Головна   Додати в закладки Демографія (шпаргалка) | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Демографія (шпаргалка) - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Географія
Розмір файла: 65 Kb
Кількість завантажень:
30
Кількість переглядів:
1158
Описання роботи: Реферат на тему Демографія (шпаргалка)
Дивитись
Завантажити


1.МІГРАЦІЯ.ВПЛИВ М. НА ВІДТВОРЕННЯ НАСЕННЯ

Міграція населення (від лат. migratio — переселення) — пере­міщення людей (мігрантів) через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш чи менш трива­лий період. Однією з основних ознак міграції населення є перети­нання адміністративного кордону території (держави, області, насе­леного пункту і т. д.). На цій основі вирізняють насамперед зовніш­ню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію.

Міграції населення - це переміщення людей по території, пов"язані зі зміною постійного місця проживання та роботи

Зовніш­ня міграція пов"язана з перетинанням державного кордону, її ще називають міжнародною міграцією населення та поділяють на між- та внутріконтинентальну.

Внутрішня міграція — це переміщення з одного поселення до іншого. Ніякі переміщення в межах того само­го населеного пункту не розглядаються як міграція населення. Роз­різняють міграцію сільського населення і міського, міжміську мігра­цію та міграцію в сільську місцевість — міграційні потоки «село — місто», «місто — місто», «місто — село», «село — село».

За способом реалізації міграцію населення поділяють на організовану міграцію, здійснювану з участю держави або громадських організацій та їхньою допомогою, і неорганізовану міграцію, що проводиться силами й за­собами самих мігрантів.

Міграції класифікують за причинами (економічні, політичні, гуманітарні тощо), строками (сезонні, тимчасові, постійні), напрямами (зовнішні і внутрішні), складом мігрантів, ступенем організованості тощо. Істотно впливають на міграцію війни, кон­флікти, зміни політичної ситуації в країні або регіоні, зміни державних кордонів.

Механічний приріст вносить певні корективи в демографічні процеси і у формування культури народів. Зовнішні міграції поділяють на:

а) еміграцію - виїзд громадян зі своєї країни до іншої держави на постійне проживання або на тривалий період;

б) імміграцію - в"їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання.

2.Міграційна активність значною мірою залежить від демо­графічних характеристик населення. Помічено, що в міграціях найбільшу участь беруть особи молодого віку, чоловіки є мо­більнішими за жінок, одинаки легше зважуються на переїзд, ніж одружені, бездітні також легше мігрують, ніж люди, що мають дітей. До речі, між рухливістю і наявністю в родині дітей спос­терігається пряма залежність. Часте переміщення на нове місце спричиняє відкладання народження дітей.

Зрозуміло, що міграції приводять до зміни чисельності на­селення в районах вибуття і прибуття. Під впливом міграцій трансформується вікова структура населення. У районах, де виїзд перевищує в"їзд, звичайно збільшується частка старших вікових контингентів, у центрах же притягання мігрантів насе­лення найчастіше більш молоде. Зміна ж вікової структури спричиняє і зрушення в показниках природного приросту. Че­рез перевагу чоловіків серед переселенців міграція може вик­ликати диспропорцію статей, що негативно позначається на шлюбності і народжуваності. Міграція приводить і до інших змін у структурі населення. Так, якщо серед мігрантів перева­жають люди визначеної національності, то територіальні пере­міщення населення викликають помітну динаміку етнічного складу; переселення осіб певної професії, може спричинити коливання на ринку праці. Міграції можуть сприяти переходові людей з одних соціально-профессійних груп в інші, часто при­водять до зміни способу життя, а слідом за цим і до трансфор­мації установок, пов"язаних із шлюбністю, народжуваністю тощо. Усе це впливає на відтворення населення.

2. КЛАСИФІКАЦІЯ МІГРАЦІЇ

Під міграцією населення в демографії розуміють процес переміщення людей через кордони певних територій зі зміною назавжди або на якийсь час постійного місця проживання або з регулярним поверненням туди.

Залежно від того, обмінюється така територія населенням з іншими територіями чи ні, виділяють відкрите і закрите насе­лення. СРСР із «залізною завісою» у свій час являв приклад закритого населення. Зараз, якщо строго дофимуватися зазна­ченого вище критерію, практично немає територій із закритим населенням.

Міграціяскладний процес, і у різних дослідженнях її ха­рактеризують з різних сторін, відповідно класифікуючи за пев­ною низкою ознак. Розглянемо основні класифікації міграцій.

1. Залежно від типу кордонів міграцію поділяють на зовні­шню (коли перетинаються державні кордони) і внутрішню (коли переміщення відбуваються усередині однієї країни). Зовнішню міграцію поділяють на міжконтинентальну і внутріконтинен­тальну . Коли мова йде про зовнішню міграцію, то виїзд звично називають еміграцією, а в"їзд — імміграцією.

Серед внутрішніх міграцій окремо вивчають такі напрям­ки міграції як переселення із села до міста і навпаки та пересе­лення з міста до міста та з села до села. Переселення населення з села до міста, що призводить до зростання міст, їх функцій, поширення міського способу життя називають урбанізацією. Переселення населення України з сіл до міст, як і у більшості країн світу, були домінуючими з початку XX ст. але з початку 90-х років XX ст. вони уповільнилися. Коли частка міського населення у країні сягає 70%, то темпи урбанізації, як правило, сповільнюються, і може починатися певною мірою зворотній процес — рурбанізація (поширення міського способу життя на сільську місцевість та переселення міського населення до сільської місцевості).

2. За часовими параметрами міграцію поділяють на пос­тійну (безповоротну), тимчасову, сезонну і маятникову.

