Головна   Додати в закладки Управління агрострахуванням в Україні | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Управління агрострахуванням в Україні - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Менеджмент
Розмір файла: 185 Kb
Кількість завантажень:
31
Кількість переглядів:
2425
Описання роботи: Реферат на тему Управління агрострахуванням в Україні
Дивитись
Завантажити


>

220,9

3,6

1,6

-0,6

3,6

2003

264,2

6,9

2,6

8,2

6,3

2004

345,9

9,7

2,8

12,3

8,5

6міс.

2005

177,8

3,5

2,0

6,0

3,3

Джерело: розрахунки страхового рейтингу „INSURANCE TOP” за даними Мінекономіки, НБУ, Укрстрахнадзору , Мінфіну, Держфінпослуг,

http://www.insurancetop.com/

У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8—12 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій. Український страховий ринок порівняно з провідними країнами де він розвивається протягом кількох століть, ще молодий і перебуває у стадії формування. Тому його частка у вітчизняній економіці ще доволі мала. Страхова галузь забезпечує перерозподіл лише 2-3 відсотків валового внутрішнього продукту (цей показник у розвинутих країнах становить 8 - 12 відсотків), що свідчить про потенційні можливості її подальшого розвитку та про те, що страховий ринок не акумулює значного обсягу інвестиційних ресурсів та не справляє відчутного впливу на процес перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Рис. 2. 4 Динаміка відношення страхових премій до ВВП.

Джерело: розрахунки страхового рейтингу „INSURANCE TOP” за даними Мінекономіки, НБУ, Укрстрахнадзору , Мінфіну, Держфінпослуг.

2.4. Державне управління страхуванням в сільському господарстві

Взятий нашою країною після проголошення самостійності курс на розвиток ринкової економіки підняв на вищий рівень страхування як інструмент захисту майнових інтересів не лише власників майна, а й держави в цілому. За дорученням Кабінету Міністрів України законопроект "Про страхову діяльність" був опрацьований фахівцями колишнього Укрдержстраху разом з Лігою страхових організацій України за участю науковців.

Схвалений Кабінетом Міністрів проект закону пройшов експертизу в ряді європейських країн та Америці. У зв`язку з передачею Верховною Радою повноважень Кабінету Міністрів щодо прийняття законопроектів з економічних питань, які законодавчо не були врегульовані, його було направлено до Кабінету Міністрів. 10 травня 1993 року було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування", який мав силу закону[12, c.23].

Значення Декрету важко переоцінити. Адже саме він уперше в Україні поставив крапку на стихійному розвитку ринку страхування, бо ним передбачалося створення системи державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю, включаючи реєстрацію страхових організацій та ліцензування цієї діяльності, Декрет визначив, що страховиками є юридичні особи, які створені в формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю (відповідно до Закону України "Про господарські товариства"). Визначався розмір мінімального статутного фонду, участь іноземного капіталу в статутному фонді страхової компанії тощо.

Декрет визначив також права та обов`язки страховика і страхувальників. З його прийняттям предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність. Публікація страховиками річних балансів діяльності стала обов`язковою. Декрет заборонив будь-яке втручання в діяльність страховиків з боку держави, якщо воно не пов`язане з повноваженнями органів нагляду та контролю за діяльністю страховиків. Гарантувалися дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції. Прикро, що Декретом не вдалося встановити такий розмір статутного капіталу, який би сприяв захисту майнових інтересів страхувальників. Його розмір був на рівні лише 5,0 тис. доларів США. Надзвичайно низький рівень статутного капіталу при створені страхових компаній не лише не зупинив їх ріст, а й сприяв подальшому зростанню. Їхня кількість досягла 800. З припиненням інфляційних процесів значна частина страхових компаній опинилась на межі банкрутства. Основними причинами були малий розмір статутного фонду та відсутність належним чином сформованих резервних страхових фондів. А також низька кваліфікація керівних кадрів страхових компаній.

Створення наприкінці 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю (далі Укрстрахнагляд) принципово змінило поняття страхового ринку України. Тоді усвідомлювалася потреба в опрацюванні більш наповненого законопроекту, який би гарантував надійний захист майна страхувальників.

Пропозиції щодо такого закону в травні 1994 року були обговорені на першому з`їзді страховиків України, а остаточно Закон України "Про страхування" N 86/96-ВР було прийнято Верховню Радою 7 березня 1996 року.

З цього часу почався другий період розвитку страхової справи в Україні. Було прийнято низку постанов Кабінету Міністрів, які наповнили чинну нормативно-правову базу страхування та дали поштовх щодо нових напрямків розвитку ринку страхування в Україні. Це, зокрема, постанови КМ України про максимальні розміри страхових тарифів із добровільного страхування майна громадян, порядок і умови проведення обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, порядок здійснення операцій із перестрахування, а також про діяльність посередників тощо.

Закон України "Про страхування" регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до Закону України ”Про страхування” визначені такі види стразування: 1.добровільне; 2.обов’язкове.

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Конституція України, прийнята у червні 1996р., встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої являється страхова справа. Особливістю страхових обов’язків є те, що розраховуючись за страхові послуги, страхувальник втрачає право володіння, використання і розпорядження своїми грошима (внесеними страховими платежами).

Проведена Укрстрахнаглядом (відповідно до прийнятого Закону "Про страхування") робота з переліцензування страхових компаній дозволила залишитися на ринку страхування близько 200 компаніям, тобто їх кількість скоротилась майже в 4 рази. Основною причиною цього стало невиконання вимог щодо збільшення розміру статутного капіталу, визначеного законом як еквівалент 100,0 тис. доларів США. Закон дозволив підняти рівень страхової справи в Україні на вищий щабель.

