Головна   Додати в закладки Капітал і праця: механізм і взаємодія | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Капітал і праця: механізм і взаємодія - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Банківська справа
Розмір файла: 40 Kb
Кількість завантажень:
11
Кількість переглядів:
585
Описання роботи: Реферат на тему Капітал і праця: механізм і взаємодія
Дивитись
Завантажити


Зміст

Вступ

1.Сутність капіталу,умови його функціонування .5

2.Трудові відносини в ринковій економіці .10

3.Робоча сила як товар 14

4.Заробітна плата як ціна робочої сили .19

5.Особливості трудових відносин в змішаній економіці .22

Висновки

Використана література

Вступ

Як відомо, праця — найсвященніше і недоторканне право людини, це її інтелектуальний, професійний або фізичний капітал, джерело її щастя і добробуту.

Капітал — це і все те, що створено протягом тисячоліть працею людини: історичні і культурні цінності, духовне багатство, досягнення науки і твори мистецтва, побудовані міста, заводи і фабрики, квітучі сади і поля, що колосяться.

Водночас це і вартість, що дає додаткову вартість унаслідок експлуатації найманих робітників капіталістами. При цьому механізм функціонування капіталістичної системи заснований на приватній власності на засоби виробництва, ринковій економіці і найжорстокішій експлуатації капіталом найманої праці. Тобто багатства і блага — меншості, а злидні та хвороби — більшості.

І як наслідок: основне протиріччя між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою його присвоєння постійно наростає, загострюється.

Як і раніше, український олігарх, який володіє капіталом, примушує нібито особисто вільного працівника працювати на себе. В обмін на заробітну плату трудящий «продає» на ринку свою здатність до праці чи тіло, а то і свої органи, тобто свій «товар».Система капіталістичної експлуатації побудована так, що заробітна плата працівника визначається не кількістю і якістю виготовленого продукту, не затратами праці, а насамперед вартістю робочої сили, загальним рівнем життя і безробіття, здатністю і готовністю відстоювати свої інтереси, організованістю і масовістю протестних виступів трудящих . В умовах капіталізму люди, як і будь-які матеріальні засоби, цінні олігархам тільки в тій мірі, в якій вони можуть примножити їхній особистий капітал. К. Маркс у своїй фундаментальній праці «Капітал» відкрив загальний закон капіталістичного нагромадження: у міру нагромадження капіталу на одному полюсі суспільства ростуть величезні багатства, розкіш і паразитизм, марнотратство визискувачів, а на іншому — посилюються експлуатація, безробіття, виявляється постійне перенаселення, злидні якого прямо пропорційні мукам праці активної робітничої армії.Уперше теоретично обґрунтовано існування соціальних класів, показано їх як великі групи людей. Робітники і капіталісти відрізняються своїм місцем у суспільному поділі праці в економічній системі, а отже, і в соціальній сфері.

Вся історія людства — в період рабовласництва, феодалізму і капіталізму — була історією боротьби класів, в основі якої вічний і непримиренний конфлікт між працею і капіталом.

Зрозуміло, що розвиток капіталізму не ліквідує ці протиріччя, а тільки їх розпалює і водночас створює передумови для їхнього розв’язання революційним шляхом. Спираючись на марксизм-ленінізм, робітничий клас знайшов не тільки ясність мети боротьби, а й впевненість в остаточній перемозі

Історія переконує, що проведений Карлом Марксом і його політичним соратником Фрідріхом Енгельсом аналіз капіталістичного суспільства і тенденцій його розвитку, виведені ними закони і положення об’єктивні і продуктивні не тільки в минулому, вони мають місце і сенс нині й у майбутньому. Така діалектика життя, яку не можна обійти. Володимир Ілліч Ленін підкреслював величезний успіх «Капіталу»: «ця книга . показала . всю капіталістичну суспільну формацію як живу — з її побутовими сторонами, з фактичним соціальним проявом властивого виробничим відносинам антагонізму класів, з буржуазною політичною надбудовою, що охороняє панування класу капіталістів, з буржуазними ідеями свободи, рівності тощо . З часу появи «Капіталу» — матеріалістичне розуміння історії вже не гіпотеза, а науково доведене положення».