Безповоротною є міграція, коли людина назавжди змінює постійне місце проживання. При тимчасовій міграції людина переселяється на досить тривалий, але обмежений період, при­чому нерідко термін буває заздалегідь визначений. Прикладом тимчасової міграції може служити переселення на кілька років для роботи за контрактом, чи виїзд на навчання до вищого на­вчального закладу. За критеріями ООН ,постійним мешканцем є людина, що прожила не менше 6 місяців на певній території.

Сезонною міграцією називають щорічні переміщення людей у визначені пори року (сезони). До сезонних міграцій можна віднести промисли селян узимку, приїзд на збирання врожаю людей з інших місць, відвідування курортів.

Маятникові міграції це регулярні поїздки на роботу або навчання за межі свого населеного пункту з постійним повер­ненням додому. Маятникові міграції відбуваються, коли місце роботи або навчання знаходиться в іншому населеному пункті, але досить близько, що і дозволяє робити щоденні (або майже щоденні) переміщення.

3. Залежно від причин переселення міграції поділяють на такі типи. Міграції з соціально-економічних причин - переселення в пошуках роботи, кращих заробітків, вільних сільськогоспо­дарських земель, з метою поліпшити умови життя, придбати більш високий статус.

Міграції з політичних причин — утеча від ідеологічних, расо­вих, релігійних та інших утисків, сюди зараховують також ре­патріацію — повернення на батьківщину родин, народів, що були раніше депортовані.

Військовими причинами міграції є евакуація, реевакуація, депортація, тобто передислокації населення, пов"язані з військовими маневрами.

Сімейно-побутові причини переселення для возз"єднання з членами родини, родичами, різного роду гостьові поїздки, тощо.

Екологічними причинами є стихійні лиха, переїзд, зумовле­ний станом здоров"я одного з членів сім"ї.

Релігійні причини масові переміщення населення у зв"яз­ку з паломництвом до святих місць (найбільш відомі у світі па­ломництва здійснюються ісламістами до Мекки і Медини, а також християнами до Єрусалиму).

4. Залежно від сприяння з боку державних або суспільних органів щодо переселення мігрантів, міграції поділяють на організованіта неорганізовані. Організовані міграції відбувають­ся за допомогою державних і громадських установ, вони можуть супроводжуватися пільгами різного роду в отриманні роботи, житла, грошових компенсацій, тощо. Неорганізована, або інди­відуальна міграція — це переїзд осіб на свій страх і ризик.

5. Розрізняють також добровільну міграцію, коли люди самі приймають рішення про свій переїзд, і примусову, коли пере­міщення здійснюється незалежно від їхнього бажання.

3. МІГРАЦІЙНА ПОВЕДІНКА,УСТАНОВКА І МОТИВАЦІЯ

Міграція — складний процес, і у різних дослідженнях її ха­рактеризують з різних сторін, відповідно класифікуючи за пев­ною низкою ознак. Розглянемо основні класифікації міграцій.

Міграцію називають ще формою задоволення потреб на­селення, реалізація яких вимагає зміни місця проживання. Таким чином, прийняття рішення про міграцію та його реалі­зація є результатом міграційної поведінки. Психічним регулято­ром міграційної поведінки є міграційна установка, тобто схильність чи негативне ставлення до зміни місця і умов меш­кання. Міграційна установка залежить від соціально-психоло­гічного стану особи, або міграційної мотивації.

Міграційна мо­тивація - це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення певної мети (соціального, економічного, психоло­гічного характеру), яка вимагає зміни місця проживання.

4. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ МІГРАЦІЇ

При дослідженні міграції, як і будь-яких інших демографі­чних явищ, важливо знати їхні кількісні характеристики. Для відкритого населення визначають показники, що характеризу­ють його міграційну взаємодію з іншим населенням. Для насе­лення будь-якої території (країни, району, міста та ін.) міграція поділяється на вибуття за її межі і на прибуття ззовні. Різниця між числом прибуттів і вибуттів за певний період складає саль­до міграції (нетто-міграцію, або чисту міграцію), сума ж вибуттів і прибуттів дає показник обсягу міграції (валову міграцію, брутто-міграцію).

Число вибуттів, прибуттів, нетто- і брутто- міграції можна виразити в абсолютних числах, що дозволять наочно предста­вити міграційну картину, однак не покажуть інтенсивності міграції, що залежить також від загальної чисельності населен­ня, у якому відбуваються міграції. Інтенсивність міграції вира­жається відносними показниками - коефіцієнтами інтенсив­ності міграції. Звичайно обчислюють коефіцієнти прибуття і коефіцієнти вибуття та відносне сальдо міграції:

І чисельність прибулих;

Е чисельність вибулих.

Існує ще загальний коефіцієнт рухливості, що визначають як відношення всіх міграційних переміщень (вибуттів і при­буттів) до загальної чисельності населення:

При аналізі міграційних процесів часто виникає не­обхідність у розчленовуванні міграції на окремі частини. Мігра­цію звичайно поділяють на міграційні потоки, тобто на групи мігрантів, що мають спільні території вибуття або прибуття, а також на міграційні когорти — сукупності людей, об"єднаних за гальним періодом міграції, враховують мігрантів і за порядко­вим номером їхньої міграції (тобто скільки разів вони переміща­лися з місця на місце).

Не менш важливе значення має вивчення складу мігрантів — за статтю і віком, соціальною приналежністю, національністю та ін., оскільки міграційна рухливість різних груп населення досить різнорідна. Особливості складу мігрантів можуть при­водити до істотних зрушень у структурі населення у місцях ви­буття і в районах прибуття.