Новий етап у розвитку ринку страхування веде свій відлік із 2001 року, коли конструктивна робота Комітету Верховної Ради України з питань фінансової і банківської діяльності разом з Лігою страхових організацій України та Міністерства фінансів України, дозволила підготувати та прийняти нову редакцію Закону України "Про страхування".

Тепер Закон "Про страхування" поставив серйозні вимоги щодо фінансової надійності та стабільності страховиків України, зокрема, мінімальний розмір статутного фонду страховика встановлено у сумі, еквівалентній 1,0 млн. євро, а страховика, що займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро.

І все ще можна відмітити щорічний приріст розміру страхових премій в 1,5-2 рази. Якщо, наприклад, страхові премії в 1994 році складали 144 млн. грн., то в 2002 році їх розмір досяг майже 4,5 млрд. грн.

Проте незрозумілим є небажання багатьох страхових компаній працювати із сільськими споживачами. Саме тому значна частина власників сільських будинків залишається сам на сам із своїми ризиками. Необхідно відновити втрачені добрі традиції страхових агентів колишнього Укрдержстраху, коли вони були бажаними порадниками в кожній сільській оселі.

В Україні не потрібно запроваджувати обов’язкове страхування сільгоспризиків. Необхідно вдосконалювати страхові продукти для добровільного страхування аграрних ризиків та надавати фінансову допомогу сільгоспвиробникам для здешевлення страхових платежів.

Аномальні погодні умови у нашій країні практично стають нормою. Як захистити плоди своєї праці від постійних дощів під час збирання урожаю чи від посухи влітку, вимерзання взимку та багатьох інших погодно-кліматичних ризиків? У всьому світі самий розповсюджений інструмент – це страхування.

І наші сільгоспвиробники через власний досвід, через втрати урожаю, через проблеми з банками, коли немає чим повертати кредити і внаслідок чого наступає банкрутство, прийдуть до розуміння необхідності добровільного страхування.

В Україні були спроби запровадити обов’язкове страхування сільгоспкультур та тварин. Так, Постановою КМУ № 1000 від 11.06.2002 року було введено обов’язкове страхування сільгоспкультур по програмі мультиризикового страхування у рослинництві. При цьому Постановою Кабміну № 590 від 23.04.03 року затверджено порядок і правила проведення обов"язкового страхування тварин. За цією Постановою, страхуванню підлягають племінні тварини: велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні.[26]

Проте не було запроваджено належного адміністрування цих Постанов з боку держави і тому страхування не стало поширеним. Тому на сьогоднішній день можна сказати, що в Україні обов’язкового страхування аграрних ризиків майже немає.

З 2005 року розпочато черговий етап створення законодавчої бази. Прийнято Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України" від 24 червня 2004 року, № 1877-IV, який вступив в дію з 1 січня 2005 року. Він передбачає обов’язкове страхування лише у випадку використання бюджетних коштів. Зокрема, розділ III "Державне регулювання ринку страхування сільськогосподарської продукції (капітальних активів) та фонд аграрних страхових субсидій" передбачає обов’язковість попереднього страхування ризиків загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції (її частини) та капітальних активів особами, які продають на організованому аграрному ринку будь-який вид товарного деривативу, базовим активом якого є сільськогосподарська продукція, отримують бюджетну дотацію або субсидію, пов"язану з виробництвом сільськогосподарської продукції або здешевленням її ціни, отримують банківський кредит (позику) на цілі виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів, якщо проценти за таким кредитом (позикою) частково або повністю здешевлюються (відшкодовуються) за рахунок бюджету, отримують бюджетний кредит (позику) або банківський кредит (позику) під гарантію держави чи органу місцевого самоврядування на цілі виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів (стаття 10).

В законі було запроваджено створення Фонду аграрних страхових субсидій (ФАСС) України - державною спеціалізованою установи, яка створилась для надання страхових субсидій виробникам сільськогосподарської продукції.

ФАСС є бюджетною організацією, має свій кошторис, бюджетні рахунки та здійснює неприбуткову діяльність.

Доходи ФАСС формуються за рахунок:[27]

· обов"язкових відрахувань страховиками від суми страхових премій, отриманих внаслідок обов"язкового або добровільного страхування окремих видів сільськогосподарської продукції. Розмір обов"язкових відрахувань до ФАСС становить 2 відсотки від сум страхових премій (страхових платежів), збільшених на суму будь-яких інших платежів або компенсацій страховику у зв"язку з таким страхуванням, що надаються страхувальником або від його імені - третьою особою;

первинного внеску з державного бюджету. Для формування ФАСС держава перераховує на його бюджетний рахунок первинний внесок у розмірі 20 млн. гривень;

· кредитів державного бюджету.

ФАСС здійснює витрати на:

а) надання страхової субсидії у розмірі 50 відсотків від вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб"єктами аграрного ринку при комплексному та індексному страхуванні сільськогосподарської продукції, а також страхуванні капітальних активів за правилами, встановленими цією статтею;

б) надання трахової субсидії у розмірі 50 відсотків страхової франшизи при настанні страхового випадку за комплексним та індексним страхуванням сільськогосподарської продукції, а також страхуванням капітальних активів за правилами, встановленими цією статтею;

Тобто держава, введенням обов’язкового страхування на законодавчому рівні, захищає свої інвестиції. І це вірно.

