ. При посередництві македонського царя Олександра він намагався схилити Афіни до сепаратного миру. Але афінянин, який умовляв громадян прийняти пропозиції персів, був побитий камінням разом з дружиною і дітьми. У відповідь на це Мардоній у 479 р. до н.е. спрямував свою армію на Афіни. Спарта, звільнившись від безпосередньої небезпеки, не присилала допомоги афінянам. Однак після тривалих переговорів, побоюючись можливого союзу між персами та афінянами, вирішила послати сильний корпус під командуванням Павсанія (510-468 рр. до н.е.), регента малолітнього сина Леоніда Плістарха. Союзник персів Аргос не зміг завадити швидкому просуванню спартанців.

Мардоній, вивівши свою армію з Афін, зупинився в Беотії поблизу м. Платеї на великій рівнині вздовж ріки. Греки зайняли оборонну позицію на схилі пагорба, закриваючи шлях на Істм. У їхніх рядах було приблизно 40000 воїнів з 20 держав. Найімовірніше, персів було дещо більше (приблизно 60 000 чоловік). Зацікавлені у найшвидшому початку битви, обидва полководці все ж не зважувалися на неї. Але нічний набіг кінноти в тил греків (перси засипали джерела водопостачання, захопили вози з продовольством і перекрили шлях на Істм) змусив їх змінити позиції, цим скористалися перси і через висохлу річку кинулися на греків. Афінський загін відбив атаку ворогів і став тіснити іранців, які трималися до того часу, поки не був вбитий Мардоній, а потім втекли з поля бою. Командуючий центром перської армії Артабаз організовано відступив у Візантій, і Ксеркс схвалив його поведінку. За перебільшеними даними, з 300 000 персів врятувалося лише 43 000, а за применшеними повідомленнями античних авторів, загинуло лише 160 греків-гоплітів. Частину багатої здобичі за традицією віддали у святилище Зевса, а іншу поділили.

Під Платеєю, так само як і під Марафоном, греки добре зуміли ви­користати горбасту місцевість і згуртованість фаланги важкоозбро­єних воїнів. Майже вся перська армія була знищена, сам Мардоній загинув. Грецька воєнна техніка ще раз показала свою перевагу над перською.

Битви при Платеї і Мікале вирішально вплинули на дальший хід війни. Воєнні дії були перенесені на малоазіатську територію, бо в Греції персів більше не лишалося. Для закріплення своєї пере­моги і для визволення від персів Малої Азії грекам треба було вести війну на морі. До того ж ростуча агресія Афін вела їх на Схід.

У найближчі роки увесь район Егейського моря, всі острови були очищені від персів. Малоазіатські міста повстали проти пер­сів і приєдналися до європейських греків.

У 470 р., через дев"ять років після битв при Платеї і Мікале, грецькому флотові вдалося завдати ще одної великої поразки пер­сам — при ріці Еврімедонті, на південному узбережжі Малої Азії. Грецьким флотом у цій битві командував син Мільтіада Кімон.

Він належав до крайньої правої, і займана ним посада коман­дувача флоту показує, що в цей період праві угруповання в Афінах тримали владу в своїх руках.

Після битви при Еврімедонті війна на деякий час затихає.

У 459 р. афіняни розпочали сміливу воєнну авантюру і послали великий флот на допомогу повсталому проти Персії Єгиптові. Але цей похід був невдалим. Персам удалося придушити єгипетське по­встання, і грецький флот в Єгипті майже весь загинув разом із значною частиною армії (454 р.).

Через п"ять років після єгипетського походу грецькому флотові вдалося добитися реваншу. У 449 р. відбулася морська битва біля міста Саламіна на острові Кіпрі, де греки знову розбили персів. Друга Саламінська битва була останньою відомою нам великою битвою між греками і персами.

У дальшому воєнні дії зовсім затихають, і фактично на кінець 40-х рр. V ст. між греками і персами встановлюється мир.

Афіни прийняли пропозицію Артаксеркса (Ксеркс був вбитий на початку 464 р. до н.е. начальником своєї охорони) про мирні переговори. У Сузи було направлено афінське посольство на чолі з Каллієм, яке уклало у 449 р. до н.е. вічний мир, названий Каллієвим. Укладений договір розпочинався такими словами: "Кораблі царя персів не будуть входити в Егейське море, для них будуть визначені прикордонні пункти біля північного і південного узбережжя Малої Азії. Сухопутне військо царя не буде наближатися до берегів моря ближче тієї відстані, яку кінь пробіжить за один день. Афіняни зобов"язуються не посилати своїх воїнів на землі і не допомагати тим, хто посміє повстати проти царя".

За умовами миру Афіни обіцяли залишити Кіпр, не допомагати Єгипту і вивести гарнізони з міст Малої Азії, які залишалися в складі першого Афінського морського союзу, але формально визнавали себе підданими перського царя. Хоча Афіни стали наймогутнішою державою в грецькому світі, цей мир не приніс їм великої шани. Ходили чутки, що Каллій перевищив свої повноваження і за це був оштрафований на 50 талантів.

Закінчення війни мало значення перш за все для Афін та їхніх союзників, оскільки Спарта давно не брала участі у військових діях. Греко-перські війни закінчилися перемогою греків, які відстоювали свободу і незалежність батьківщини від агресії перської деспотії. Полісна організація суспільства показала себе життєздатнішою від стародавньосхідної політичної системи. Визвольний характер з боку греків війна носила лише під час вторгнення персів на Балкани, а в другому періоді війни грабували перське узбережжя і обертали полонених на рабів. [ 1, 131-133 ]

Висновок

Греко-перські війни закінчилися перемогою греків, які відстоювали свободу і незалежність батьківщини від агресії перської деспотії. Полісна організація суспільства показала себе життєздатнішою від стародавньосхідної політичної системи. Визвольний характер з боку греків війна носила лише під час вторгнення персів на Балкани, а в другому періоді війни, переконавшись, що сили Персії вичерпані, вони в міру своїх можливостей грабували перське узбережжя і обертали полонених на рабів.

Попри незгоди у вирішальні моменти вони вміли об"єднуватися і давати нищівну відсіч загарбникам. Хоча перемога показала, як багато може дати об"єднання грецьких полісів, вона не усунула протиріч, а навпаки - посилила суперництво двох найсильніших грецьких держав - Афін і Спарти.

Але греко-перські війни відчутно вплинули на розвиток сфер життєдіяльності стародавніх греків, сприяли високому розквіту грецької цивілізації У-УІ ст. до н. є. [ 1, 140 ] .

Список використаної літератури

1. Балух В. Історія Стародавньої Греції: Курс лекцій / В. Балух, Ю. Макар. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 420 с.

2. Войны между Грецией и Персией // Всемирная история в 24-х т. Т.4. Эллинистический период. – Минск., 1996. – С. 28 – 38.

3. Ковальов О.І. Історія античного суспільства. – К., 1937. – 326 с.

4. Сергеев В. История Древней Греции . − М.: Соцэкгиз, 1939. – 394 с.;





 
 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Греко-перські війни ( 500 – 449 рр. до н.е. ) | Реферат

РефератБанк © 2014 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.