Для того, щоб мати уяву про інтенсивність міграції виз­наченої групи населення (наприклад, етнічної), застосову­ють часткові коефіцієнти міграції, що обчислюють як відно­шення обсягу міграції певної групи до чисельності цієї групи. При тимчасових і територіальних зіставленнях користуються індексом відносної інтенсивності міграції, який одержують як відношення часткового коефіцієнта інтенсивності міграції відповідної групи до загального коефіцієнта інтенсивності міграції.

Значно глибший опис процесу міграції дають таблиці рух­ливості, які будують за тими ж принципами, що й усі демог­рафічні таблиці. Такі таблиці бувають двох типів — чисті і ком­біновані. Таблиці містять когорту тих, хто ніколи не мігрував, чисельність яких зменшується під впливом ймовірності міграції у певному віці (jc), ймовірності зміни стану та рубрику кількос­тей мігрантів того чи іншого віку.

5. АБСОЛЮТНІ ТА ВІДНОСНІ ПОКАЗНИКИ

При дослідженні міграції, як і будь-яких інших демографі­чних явищ, важливо знати їхні кількісні характеристики. Для відкритого населення визначають показники, що характеризу­ють його міграційну взаємодію з іншим населенням. Для насе­лення будь-якої території (країни, району, міста та ін.) міграція поділяється на вибуття за її межі і на прибуття ззовні. Різниця між числом прибуттів і вибуттів за певний період складає саль­до міграції (нетто-міграцію, або чисту міграцію), сума ж вибуттів і прибуттів дає показник обсягу міграції (валову міграцію, брутто-міграцію).

Число вибуттів, прибуттів, нетто- і брутто- міграції можна виразити в абсолютних числах, що дозволять наочно предста­вити міграційну картину, однак не покажуть інтенсивності міграції, що залежить також від загальної чисельності населен­ня, у якому відбуваються міграції. Інтенсивність міграції вира­жається відносними показниками - коефіцієнтами інтенсив­ності міграції. Звичайно обчислюють коефіцієнти прибуття і коефіцієнти вибуття та відносне сальдо міграції:

І чисельність прибулих;

Е чисельність вибулих.

6. СТАДІЇ МІГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Міграція — складний процес, і у різних дослідженнях її ха­рактеризують з різних сторін, відповідно класифікуючи за пев­ною низкою ознак. Розглянемо основні класифікації міграцій.

Всі міграції в своєму розвитку проходять три стадії: потен­ційну міграцію, власне міграцію та адаптацію.

На першій стадії діють головним чином психологічні чинники, тобто людина знаходиться у стані прийняття рішення про переїзд.

Регулятори (фактори ), що контролюють міграції, тобто впливають на розміри, направлення, відстані та особливості міграційного руху, відомі такі:

µ відстань від місця еміграції до місця імміграції;

µ інформація про умови і пункти міграцій;

µ рівень активності (привабливості) територій.

Враховуючи сучасні транспортні можливості і розвиток засобів зв"язку, комп"ютер­ної мережі, інформація для громадян різних країн про умови і пункти потенційної міграції у сучасному світі не є першочерго­вою проблемою. Зараз провідну роль у формуванні міграційних потоків відіграє фактор активності територій, під яким розумі­ють економічну, екологічну, політичну, законодавчу ситуацію в країні, наявність відповідних для мігрантів національних, культурних, релігійних, родинних, чи інших зв"язків, тощо.

Після прийняття рішення про переміщення, відбувається друга стадія міграції, яка може тривати від декількох годин до декількох місяців — сам переїзд до нового місця мешкання.

Після переїзду починається третя заключна стадія міграції пристосування мігрантів до умов нової території адаптація. У вітчизняній літературі більш поширеним є термін прижи­ваність новоселів. Термін «приживаність» з"явився наприкінці XIXна початку XXсторіччя й пов"язаний з російським пере­селенським рухом.

Приживаність новоселів це адаптація мігрантів до різних компонентів умов та способу життя населення в районах усе­лення. Часом вона завершується швидко, особливо якщо відмінності в умовах та способі життя у місцях виходу та райо­нах уселення незначні або в останніх кращі, ніж у перших; в іншому разі — це поволі тривалий процес. У низці випадків він

триває й після того, як новосел стає старожилом. Це пояснюєть­ся тим, що приживаність, крім адаптації переселенців до умов та способу життя у місцях уселення, має й інший бік присто­сування цих умов до потреб самих переселенців. Пристосуван­ня матеріальних умов до своїх потреб переселенська література називала в минулому «облаштуванням новоселів».

Облаштування це процес досягнення новоселами рівня добробуту старожилів. І в дореволюційній літературі, і в літе­ратурі 20-х років XXст. відзначалося, що для переходу ново­села до складу постійного населення (старожила) потрібні 8— 10 років. На облаштування переселенців у разі їхніх організо­ваних переміщень держава надає позики, безповоротні грошові допомоги, здійснює оплату витрат на переїзд та пере­везення майна. Допомога, що її надає держава, поширюється на житлове облаштування, придбання худоби тощо. Як пра­вило, на облаштування необхідний час, який за тривалістю може бути більшим чи меншим, ніж час, потрібний для адап­тації, без якої приживаність так само недосяжна, як і без об­лаштування.

Отже, і адаптація, і облаштування являють собою взаємо­дію суб"єктивного та об"єктивного, проте адаптація — це при­стосування суб"єкта до об"єктивних умов довколишнього сере­довища, а облаштування — перебудова зовнішніх умов відпо­відно до потреб суб"єкта. Без поєднання цих двох процесів приживаність новоселів не може бути остаточною.