Проте, в Україні вже давно стало правилом, коли виконавчі органи влади не виконують норм, передбачених законодавчими актами. Це в певній мірі стосується і норм викладених у вищеназваному законі. Вже третій рік поспіль діє закон, а чиновники, які готують порядки використання бюджетних коштів, зокрема, порядку використання коштів Державного бюджету, що виділяються на державну підтримку виробництва продукції рослинництва, не передбачають страхування навіть тих посівних площ, під які видаються державні дотації. І це зрозуміло. Не свої ж власні гроші дають, а державні. Банки ж не можуть собі дозволити такої "щедрої" підтримки. Вони, даючи кошти на вирощування сільгосппродукції і вимагаючи її страхування, і себе захищають, але і сільгоспвиробника виводять з-під удару у випадку природно-кліматичних катаклізмів, що з кожним роком стають все частішими.

Здається це починають усвідомлювати і виробники сільськогосподарської продукції, про що свідчить звернення учасників спільного з’їзду Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств і Асоціації фермерів та приватних землевласників України до Кабінету Міністрів України щодо прийняття окремого закону про страхування в сільському господарстві. Це звернення було розглянуто на засіданні Кабінету Міністрів України 29 листопада 2006 року, і прийнято позитивне рішення, на виконання якого Прем’єр-міністр України підписав відповідне доручення Міністру аграрної політики (Мельник Ю.Ф.), Міністру фінансів (Азаров М.Я.), Міністру економіки (Макуха В.О.), УААН (Ситник В.П.) підготувати проект системного закону страхування ризиків в сільськогосподарському виробництві та створити Агенцію з управління аграрними ризиками. Тільки не спіткала б цей наказ доля вищезгаданого закону.

Міністерством аграрної політики вже оприлюднений проект Закону України “Про внесення змін до Закону України ”Про державну підтримку сільського господарства України”, де передбачається перейменування Фонду аграрних страхових субсидій в Агентство (Національне агентство з державної підтримки аграрного страхування)[28].

Створення Національного агентства з державної підтримки аграрного страхування є доцільною з огляду на плани України щодо вступу до Світової організації торгівлі та інших кроків, спрямованих на інтеграцію у Світові та Європейські структури. Політика СОТ та довгострокова політика ЄС полягає у поступовій відмові від надання прямої державної підтримки виробництву на користь надання таких видів підтримки, які сприяють стабілізації доходів населення (зелена скринька). Підтримка заходів з управління ризиками сільськогосподарського виробництва належить саме до таких видів державної підтримки, які не суперечать принципам СОТ. Отже, така установа, як “Національне агентство з державної підтримки аграрного страхування”, має значно кращі перспективи з точки зору інтеграції України у Європейські та Світові структури, ніж “Фонд аграрних страхових субсидій”, у назві якого наголос робиться на наданні субсидій, а не на допомозі сільськогосподарським виробникам в управлінні їхніми ризиками.

Необхідно зауважити, що в жодній країні не існує на сто відсотків ефективної системи державної підтримки страхування і управління ризиками в агросекторі. Проте досягнення максимальної ефективності використання бюджетних коштів можливо лише за умови своєчасного та гнучкого реагування на ті зміни та тенденції, що виникають на страховому ринку і в сегменті страхування аграрних ризиків, зокрема. Саме тому в законопроекті, що пропонується, передбачено делегування до складу компетенції уряду – Кабінету Міністрів України повноважень щодо встановлення (перегляду) переліку ризиків страхування яких підлягає субсидуванню, переліку капітальних активів, граничних розмірів франшизи та частин страхових премій, що покривається субсидією. В такій ситуації відпадає необхідність перманентного внесення змін до закону, що само по собі є тривалим за часом та процедурно громіздким процесом, який унеможливлює оперативність правового реагування на суспільні відносини.

Розділ 3. Шляхи до зниження ризиків при здійсненні підприємницької діяльності в АПК

3.1. Концепція розвитку системи аграрного страхування

Необхідність розбудови системи аграрного страхування зумовлена потребами стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки, залучення сільськогосподарських виробників до управління ризиками та стимулювання використання кращих здобутків технології сільськогосподарського виробництва. Оскільки результати господарської діяльності в аграрному секторі більше ніж в будь-якому іншому секторі економіки залежать від погодних факторів та, відповідно, наражаються на ризики, що перебувають поза межами впливу на них господарюючого суб’єкта, то існують підстави для системного підходу до розвитку страхування в аграрному секторі.

Аграрне страхування, як один із найбільш ефективних способів управління ризиками, надає змогу вигідно поєднувати інтереси учасників ринку аграрного страхування та держави, як сторони, першочерговим завданням якої є забезпечення стабільного економічного зростання, добробуту громадян та їх соціального захисту.

Світовий досвід аграрного страхування складається з декількох моделей взаємодії учасників цього ринку, який формується в залежності від об’єктивних умов і традицій, характерних для економіки кожної країни. Водночас, все більше країн світу схиляються до наслідування досвіду тих країн, де була запроваджена та успішно діє модель системи аграрного страхування з державною участю (США, Канада, Іспанія), адже існують об’єктивні, доведені міжнародним досвідом, підстави, для надання державної підтримки системі аграрного страхування.