В цій роботі я детальніше розгляну суть капіталу,його вплив на трудові відносини,а також з’ясую взаємозв’язок між капіталом і працею.

1.Сутність капіталу,умови його функціонування.

Термін «капітал» (англ., фр. саріtal, лат. саріtalis — головний) вживають у різних аспектах: «майно» і «володіння», «самозростаюча вартість» і «самозростаючі гроші» або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах.

Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов’язується як з факторами виробництва, так і процесом отримання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту поняття «капітал».

Сучасні західні економісти аналогічно трактують сутність даної економічної категорії. Наприклад, П. Самуельсон і У. Нордхауз пишуть, ще «капітал» складається із благ довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів, які включають незліченні верстати, дорогі комп’ютери, вантажівки, прокатні стани, будівлі, що і складає «пейзаж сучасної економіки».

Непринципова відмінність між класичною буржуазною політекономією і сучасною економічною (західною) теорією полягає в тому, що остання суттєво розширює перелік елементів (видів) нагромадженої праці (багатоаспектна виробнича та інфор­маційна інфраструктура тощо) при розгляді змісту капіталу. До складу капіталу вони включають надбані знання і навички, в тому числі й професійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття називають «людським капіталом» (Дж. Беккер, Ф. Махлуп), на відміну від «фізичного капіталу». Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед з грошима — С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон) і навіть з часом, який розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює дохід.

Таким чином, починаючи з А. Сміта, буржуазна політекономія в особах багатьох його послідовників (Дж. С. Міль, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід.

З точки зору трактування матеріально-речового змісту капіталу до такої позиції дуже наблизилось і марксистське розуміння цієї проблеми. Однак між ними є принципові відмінності, особливо щодо процесу функціонування різних складових капіталу та їх ролі у створенні вартості.

К. Маркс також виходив з того, що у процесі збільшення вартості бере участь увесь капітал, але відіграє при цьому різну роль. Так, засоби виробництва служать лише засобами використання робочої сили і матеріалізації її праці у виробленій продукції (товарах). Їх вартість завдяки робочій силі лише переноситься на виготовлений товар, залишаючись в його вартості незмінною, тобто без приросту над їх первісною вартістю. Цю частину капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва, К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою С (від лат. constant — постійний). По-іншому він розглядав результат тієї частини капіталу, яка авансована на робочу силу і здатна створювати додаткову вартість. Частину капіталу, що витрачається на купівлю робочої сили, Маркс назвав змінним капіталом — V (від англ. variable — змінний). Таким чином, поділ капіталу на постійний і змінний було здійснено відповідно до функціональної ролі цих факторів виробництва у створенні додаткової вартості.

За К. Марксом, капітал — це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість.

Ці положення вченого знаходять своє відображення у визначенні поняття «капітал» як «самозростаючої вартості, створюваної найманим робітником». Виробництво і привласнення цієї вартості передбачає та охоплює своєрідні відносини між підприємцем (капіталістом) та найманим працівником. У зв’язку з цим К. Маркс писав: «Капітал — це не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі та надає цій речі специфічного суспіль­ного характеру. Капітал — це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло . — грішми». «Отже, — пише він далі, — ми маємо тут певну, на перший погляд дуже містичну, суспільну форму .».

До того ж капітал, навіть дещо містично, змінює свою економічну форму прояву. Так, він може виступати (проявлятись) у формі: певної суми грошей; засобів виробництва; готової продукції (товарів) на складі, призначеної на продаж; засобів існування найманих працівників тощо. Поряд з цими матеріально-речовими формами капітал, як уже зазначалося, можна розглядати і як суспільні відносини. Адже функціонування (дія) того чи іншого фактора виробництва (засобів виробництва, землі, робочої сили) органічно пов’язані зі стосунками між людьми.

Як бачимо, викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються не завжди загальновизнаними різними економічними концепціями, теоріями та науковими напрямами. З їх порівняння можна дійти висновку, що найповніше сутність капіталу як руху, що набуває різних форм, у тому числі форму суспільних відносин людей, ми знаходимо перш за все у Маркса.