Перехід новоселів до складу постійного населення визна­чали за рівнем їх міграційної рухливості. Цей критерій дістав обгрунтування у вітчизняній літературі в 60—70-ті роки. Саме він свідчить, що у новоселів рівень добробуту досяг тих самих показників, що й у старожилів. Дослідження В.М.Мойсеєнко, котра використовувала для аналізу дані переписів населення 1926 та 1979 років, показали, що межа переходу новоселів до складу постійного населення як у минулому, так і нині стано­вить приблизно десять років.

7.ОСНОВНІ ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ МІГРАЦІЇ

Міграція — складний процес, і у різних дослідженнях її ха­рактеризують з різних сторін, відповідно класифікуючи за пев­ною низкою ознак. Розглянемо основні класифікації міграцій.

1. Залежно від типу кордонів міграцію поділяють на зовні­шню (коли перетинаються державні кордони) і внутрішню (коли переміщення відбуваються усередині однієї країни). Зовнішню міграцію поділяють на міжконтинентальну і внутріконтинен­тальну . Коли мова йде про зовнішню міграцію, то виїзд звично називають еміграцією, а в"їзд імміграцією.

Серед внутрішніх міграцій окремо вивчають такі напрям­ки міграції як переселення із села до міста і навпаки та пересе­лення з міста до міста та з села до села. Переселення населення з села до міста, що призводить до зростання міст, їх функцій, поширення міського способу життя називають урбанізацією. Переселення населення України з сіл до міст, як і у більшості країн світу, були домінуючими з початку XX ст. але з початку 90-х років XX ст. вони уповільнилися. Коли частка міського населення у країні сягає 70%, то темпи урбанізації, як правило, сповільнюються, і може починатися певною мірою зворотній процес — рурбанізація (поширення міського способу життя на сільську місцевість та переселення міського населення до сільської місцевості).

2. За часовими параметрами міграцію поділяють на пос­тійну (безповоротну), тимчасову, сезонну і маятникову.

Безповоротною є міграція, коли людина назавжди змінює постійне місце проживання. При тимчасовій міграції людина переселяється на досить тривалий, але обмежений період, при­чому нерідко термін буває заздалегідь визначений. Прикладом тимчасової міграції може служити переселення на кілька років для роботи за контрактом, чи виїзд на навчання до вищого на­вчального закладу. За критеріями ООН ,постійним мешканцем є людина, що прожила не менше 6 місяців на певній території.

Сезонною міграцією називають щорічні переміщення людей у визначені пори року (сезони). До сезонних міграцій можна віднести промисли селян узимку, приїзд на збирання врожаю людей з інших місць, відвідування курортів.

Маятникові міграції це регулярні поїздки на роботу або навчання за межі свого населеного пункту з постійним повер­ненням додому. Маятникові міграції відбуваються, коли місце роботи або навчання знаходиться в іншому населеному пункті, але досить близько, що і дозволяє робити щоденні (або майже щоденні) переміщення.

3. Залежно від причин переселення міграції поділяють на такі типи. Міграції з соціально-економічних причин - переселення в пошуках роботи, кращих заробітків, вільних сільськогоспо­дарських земель, з метою поліпшити умови життя, придбати більш високий статус.

Міграції з політичних причин — утеча від ідеологічних, расо­вих, релігійних та інших утисків, сюди зараховують також ре­патріацію — повернення на батьківщину родин, народів, що були раніше депортовані.

Військовими причинами міграції є евакуація, реевакуація, депортація, тобто передислокації населення, пов"язані з військовими маневрами.

Сімейно-побутові причини переселення для возз"єднання з членами родини, родичами, різного роду гостьові поїздки, тощо.

Екологічними причинами є стихійні лиха, переїзд, зумовле­ний станом здоров"я одного з членів сім"ї.

Релігійні причини масові переміщення населення у зв"яз­ку з паломництвом до святих місць (найбільш відомі у світі па­ломництва здійснюються ісламістами до Мекки і Медини, а також християнами до Єрусалиму).

4. Залежно від сприяння з боку державних або суспільних органів щодо переселення мігрантів, міграції поділяють на організованіта неорганізовані. Організовані міграції відбувають­ся за допомогою державних і громадських установ, вони можуть супроводжуватися пільгами різного роду в отриманні роботи, житла, грошових компенсацій, тощо. Неорганізована, або інди­відуальна міграція — це переїзд осіб на свій страх і ризик.

5. Розрізняють також добровільну міграцію, коли люди самі приймають рішення про свій переїзд, і примусову, коли пере­міщення здійснюється незалежно від їхнього бажання.

Міграцію називають ще формою задоволення потреб на­селення, реалізація яких вимагає зміни місця проживання. Таким чином, прийняття рішення про міграцію та його реалі­зація є результатом міграційної поведінки. Психічним регулято­ром міграційної поведінки є міграційна установка, тобто схильність чи негативне ставлення до зміни місця і умов меш­кання. Міграційна установка залежить від соціально-психоло­гічного стану особи, або міграційної мотивації. Міграційна мо­тивація - це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення певної мети (соціального, економічного, психоло­гічного характеру), яка вимагає зміни місця проживання.

8.ДИФЕРЕНЦ. МІГРАЦІЙНОЇ РУХЛИВОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Міграційна рухливість пов"язана з певними подіями жит­тєвого циклу людини, наприклад, закінченням навчального закладу, початком або завершенням трудової діяльності, служ­бою в армії тощо. Демографічний цикл — укладання шлюбу, народження дітей, припинення шлюбу та інші події — стано­вить важливу частину життєвого циклу. Тому демографічні па­раметри — статево-вікова структура, шлюбний стан, кількість дітей у сім"ї та їх вік і низка інших — помітно впливають на міграційні процеси й є одним з істотних критеріїв виокремлен­ня груп населення при вивченні міграцій.