Сучасний стан розвитку аграрного страхування в Україні не відповідає його першочерговому завданню – бути ефективним механізмом управління ризиками в аграрному секторі та забезпечувати стабільність виробництва та доходів сільськогосподарських виробників. Зокрема, характерними рисами сучасного стану розвитку аграрного страхування є:

· наші страхові компанії по суті діють на свій страх і ризик. Жодна із них не може ґрунтуватися на загальнообов’язкових тарифах і тому повинна встановлювати їх самостійно. Хоча вони приблизно однакові, але якщо поглянути на проблему з боку страхувальника, то становиться зрозумілим що навіть маленькі коливання в тарифах призводять до того що підприємства вимушені шукати найбільш привабливий варіант, що в свою чергу це викликає іншу проблему, яка пов’язана в тому, що страхувальник вимушений шукати страхові компанії з найменшими тарифами, а страховик вимушений для того щоб привабити страхувальника встановлювати маленькі тарифи, але при цьому підвищувати розмір франшизи. Так в 2006 році середня премія на гектар склала 42,73 грн./га при середній тарифній ставці в 4,6% (3,41% в 2005 році )[29]. Страхові компанії часто використовують занижені або завищені франшизи (0,5% до 50%). Розкид тарифних ставок склав в 2006 році 0.1%-12,4%. Відзначене значне відхилення ставок премій і сум премій на одиницю площі. Суми премій на 1 га минулому зафіксовані на рівні від 7,99 грн. (при тарифі в 1% - ПЗУ-Україна) до 205,92 грн. (тариф 7,49% - СК Рокада). Так сума премії на 1 га по страхуванню пшениці в Донецькій області склала 18,5 грн., а в Полтавській області – 169,9 грн. Суми премії на 1 га міні 30 гривень були зафіксовані в 11 областях. Такі коливання не можна пояснити картами ризиків або даними по історичних збитках . Очевидно, що при тарифних ставках в 0,1-0,5% страхові компанії страхували посіви формально, швидше за все, при страхуванні заставного майна або з інших причин. Адміністратори програми субсидованого страхування культур повинні підняти питання про законність компенсації частини страхових премій по формальних договорах у випадку, якщо будуть установлені порушення процедур, рекомендованих Міністерством Аграрної Політики. Аналіз використання договорів комплексного й індексного (урожайності ) страхування офіційними установами не проводився . Так за даними Одеської області , у регіоні використовувалися винятково договори індексного страхування, хоча судячи з тарифів, франшизам і за даними страхових компаній, у регіоні широко використовувалися договори комплексного страхування.

· низький попит на страхування з боку сільськогосподарських виробників (низький відсоток участі у страхуванні, застосування страхування переважно не як методу управління ризиками підприємства, а як допоміжного заходу при отриманні банківського кредиту, недовіра сільськогосподарських виробників до страхових компаній);

· недостатня пропозиція з боку страхових компаній (низький відсоток сільськогосподарського страхування у портфелі страхових компаній, відсутність у портфелі страхових компаній розмаїття страхових продуктів, які б відповідали потребам страхувальників, недовіра страхових компаній до сільськогосподарських виробників) Аналіз активності страхових компаній у регіонах показує, що страховики нерівномірно представлені в областях. Так у Сумській, Луганській і Одеській областях працювали 9-11 компаній (так само як і в 2005 році ), а в АР Крим і Закарпатської області не було підписано жодного договору страхування сільськогосподарських культур (також як в 2005 році ). При невеликих площах під сільськогосподарськими культурами в Закарпатській області відсутність договорів страхування культур можна пояснити деякими причинами, однак відсутність договорів в АР Крим вимагає аналізу сформованої ситуації. АР Крим є одним з основних регіонів, де вирощуються озимі культури (7% від усієї площі в Україні). Слід зазначити, що в більшій частині регіонів працювало по 2 страхові компанії. У третині регіонів працювало всього 7 компаній, що становить 19% від усього кількості страховиків, що страхували культури в 2005-2006 роках. Аналіз даних показує, що послуга страхування недостатньо пропонується виробникам сільськогосподарської продукції. Більшість компаній не мають розвиненої регіональної мережі й тільки починають розвивати напрямок агарного страхування. Більшість компаній випробовують недостачу фахівців. На ринку існує проблема з якісним перестрахуванням аграрних ризиків. 25 компаній, які працювали тільки в одній області;

· нереалізовані завдання держави щодо стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки (час від часу постає питання про необхідність надання прямої державної допомоги у випадку настання катастрофічних збитків). Страхова сума на одну страхову компанію становить 16,7 мільйона гривень . В 2006 році уряд планував виділити 11,7 мільйонів гривень. Сільськогосподарськими підприємствами заявлено на компенсацію 12,5 мільйона гривень. На початок 2007 року страхувальники одержали 10 мільйонів гривень компенсації (в 2005 році – 5,8 млн.грн.). Недофінансування склало 19,2%, або кожне 5 підприємство не одержало субсидію. Найбільший відсоток недостатнього фінансування програми субсидування страхових премій був зареєстрований у Полтавській області (44,6%), у Луганській (38,3%) і в Київській області (30,8%). Така ситуація підриває довіру підприємств до програми субсидування страхових премій і до страхових компаній. Страхові компанії відзначили випадки відмови від страхування сільськогосподарських культур через неотримання субсидії торік . Виробники розглядають таку ситуацію як черговий обман з боку держави й страхових компаній.

Таким чином, сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду. Виходячи з того, що уряд є виразником загального інтересу суспільства, а також з того, що спостерігається певний брак довіри між аграрним та страховим сектором, саме уряду має належати головна роль у консолідації зусиль інших учасників та збалансуванні їх інтересів. Прийняття Концепції має дати поштовх та визначити стратегічний напрямок дій уряду у виконанні цієї ролі.

Метою подальшого розвитку системи аграрного страхування є забезпечення стабільності сільськогосподарського виробництва та доходів сільського населення, як передумов стабільного економічного зростання країни та зростання добробуту її громадян, шляхом максимального використання можливостей аграрного та страхового ринку та ефективного використання державних ресурсів.

Система аграрного страхування має розвиватися за такими напрямами:

· сприяння розвитку аграрного сектора, спрямоване на підвищення його спроможності впливати на процес розробки нових страхових продуктів та користуватися страховими послугами;

· удосконалення законодавства України, яке регулює надання страхових послуг аграрному ринку та надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки зі страхування аграрних ризиків;

· інституційна розбудова, спрямована на зростання спроможності держави здійснювати свої функції у цій системі;

· стимулювання та сприяння розвитку та консолідації страхового сектора, спрямованого на підвищення його спроможності надавати кваліфіковані послуги аграрному сектору;

Система страхування аграрних ризиків включає такі елементи (таких учасників):

1. сільськогосподарські виробники та їх об’єднання, які отримують страхові послуги;

2. страхові організації та їх об’єднання у вигляді пулу, які надають страхові послуги сільськогосподарським виробникам;

3. уряд, який реалізує політику держави щодо стабілізації сільськогосподарського виробництва та доходів сільськогосподарських виробників;

4. допоміжні організації (професійні та громадські об’єднання, експертно-правові структури, державні установи).

Взаємодія учасників системи визначається їхніми інтересами та можливостями. Сільськогосподарські виробники потребують страхового захисту та зацікавлені у зниженні його вартості. Страхові компанії прагнуть отримати прибуток від діяльності на аграрному ринку, проте обмежені у своїх можливостях отримувати інформацію про показники діяльності цього ринку, а також розвивати власну методологію роботи на цьому ринку. Уряд переслідує мету надання підтримки сільськогосподарському виробнику задля стабілізації його виробництва та доходу, але має обмежені ресурси, які він може спрямувати ці цілі.

Виходячи з інтересів та можливостей учасників системи, центральна роль у ній має належати уряду, який, реалізуючи державну політику підтримки аграрного страхування, забезпечує узгодження інтересів інших учасників системи та консолідацію їх зусиль, спрямовуючи їх на досягнення основної мети розвитку системи.

Економічні розрахунки та позитивний міжнародний досвід доводять, що найкращою формою надання підтримки аграрному страхуванню є здешевлення для сільгоспвиробників вартості страхових премій через надання субсидії та забезпечення при цьому державного перестрахування ризиків. На противагу здійсненню прямих катастрофічних виплат, такий підхід до організації державної підтримки дозволяє задіяти ринкові механізми для досягнення суспільних цілей і, як результат, (1) ефективніше використовувати бюджетні кошти; (2) залучити сільгоспвиробників до управління ризиками, (3) стимулювати виробників до дотримання та застосування кращих технологій виробництва, (4) сприятиме розвитку та консолідації страхового сектору, (5) сприятиме розвитку аграрного виробництва та стабілізації доходів виробників сільськогосподарської продукції.

Уряд виконує у системі аграрного страхування такі три функції:

· планування та управління програмами державної підтримки страхування;

· державне перестрахування на випадок настання катастрофічних ризиків для страхових продуктів в рамках державної підтримки аграрного страхування;

· контроль за діяльністю страхових компаній;

· сприяє розробці нових продуктів для страхування всіх або більшості видів сільськогосподарської продукції.

На сучасному етапі розвитку уряд має недостатню інституційну спроможність виконувати всі зазначені функції.

Як показує міжнародний досвід, для виконання першої з зазначених функцій уряду – планування та управління програмами державної підтримки страхування – необхідно створити Державне Агентство з аграрного страхування.

З метою розробки та реалізації державної політики щодо страхування аграрних ризиків, Державне Агентство з аграрного страхування виконує такі функції:

1. забезпечує умови для співпраці всіх учасників аграрного страхування;

2. здійснює акумулювання, управління та розподіл фінансових ресурсів, що спрямовуються на державну підтримку аграрного страхування;

3. збирає, обробляє та розповсюджує необхідні дані та інформацію;

4. проводить необхідні наукові та статистичні дослідження у сфері аналізу ринку;

5. щорічно розробляє та через центральний орган виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики подає на затвердження Кабінету Міністрів України програму державної підтримки страхування аграрних ризиків.

З метою здійснення державного перестрахування катастрофічних ризиків для страхових продуктів в рамках державної підтримки аграрного страхування, необхідно створити установу, яка б виконувала такі функції:

1. забезпечувала покриття катастрофічних ризиків за державними програмами підтримки аграрного страхування;

2. здійснювала контроль за правильністю проведення експертизи з оцінки збитку;

3. брала участь у переговорному процесі щодо розробки нових страхових продуктів;

4. могла би (в разі прийняття щодо цього державного рішення) брати участь від імені держави у пулі страхових організацій, які є співстраховиками у сфері аграрного страхування;

5. забезпечувала досудовий розгляд та врегулювання спірних ситуацій між страхувальниками та страховими компаніями.

Виконання третьої функції уряду у системі аграрного страхування – функції контролю за діяльністю страхових організацій – здійснює, в межах належних їй повноважень, Державна Комісія з регулювання ринків фінансових послуг в Україні.

Страхові компанії виконують у системі аграрного страхування такі функції:

· розробляють, з урахуванням потреб сільгоспвиробників та політики уряду, страхові продукти;

· здійснюють страхування;

· перестраховують ризики у державній системі перестрахування та на приватному ринку перестрахування.

Економічний аналіз та міжнародний досвід засвідчують, що страхові компанії всередині країни можуть утримувати ризики аграрного виробництва лише на основі солідарної відповідальності (співстрахування). Тому перспектива розвитку пропозиції страхових послуг для аграрного сектора може бути пов’язана лише з об’єднанням страховиків у пул, який би пропонував стандартні страхові продукти та методологію оцінки збитку.