Рухливість різних груп населення, як вже зазначалося, не є однаковою. Міграцію, що розглядають з точки зору диферен­ціації показників її інтенсивності за різними групами населен­ня, називають диференційною міграцією. її вивчення дає розумі­ння тих відмінностей, якими позначені міграційні взаємодії населень різних регіонів, окремих соціально-професійних, ет­нічних, вікових та інших груп.

При вивченні диференційної міграції так само, як і при дос­лідженні природного руху населення, в першу чергу вивчають відмінності у вікових групах населення. Вікові групи істотно розрізняються за рівнем міграційної рухливості, а за решти од­накових умов рухливість усього населення тим вища, чим вища у ньому частка найрухливіших вікових груп. Вікова ж структу­ра населення за нормальних обставин визначена режимом його відтворення. Таким чином, вплив через вікову структуру—один з аспектів впливу відтворення населення на міграційну рух­ливість.

Розрізняють показники міграційної рухливості й залежно від статі. Перевага чоловіків серед мігрантів, виявляється у багатьох країнах, але це не є універсальним правилом, і в окре­мих країнах у різні часи в міграційних потоках спостерігали підвищену питому вагу жінок. В Європі, наприклад, у минуло­му серед мігрантів переважали жінки, що дало підстави анг­лійському досліднику XIX сторіччя Е. Рейве нстайну сформулю­вати емпіричні закони міграції, один з яких стверджував, що жінки більш схильні до міграцій, ніж чоловіки.

Рухливість населення залежить і від шлюбного стану, і від кількості дітей у сім"ї, хоча ці залежності не є такими однобічни­ми, як, наприклад, зв"язок інтенсивності міграцій з віком. Не тільки міграційна рухливість може залежати від кількості дітей у сім"ї, але й кількість дітей, у свою чергу, може визначатися рівнем рухливості: часті переїзди сімей призводять, як прави­ло, до відкладання народжувань, а зрештою й до зменшення їхньої кількості.

Міграційна рухливість впливає на інтенсивність процесів відтворення як відкритого, так і закритого населення. У відкри­тому населенні міграції безпосередньо змінюють його чи­сельність і склад. Особливо важливе значення мають зміни ста­тево-вікової структури. Якщо серед мігрантів переважають чо­ловіки й спостерігається підвищена частка молодших груп працездатного віку (від 16 до 30 років), то це призводить до фе­мінізації населення та його постаріння у районах вибуття мігрантів і надмірної частки молодих чоловіків у районах все­лення. Багаторічна міграція сільської молоді в міста України супроводжувалася протилежним ефектом. Уже у 1970 році у сільській місцевості був відзначений дефіцит жінок, обмеже­ний рамками молодіжного контингенту (15—24 роки). Водно­час у місті спостерігався надлишок жінок в усіх групах віком понад 15 років.

Зумовлена міграціями диспропорція статей ускладнює ук­ладання шлюбів, що, у свою чергу, справляє вплив на інтен­сивність процесу народжуваності як у місцях вибуття, так і у місцях уселення. У зв"язку з прискоренням постаріння населен­ня у районах вибуття в них зростає смертність.

Міграції є одним з головних каналів соціальної мобільності населення. їх супроводжують зміни соціального статусу мігрантів, їх професії, культурно-освітнього рівня, способу життя.

9. МІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА

По мнению Б.С.Хорева, миграционная политика есть система условий, способов и мер управления миграционной подвижностью населения. Близкая к этому формулировка у А.Хомры: "Миграционная политика - это комплекс разработок и мероприятий, направленных на формирование необходимых потоков и требуемой интенсивности миграции населения". В.М.Моисеенко рассматривает миграционную политику в узком и широком смыслах как воздействие государства на миграционные процессы путем их регулирования. Суммирует эти подходы к определению миграционной политики точка зрения Л.Л.Рыбаковского: "миграционная политика представляет собой систему общепринятых на уровне управления идей и концептуально объединенных средств, с помощью которых прежде всего государство, а также его общественные институты, соблюдая определенные принципы, соответствующие конкретно-историческим условиям страны, предполагает достижение целей, адекватных как этому, так и последующему этапу развития общества". Следует отметить, что большинство авторов, в том числе и Л.Л.Рыбаковский,! рассматривали миграционную политику как часть демографической политики, наряду с репродуктивной и самосохраните льной. Цели миграционной политики конкретизировались исходя из трехстадийного представления о миграционном процессе: первая стадия - формирование миграционной подвижности, как исходная; вторая стадия (основная) - переселение, и, наконец, третья стадия (заключительная) - приживаемость. Миграционная политика - процесс многоплановый. Он является предметом изучения многих наук - социологии, демографии, истории, психологии и других, -и требует междисциплинарного подхода. Настоящее исследование ставит целью рассмотрение миграционной политики как предмета политологического анализа. Политическая наука изучает политическое поведение отдельных индивидов, групп, институтов, обществ, а также факторы и условия, влияющие на поведение политиков, развитие политических событий и функционирование политических институтов.

12.Дем. політика, об’єкт

Демографічна політика — це цілеспрямована діяльність дер­жавних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулю­вання процесів відтворення населення. Вона покликана впли­вати на формування бажаного для суспільства режиму відтво­рення населення, збереження або зміни тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, роз­селення, внутрішньої і зовнішньої міграції, якісних характери­стик населення.

Кожна країна має певну концепцію демографічної політи­ки - систему визначень найважливіших цілей, задач і пріори­тетів впливу на демографічний розвиток. У концепції форму­люють найважливіші напрямки державної політики стосовно розвитку народонаселення до визначеного періоду. Концепція складає правовий та ідеологічний простір, у рамках якого мо­жуть формуватися програмні документи з питань народжува­ності і підтримки родини, здоров"я і тривалості життя, міграції та інших аспектів демографічного розвитку.

Демографічна політика грунтується на комплексі різних заходів: економічних, правових, виховних і пропагандистських.

Ефективність демографічної політики можна визначити як досягнення поставленої мети у короткий термін з мінімальни­ми економічними витратами. Розрізняють загальну, генераль­ну та довгострокову ефективність.

Необхідність проведення демографічної політики визнана практично всіма країнами світу, незалежно від демографічної ситуації і темпів зростання населення. Залежно від демографі­чної ситуації існує 2 основних типи політики: спрямована на підвищення народжуваності (типова для економічно розвину­тих країн) і на зниження народжуваності (необхідна для країн, що розвиваються). Часто практичне здійснення демографічної політики пов"язане із труднощами як морально-етичного пла­ну, так і нестачею фінансових засобів. І практично всі країни світу мають спільну мету будь-якої демографічної політики — зниження захворюваності населення та подовження середньої тривалості життя

13.Заходи демографічної політики

Демографічна політика — це цілеспрямована діяльність дер­жавних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулю­вання процесів відтворення населення. Вона покликана впли­вати на формування бажаного для суспільства режиму відтво­рення населення, збереження або зміни тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, роз­селення, внутрішньої і зовнішньої міграції, якісних характери­стик населення.

Кожна країна має певну концепцію демографічної політи­ки - систему визначень найважливіших цілей, задач і пріори­тетів впливу на демографічний розвиток. У концепції форму­люють найважливіші напрямки державної політики стосовно розвитку народонаселення до визначеного періоду. Концепція складає правовий та ідеологічний простір, у рамках якого мо­жуть формуватися програмні документи з питань народжува­ності і підтримки родини, здоров"я і тривалості життя, міграції та інших аспектів демографічного розвитку.

Демографічна політика грунтується на комплексі різних заходів: економічних, правових, виховних і пропагандистських.

До числа економічних заходів, спрямованих на стимулювання народжуваності, зараховують оплачувані відпустки і різні до­помоги при народженні дітей, допомоги на дітей залежно від їхньої кількості, віку і складу родини — за прогресивною шка­лою, різні позички, кредити, податкові та житлові пільги та ін.; на зниження народжуваності спрямовані заходи, що створю­ють переваги для малодітних родин. Адміністративно-правові заходи включають законодавчі акти, що регулюють вік одружен­ня, розлучуваність, здійснення абортів і застосування контра­цептивів, майновий стан матері і дітей у випадку розпаду роди­ни, режим праці працюючих жінок і ін. Виховні і пропаган­дистські заходи спрямовані на формування суспільної думки, норм і стандартів демографічної поведінки, визначення став­лення до давніх і сучасних традицій і звичаїв відтворення насе­лення, на політику планування родини (внутрісімейне регулю­вання дітородіння), на статеве виховання й освіту молоді та ін.

15. ТРУДОВА МІГРАЦІЯ

Трудова міграція — глобальне світове явище, вона позначається як на країнах-донорах, так і на країнах-реципієнтах. Демографічна ситуація в Україні як у країні-донорі значно гірша, ніж в інших країнах-донорах. По-перше, частка трудових мігрантів з України у відсотковому відношенні до кількості населення — найвища серед інших країн. По-друге, в Україні відбувається сталий процес неухильного зменшення населення через різке скорочення народжуваності та зростання смертності. Тому утворений у нашому суспільстві демографічний вакуум неминуче заповнюють іммігранти з третіх країн зі стабільним природним приростом населення, які є традиційними постачальниками робочої сили у світі. Але вони — носії інших звичаїв і культурних традицій, іншого менталітету, й через засилля іммігрантів можуть відбуватися незворотні процеси в нашій культурі, у світогляді, в усьому суспільному єстві.

З метою збереження демографічного балансу в українському суспільстві необхідно виробити національну стратегію переселення в Україну українців, передусім із пострадянського простору, забезпечивши цей важливий для майбутнього України процес належною інформаційною й правовою базами. Таку стратегію успішно здійснює Казахстан.

Для України, транзитної держави й водночас постачальниці власних нелегальних мігрантів, нагальним є питання про термінове укладення з країнами перебування українських громадян двосторонніх угод про їхнє тимчасове працевлаштування.

Загалом у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити чотири якісно відмінні рівні:

• Офіційна трудова міграція – переміщення українських громадян, які виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах (саме їх і фіксує офіційна статистика).

• Неофіційна легальна міграція – поїздки наших співвітчизників за кордон з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок не можуть бути відстежені вітчизняною статистикою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах.

• Успішна нелегальна міграція – поїздки за кордон, пов"язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн.

• Міграція жертв злочинних угруповань – торгівля людьми та інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах або зайнятість протиправною діяльністю за кордоном не з власної волі.

Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. Вони сприяють розвиткові малого бізнесу, прискоренню формування середнього класу. Завдяки привезеним “човниками” товарам насичується внутрішній споживчий ринок. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

Разом з тим, наслідки трудової міграції далеко не однозначні. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін, дешеві імпортні товари, привезені “човниками”, створюють конкуренцію товарам вітчизняного виробництва. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредитне використання. Вплив заробітків за кордоном на розвиток дрібного бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях та регіонах. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу.