Об’єднання страхових компаній-співстраховиків (страховий пул) має виконувати у системі аграрного страхування такі основні функції:

1. розробляти та здійснювати від імені страховиків – учасників пулу – адміністрування страхових договорів (страхових полісів), включаючи проведення статистичних досліджень ринку та актуарних розрахунків, необхідних для розрахунку єдиних тарифів;

2. здійснювати від імені страховиків – учасників пулу – врегулювання збитку, включаючи прийняття звернень на отримання відшкодування, проведення оцінки збитку, розрахунок та безпосередню виплату відшкодування;

3. перестраховувати свої ризики у державній системі перестрахування та на міжнародному ринку перестрахування;

Сільськогосподарські виробники виконують у системі страхування такі функції:

· через свої об’єднання, беруть участь у переговорах щодо розробки нових страхових продуктів;

· страхують ризики свого виробництва.

Повноцінний розвиток системи аграрного страхування потребує також розвитку допоміжних організацій (професійних та громадських об’єднань, експертно-правових структур). Центральне місце серед цих організацій належить об’єднанням сільськогосподарських виробників. Окремий сільськогосподарський виробник практично позбавлений можливості вливати на умови страхування, які йому пропонують страхові компанії. Отже, найперша та найголовніша функція, яку мають виконувати об’єднання сільськогосподарських виробників, - це повноправна участь у розробці та прийнятті рішення щодо нових страхових продуктів.

Загалом, об’єднання сільгоспвиробників виконують у системі аграрного страхування такі функції:

1. від імені сільгоспвиробників беруть участь у переговорах щодо розробки нових страхових продуктів;

2. розповсюджують серед сільськогосподарських виробників інформацію про страхування та страхові послуги;

3. надають консультативну допомогу сільськогосподарським виробникам на всіх етапах страхування;

4. можуть виступати стороною договору страхування від імені своїх членів, що дозволить гарантувати платоспроможність страхувальника та краще захищати його інтереси.

Здійснені на підставі цієї концепції заходи з розбудови системи аграрного страхування в Україні, шляхом ефективного використання державних ресурсів та максимального використання можливостей аграрного та страхового ринку, мають привести до зростання стабільності сільськогосподарського виробництва та доходів сільського населення, як необхідних передумов стабільного економічного зростання країни та зростання добробуту її громадян.

3.2. Необхідність компенсації страхових виплат з боку держави

Ризики не залежать від людського бажання, професiоналiзму та свiдомостi. Сільськогосподарське виробництво, яке можна порiвняти iз цехом пiд вiдкритим небом, найбiльш пiддається ризику iз всiх iснуючих. Врожай можна втратити через посуху, тривалi зливи, буревiї, сильнi морози, нашестя шкiдникiв, i т д. i т. п. Через складні погодні умови взимку та навесні цього 2004 року озимі культури на великих площах загинули. Але дуже мало з них були застраховані, тож страхового відшкодування господарства не отримали. В Україні рiвень культури страхування поки що дуже низький. Добровільними видами страхування сьогодні охоплено менше 10 вiдсоткiв сiльгоспризикiв, а обов"язковими - менше 1 відсотка. Хоча тим господарствам, якi заздалегiдь подбали про свої інтереси, страхові компанії компенсують їхнi збитки, пов"язанi iз втратою врожаю. Мiж тим, страхування - це складний iнструмент, користуватися яким слiд умiло. Найтиповiшою помилкою страхувальникiв є звуження перелiку ризикiв. Оскiльки для товаровиробника головне - отримати кредит, тому, аби зменшити затрати на страхування застави, вони обмежуються кількома страховими випадками. Власне, господарства намагаються зекономити кошти за рахунок зменшення обумовлених у договорі переліку ризикiв. Тому, якщо посiви озимих загинули "вiд льодяної кiрки", як це сталося в багатьох господарствах 2004 року, то немає пiдстав розраховувати на страховку "вiд вимерзання". На практицi ж такi деталi та довiльне їх тлумачення переростають у серйознi судовi конфлiкти мiж страховими компанiями та їх клiєнтами. Щоб подiбнi ситуацiї не виникали, пiдхiд до укладання страхових угод має бути ґрунтовним, а кожен її пункт сформульований чiтко i недвозначно.

Через низький рівень платоспроможності для переважної бiльшостi сільських товаровиробників реальні страхові витрати є обтяжливими. Це одна з основних причин того, що сфера послуг страхування сільськогосподарських ризиків розвивається надто повільно i не набула належного поширення. Що стосується розмiрiв страхових тарифів, то вони базуються на розрахунках, якi здійснюються за спеціальними методиками. Хтось може їх вважати зависокими, але ми не можемо відхилятися вiд них, оскiльки вони формуються за результатами аналiзу статистичних рядiв страхових випадкiв, зафiксованих у тiй чи iншiй галузi, у вiдповiдному сегментi ринку впродовж певного перiоду часу.

Від ризиків страхового тарифу та страхової суми вартостi майна залежить розмiр страхової премiї. Чим дорожче людина оцiнює свiй об"єкт страхування, то бiльше їй доведеться платити за страховий захист. Так само, як i в разi бажання застрахуватися вiд бiльшої кiлькостi ризикiв.

Мiжнародний досвiд переконує, що в жоднiй країнi свiту страховi вiдшкодування агроризикiв не покриваються одними лише надходженнями вiд страхових тарифiв, тому що цi вiдшкодування надто великi. Певну частину цих видаткiв компенсує держава. Для заохочення аграрного виробництва в нашiй країнi за умов пiдвищених сiльськогосподарських ризикiв має бути вирiшене питання його фiнансового стимулювання, в тому числi й через систему страхування. До речi, це передбачено i в Законi України "Про страхування", прийнятому Верховною Радою у березнi 1996 року. На жаль, кошти на пiдтримку страхування на селi з державного бюджету не видiлялися.