Відплив молоді спричиняє негативні демографічні наслідки як внаслідок руйнації сімейних відносин, так і через несприятливу для народження і виховання дітей специфіку “мігрантського” способу життя. Наприклад, у Чернівецькій області, охопленій значною трудовою міграцією, кількість укладених шлюбів на тисячу населення у порівнянні з 1990 р. скоротилася в 1,3 разу. Водночас, абсолютна кількість розлучень збільшилася майже у півтора рази . Ще більш складною сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків. Як наслідок, Україна стикається з новим видом соціального сирітства, необхідністю брати під державну опіку частину дітей мігрантів.

Але головне завдання Української держави — створити необхідні для людей соціально-економічні умови й забезпечити повернення трудових мігрантів на Батьківщину, де так потрібні, надто нині, соціально активні громадяни й висококваліфіковані працівники.

16. УРБАНІЗАЦІЯ ТА ВПЛИВ НА ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

Урбанізація (англ. urbanization, від лат. urbanus — міський, urbs — місто) — процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Виявляється у зростанні міських поселень, концентрації населення в них, особливо у великих містах, у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень. Рушійними силами урбанізації є розвиток продуктивних сил, технічний і соціальний прогрес, розширення ра­мок суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення територіальної та соціальної рухливості населення.

Динаміка урбанізації вигля­дає так. У 1800 p. частка міського населення становила близько 3%, 1850 p. — 6,4, 1900 p. — 19,6, 1992 p. — 43%. Найвищий процент міського населення мають розвинені країни (1990 p.): в Європі — Великобританія (89,1%), Швеція (84%), Бельгія (96,9%) та ін.;

Урбанізацією називають зростання і підвищення частки міського населен­ня в країні, регіоні, світі. Таке тлумачення урбанізації є звуженим. А у широкому розумінні слова - це світовий історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства, поступове перетворення його в міське за характером праці, способу життя, культури, що пов"язані із розвитком цивілізації, ходом науково-технічного прогресу. Тобто головна ознака урбанізації - зростання міст, збільшення їх впли­ву на розселення та відповідне ускладнення функцій.

У XX ст. темпи урбанізації значно зросли. За прогнозами ООН, цей процес триватиме, і в останнє десятиліття XX ст. кількість міського населення досягне 3,2 млрд. чоловік, тобто більшість населення світу проживатиме в містах. При цьому міське населення в Азії, Африці, Латинській Америці зросте в 3 рази, а в Європі та Північній Америці ¾ в 1,5 раза.

Відтворення населення — процес збереження в часі та просторі конкретно-історичної міри даного населення, його кількості та якісно­го складу. Воно являє собою процес неперервного відновлення поко­лінь людей внаслідок взаємодії народжуваності та смертності. Для кількісної характеристики відтворення населення користуються показниками режиму відтворення населення, серед яких найбільш узагальнений — нетто-коефіцієнт (Р) відтворення населення (харак­теризує міру заміщення одного покоління наступним). Відтворення населення буває:

1) простим, коли кількість населення не змінюється (кількість народжених дорівнює кількості померлих, а нове покоління дочок заміщає покоління матерів або відповідно сини — батьків); вікова структура в різних країнах з різними типами його відтворення дуже різна; (Див. дод. ст. мал. ).

2) розширеним, коли населення збільшується (Р, більше 1);

3) звуженим (Рд менше 1).

Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров"я населення через забруднення атмосферного по­вітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, не­достатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров"я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів.

Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони жит­тєзабезпечення людей: * постачання достатньої кількості повноцін­них продуктів харчування та питної води, * контроль і запобігання забруднення повітря, *водних ресурсів, ґрунтів, *утилізація та за­хоронення нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також асоціальні проблеми, пов"язані з різким зменшен­ням вільного «життєвого» простору, зростанням міст у висоту, збіль­шенням захворювань, зумовлених забрудненням та інші.

Зниження якості атмосферного повітря небезпечне для здоров"я міських мешканців. Людина за добу вживає в середньому 25 кг повітря. Навіть, якщо відносний вміст забруднювачів в повітрі незначний, їх сумарна кількість, яка потрапляє в організм людини при диханні, може виявитись токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є чад­ний газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі призводить до швидкої втом­люваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам"яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем організму. Це все дуже впливає на організм людини та на її відтворювальні функції.

Адже з такою атмосферою організми послабленні і багато жінок не можуть виносити і одну дитину, не те щоб відтворити населення.

17. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ДЕМОГРАФ. СКЛАДУ НАСЕЛЕННЯ

« Статево-віковий,

« етнічний,

« релігійний склад (структура) населення.

Співвідношення чоловіків і жінок віддзеркалює статевий склад (структуру) населення. В цілому у світі чоловіків більше, ніж жінок, переважно за рахунок країн Азії. Приблизно в половині країн світу жінки кількісно переважають над чоловіками. Це пояснюється тим, що середня тривалість життя жінок на 5-8 років більша, ніж чоловіків. У деяких країнах переважання жінок є результатом Другої світової війни та сучасних воєнних конфліктів. Але з появою нових поколінь розрив у співвідношенні чоловіків і жінок поступово скорочується.

Кількісне переважання чоловіків над жінками спостерігається в країнах, де становище жінок історично було несприятливе (ранні шлюби, численні й ранні народження дітей), а також у тих країнах, де великий приплив чоловічої робочої сили. Найбільше кількісне переважання чоловіків в Індії та Китаї.

Віковий склад населення залежить від показників народжуваності, смертності та природного приросту. Тому основні типи вікового складу населення на початку 90-х років XX ст. загалом відповідають типам його відтворення (Див. дод. ст. мал.).