В 2004 році держава продекларувала обов"язкове страхування врожаю, але підставляти плече своє у цій справі не поспішає. Наприклад, на Волині з огляду на культуру та регіон вартість страхування коливається в межах від 6,5 відсотка до 9,5 відсотка вартості майбутнього врожаю.[30] Не кожен сільгоспвиробник може заплатити таку високу ціну за цю послугу.

Майже у всіх країнах держава дотує сільське господарство, і страхування дотується теж. У нас поки що на державному рівні не вирішили, яким чином це буде відбуватися. Можливо, держава частково відшкодовуватиме сільгоспвиробникам затрати на страхування, як при пільговому кредитуванні.

Без підтримки держави виконати постанову Кабінету Міністрів, яка передбачає обов"язкове державне страхування, сільгоспвиробникам дуже важко виконувати. Сьогодні серйозних договорів на страхування врожаю жодна компанія не уклала. Окремі сільгосппідприємства мають кошти і хотіли б застрахуватись, але в районі ніхто з більше сільгоспвиробників не виявив бажання скористатися послугами у страхуванні сільськогосподарських культур. А брати на страхування одне господарство — ризик для страхової компанії. Тому всі поглядають у бік влади: як буде організовано цей процес, чи будуть виділятися кошти, щоб запустити механізм страхування?

Оцінку збитків внаслідок стихії проводить страхова компанія. А чи є якісь "арбітри" на випадок спорів? Мали б бути незалежні експерти, які б давали реальну оцінку втраченого врожаю. Але на ділі сільгоспвиробники не мають захисту в цьому. І самотужки захистити свої інтереси вони не можуть. Сільські господарі не мають належної освітньої підготовки, щоб розібратися в законодавчій базі. А оплатити юридичні послуги не мають змоги. Тому селяни знають, що у випадку спорів перевага буде на боці страхових компаній, і не хочуть страхуватися. Я не згідна, що тільки нестача коштів гальмує цей процес. Селяни не впевнені, що страхові компанії їх не зрадять, не підведуть.

У Білорусі обов"язкове страхування ризиків у сільському господарстві запроваджено давно. Селян там не залишають наодинці з проблемами, бідами. І в Росії держава подбала про захист селян, про те, щоб зберегти довір"я людей до системи страхування.

На жаль, державна програма обов"язкового страхування не діє, а добровільне страхування стримується через непоінформованість і фінансову скруту на селі.

Страхування аграрного виробництва, окрiм суто стабiлiзуючого фiнансового характеру, має iнвестицiйне спрямування. Мiнiмiзацiя сiльгоспризикiв дає змогу зменшити розмiр вiдсоткiв за кредити, а вiдтак залучати бiльше коштiв у виробництво.

Крiм страхування коштом власних фондiв, страховики практикують спiвстрахування та перестрахування. За певну плату вони передають частину своєї фiнансової вiдповiдальностi iншим компанiям, у тому числi за посередництвом брокерiв. Спiвстрахування та перестрахування значною мiрою стосується катастрофiчних ризикiв. Загибель значної частини посiвiв озимини в 2004 роцi на полях України - це приклад катастрофiчного сiльськогосподарського ризику.

В Українi розвивається внутрiшнє перестрахування, проте зовнiшнє практично вiдсутнє. Це перш за все пояснюється тим, що iнфраструктура страхування не розвинута, немає тривалих спостережень за аграрними ризиками тощо.

Бувають катастрофiчнi ризики, якi покрити у повному обсязi неспроможнi наймогутнiшi страховi компанiї. У цьому разi до вiдшкодування частини збиткiв сiльгосптоваровиробникiв має долучатися держава. Це означає, що повинен бути комплексний пiдхiд у вирiшеннi проблем страхування сiльгоспризикiв, при цьому важлива роль вiдводиться державi не тiльки в здешевленнi вартостi страхування, але й у виплатах страховок за певними програмами. Безумовно, що такi програми уряд повинен розробляти з урахуванням можливостей державного бюджету.

2004 року Кабiнету Мiнiстрiв довелося в пожежному режимi приймати рiшення про видiлення коштiв на подолання наслiдкiв шкоди аграрних ризикiв. Це ще раз переконує в тому, що така загальнодержавна програма необхiдна. Вона дозволить розподiляти витрати на розвиток страхування сiльськогосподарських ризикiв рiвномiрно впродовж певного перiоду часу та створити пiдгрунтя передбачуваностi у сферi аграрного виробництва.

У 2005 році вперше, на виконання вимог Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України "Державним бюджетом України були передбачені кошти в сумі 54 млн. грн., що мали бути спрямовані на здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку при комплексному та індексному страхуванні сільськогосподарської продукції.

Виходячи з показників страхування сільськогосподарських культур за 2005 рік, фінансовою підтримкою по здешевленню вартості страхових премій (внесків) скористалось лише 934 суб"єкта аграрного ринку. При цьому застраховано площі в обсязі 390,6 тис. га згідно умов Порядку фінансової підтримки, що складає 6,4 відс. від площі засіяних озимих культур під урожай 2006 року. Обсяг фактично сплачених страхових премій суб"єктами аграрного ринку склав - 12,8 млн. грн., з яких відшкодовано з державного бюджету 5,8 млн. гривень - це лише 10,7 відс. від передбачених коштів на 2005 рік.[31]

Наведені дані свідчать, що страхування врожаїв сільськогосподарських культур в Україні розвивається повільно. Причинами цього є незадовільний фінансовий стан сільгоспвиробників, зокрема, недостатність у них обігових коштів, що й обумовило необхідність застосування заходів державної підтримки в сфері страхування сільськогосподарських ризиків. Проте, рівень використання бюджетних коштів, що призначені для виплати страхових субсидій показує, що існуючий стан правового регулювання цих відносин є недосконалим та недостатнім. По-перше, не був передбачений механізм виплати страхових субсидій при страхуванні ризиків пошкодження або втрати капітальних активів. По-друге, не створено державну спеціалізовану установу – Фонд аграрних страхових субсидій, який мав стати розпорядником бюджетних коштів та провідником державної політики на ринку страхування аграрних ризиків. Незважаючи на те, що зазначений Фонд фактично так і не розпочав свою діяльність, річний досвід застосування норм Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” показує, що функції Фонду не повинні обмежуватись лише процедурами надання самих субсидій. Фонд має стати центром накопичення та обробки інформації про стан аграрного страхування, своєчасність та ефективність заходів державної підтримки. Зазначена інформація, в свою чергу, стане основою для прийняття управлінських рішень щодо відповідного коригування державної політики щодо регулювання відносин страхування аграрних ризиків та вжиття заходів щодо розвитку страхового ринку.

Розвинений страховий ринок може створити передумови для зниження ризикованості сільськогосподарського виробництва, усунення або мінімізації наслідків кризових явищ та, врешті-решт, сприяти усталеному економічному розвитку аграрного сектору.

В наш час вже створений проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України ”Про державну підтримку сільського господарства України”, метою якого є узгодження окремих правових норм, приведення їх у відповідність вимогам СОТ та ЄС, вдосконалення механізму страхування в агропромисловому комплексі, зокрема в частині страхування капітальних активів, уточнення назви та змісту державної інституції на ринку страхування (Агенство), переліку страхових послуг, на які поширюється державна компенсація страхових премій (внесків) та збільшення кількості отримувачів страхових субсидій та їх максимального розміру, що сприятиме зниженню ризикованості сільськогосподарського виробництва. Це, в свою чергу підсилить гарантії економічної та продовольчої безпеки держави, створить сприятливі умови для розвитку аграрного сектору економіки, захисту інтересів сільськогосподарських підприємств

Запропонований проект внесення змін до Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” передбачає вдосконалення існуючих процедур та механізмів надання державної підтримки та має на меті покращити нормативно-правове регулювання відносин страхування в аграрному секторі опосередковано - шляхом створення для суб’єктів стимулів та належної мотивації більш активно застосовувати страхування ризиків, що пов’язані із здійсненням господарської діяльності.

В зв"язку з незначним обсягом та нерозвиненістю страхових послуг в аграрному сектору економіки в Україні виникає необхідність здійснення постійного моніторингу та аналізу стану страхування сільськогосподарських ризиків та постійного вдосконалення страхування в агропромисловому комплексі.

Необхідно зауважити, що в жодній країні не існує на сто відсотків ефективної системи державної підтримки страхування і управління ризиками в агросекторі. Проте досягнення максимальної ефективності використання бюджетних коштів можливо лише за умови своєчасного та гнучкого реагування на ті зміни та тенденції, що виникають на страховому ринку і в сегменті страхування аграрних ризиків, зокрема. Саме тому в законопроекті, що пропонується, передбачено делегування до складу компетенції уряду – Кабінету Міністрів України повноважень щодо встановлення (перегляду) переліку ризиків страхування яких підлягає субсидуванню, переліку капітальних активів, граничних розмірів франшизи та частин страхових премій, що покривається субсидією. В такій ситуації відпадає необхідність перманентного внесення змін до закону, що само по собі є тривалим за часом та процедурно громіздким процесом, який унеможливлює оперативність правового реагування на суспільні відносини.

Таким чином, існує можливість створення логічно побудованої моделі державної підтримки страхування в аграрному секторі за якої:

- нормами спеціального закону – Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” встановлюватимуться правові підстави бюджетного фінансування, цільове використання коштів, визначаються об’єкти страхування яких підтримується державним субсидуванням, а також врегульовуватиметься порядок створення та склад компетенції спеціалізованої державної установи з підтримки страхування аграрних ризиків;

- Законом України про Державний бюджет встановлюватимуться конкретні обсяги фінансування та визначатиметься розпорядник бюджетних коштів;

- Кабінет Міністрів України на підставі даних системного аналізу, що провадитиметься Національним агенством з державної підтримки аграрного страхування (прототип ФАСС), та в залежності від ситуації, що склалася на аграрному та страховому ринках здійснюватиме безпосереднє регулювання умов страхування по тих видах страхування, які забезпечуються засобами державної підтримки (субсидіями).

Отже переваги запропонованого підходу полягають в тому, що він дозволить заощадити час та ресурси, забезпечить своєчасність реагування на ситуацію, що складається на ринку та, в решті-решт, дасть можливість більш ефективно використовувати кошти державного бюджету.

Створення Національного агенства з державної підтримки аграрного страхування є доцільною з огляду на плани України щодо вступу до Світової організації торгівлі та інших кроків, спрямованих на інтеграцію у Світові та Європейські структури. Політика СОТ та довгострокова політика ЄС полягає у поступовій відмові від надання прямої державної підтримки виробництву на користь надання таких видів підтримки, які сприяють стабілізації доходів населення (зелена скринька). Підтримка заходів з управління ризиками сільськогосподарського виробництва належить саме до таких видів державної підтримки, які не суперечать принципам СОТ. Отже, така установа, як “Національне агентство з державної підтримки аграрного страхування”, має значно кращі перспективи з точки зору інтеграції України .....

Страницы: 1 | 2 | [3] | 4 |




 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481

[Нові надходження]
[Популярні]

Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Управління агрострахуванням в Україні | Реферат

РефератБанк © 2019 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.