Статевий склад населення — співвідношення чисельності чоло­віків і жінок у складі населення. Формується під впливом процесів народжуваності, смертності, міграцій і війн (оскільки втрати у війнах особливо значні серед чоловіків). У цілому чисельність чоловіків на Землі перевищує чисельність жінок на 33,9 млн У 101 країні світу більше жінок, у 84 — більше чоловіків, у 24 їх кількість приблизно однакова. Як і інші демографічні показники, статева структура неод­накова в розвинених країнах і тих, що розвиваються (в перших частка чоловіків становить 48,2%, у других — 50,9%). Чисельність чоловіків перевищує чисельність жінок у переважній більшості азійських країн. В Індонезії, М"янмі, В"єтнамі, Японії чоловіків менше, ніж жінок. Переважання чисельності чоловіків у багатьох азійських країнах пояснюється способом їх життя. У країнах Південної Азії та в Ки­таї чоловіків на 63,4 млн більше, ніж жінок (у тому числі в Китаї на 31,2 млн , в Індії — на 24,4 млн , в Пакистані — на 4,5 млн., в Бангла­деш — на 2,8 млн.). В Африці в цілому чисельність чоловіків і жінок приблизно однакова, але в країнах Північної Африки, де панує іслам, чоловіків більше, ніж жінок (у Лівії вони становлять 53,0% насе­лення, в Єгипті — 50,9, в Тунісі — 50,4%). В Латинській Америці чисельність чоловіків і жінок також приблизно однакова. У Європі чоловіків дещо менше порівняно з жінками. Такі тенденції харак­терній для Північної Америки. В Австралії та Океанії дещо перева­жають чоловіки. У більшості країн на 100 дівчаток народжується в середньому 104—107 хлопчиків. Але вища смертність серед хлоп­чиків приводить до того, що у віці 15—20 років числове співвідно­шення між статями вирівнюється. Вища смертність чоловіків похи­лого віку впливає на статеву структуру. В деяких азійських країнах (Індії, Пакистані, Бангладеш та ін.) середня тривалість життя у жінок на 0,5—2,2 року менша, ніж у чоловіків, що також порушує статеву структуру населення. Слід зазначити, що причини диспропорції статей у населенні різних країн ще й досі остаточно не з"ясовані.

Вікова структура населення — розподіл його за віковими групами і віковими контингентами з метою вивчення демографічних і соціально-економічних процесів. У віковій структурі населення зазвичай розподіляється за одно- або п"ятирічними групами. Для оцінки за­гальних структурних зрушень застосовують і розподіл на три вікові групи: 0—14 років, 15—59 років, 60 років та більше. У міжнародних порівняннях застосовують поділ населення на дві групи: до 14 років, 15—64 роки. Графічно вікова структура населення зображується віковою пірамідою: по горизонталі відкладаються пропорційні чи­сельності (частки) окремих вікових груп, а по вертикалі — вік. У 1990 р. в світі спостерігалася така вікова структура населення: до 14 років — 32,0, 15—64 роки — 61%; у країнах із високим дохо­дом відповідно — 20,5 і 66,8%; у країнах із середнім доходом — 36,2 і 58,7%; у країнах із низьким доходом — 33,5 і 60,0%.(Див. дод. ст. мал.).

За даними ООН, частка людей у віці 65 років та більше в населенні світу зросла з 5,1% 1950 р. до 6% 1990 р. В окремих частинах світу процес старіння відбувається по-різному. Він найчіткіше проявився в Європі (частка осіб старшого віку збільшилася з 8,7% 1950 р. до 13,5% 1990 р.). В інших регіонах світу становить: Латинська Аме­рика — 5%, Океанія — 9, Австралія та Нова Зеландія — 10,9, Афри­ка — 3,0, Азія — 5,0% .

Статево-вікова структура населення - важливий економіко-демографічний показник, який дає змогу прогнозувати кількість населення і, відповідно, тру­дові ресурси.

Перший великий прорив тут відбувся на рубежі 50-х і 60-х років, коли вдалося одержати комбіновані контрацептивні засоби для внутрішнього вживання — гормональні таблетки, пігулки й ін., у подальшому все більш удосконалювані. Усе це призвело до того, що в 60-х pp. у світі відбулася справжня сексуальна революція, яка викликала найгостріші протиріччя в поглядах і відповідно полеміку і боротьбу думок. У першу чергу, вони торкнулися питання абортів. У християнському світі проти штучного переривання вагітності категорично виступила католицька церква. Ще в 1987 р. Ватикан видав спеціальну «Інструкцію» з цього приводу, а на Каїрській кон­ференції 1994 р. знову висловився настільки ж різко. Проти абортів і взагалі планування родини виступає і більшість му­сульманських країн. Усього ж у світі щорічно здійснюють приблизно 60 млн. абортів.

Інформації про поширення демографічної політики в су­часному світі не завжди можуть бути зіставлюваними. Так, за одними даними, у розвинутих країнах різні форми контролю народжуваності застосовують близько 70% жінок репродуктив­ного віку, у країнах, що розвиваються, — 50%. За іншими дани­ми, більш-менш активну демографічну політику здійснює при­близно половина всіх країн світу. За третіми, лише з 1970 до 1993 р. число подружніх пар у країнах, що розвиваються, які використовували різні форми планування родини, збільшило­ся в 10 разів (з 40 млн. до 400 млн.), а число самих цих країн зросло до 130. За четвертими даними, кількість учасників пла­нування родини до 2000 р. у Східній і Південно-Східній Азії перевищила вже 300 млн., у .....

Страницы: [1] | 2 |




 
 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Демографія (шпаргалка) | Реферат

РефератБанк © 2014 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.