Масовими і панівними економічними відносинами капітал стає за умов капіталістичного виробництва. Згідно із загальноекономічною точкою зору для даного виробництва (капіталістичної економіки) характерні такі принципові обставини:

· по-перше, наявність юридичної свободи працівника, з одного боку, та відсутність у нього засобів виробництва і засобів для життя (окрім здатності до праці — робочої сили) — з іншого;

· по-друге, економічне примушення людини продавати свою робочу силу (послуги праці) власникам засобів виробництва на певний час, протягом якого капіталіст організовує і контролює її використання;

· по-третє, оскільки за таких умов процес праці є взаємодією факторів, які купив капіталіст, то і результат їх взаємодії — продукт виробництва (товар, послуга) — належить капіталістові. Для нього немає принципового значення, які товари (споживчі блага) виробляти, оскільки він організує їх виробництво тому, що вони є носіями вартості, і перш за все нової вартості, яка для безпосереднього процесу виробництва більша за авансову вартість на відповідну величину (приріст).[1,ст.167-170]

Логічно постає запитання, яким є механізм появи цього надлишку (приросту) вартості, отриманого капіталістом після реалізації результатів виробництва, порівняно з тим, що він спочатку авансував на придбання факторів виробництва.

Достатньо ґрунтовну відповідь було дано К. Марксом в першому томі «Капіталу». Аналіз загальної формули капіталу та її суперечностей довів життєздатність формули: гроші — товар — гроші (Г—Т—Г), тобто гроші обмінюються на товар, який знову обмінюється на гроші. На перший погляд, дана формула не має змісту, оскільки гроші розрізняються лише кількістю. Тобто дана формула матиме сенс за умови, коли отримані гроші після продажу товару будуть кількісно більші від тих грошей, які були витрачені на купівлю попереднього товару. Це можна виразити так:

Г—Т—Г1,

де Г1 = Г + D приріст (наприклад, 100 гр. од. — Т — 110 гр. од., де приріст 10 гр. од).

Дану формулу Маркс назвав загальною формулою капіталу. З неї виходить, що приріст грошей виникає з обігу, але саме це, за марксизмом, суперечить закону вартості (еквівалентному обміну), оскільки сам обіг вартості не створює*. У той же час приріст грошей не може виникнути поза обігом. У цьому — сутність суперечності загальної формули капіталу. Скільки гроші в обігу «не крути», їх сума, з точки зору всього суспільства, не зміниться. Може відбутися лише перерозподіл цієї суми між суб’єктами процесу купівлі-продажу. Так, один купив товар за 100 гр. од., а продав за 110 гр. од., тобто «виграв» 10 гр. од. як продавець. Але з часом, щоб продавати, він повинен теж купувати, а тому ті 10 гр. од., що він додатково отримав як продавець, даний суб’єкт втратить, коли стане покупцем.

Як же розв’язується в «Капіталі» ця суперечність? Маркс виходить з того, що такий приріст вартості може виникнути лише зі споживчої вартості товару, який купується. Таким товаром, споживча вартість якого має оригінальну властивість бути джерелом вартості, є робоча сила (здатність людини до праці). Специфіка цього товару полягає у здатності робочої сили створювати вартість, яка перевищує її власну вартість.

Процес споживання робочої сили є одночасно і двоїстим процесом виробництва та створення додаткового продукту. Тому вартість створеного товару більша за вартість робочої сили на величину додаткового продукту.

Наймаючи працівників, підприємець (капіталіст) купує не лише їхню здатність до праці (чи послуги праці), а й найголовніше — здатність до створення додаткового продукту. За Марксом, домінуючою, узагальнюючою формою цього продукту при капіталізмі є додаткова вартість, яку він позначив буквою M (від нім. mehrwert — додаткова вартість).[1,ст.170-172]

·

2.Трудові відносини в ринковій економіці.

Вплив соціально – трудових відносин на ринок товарів в Україні найбезпосередніший. Одна з головних складових ціни на товар – собівартість продукції. Заробітна плата, мінімальний рівень якої регламентується державою й угодами між профспілками і товаровиробниками, є складовою собівартості продукції. Нині в Україні чимало малих товаровиробників, особливо в сільському господарстві, чисельність яких неухильно зростає, а який рівень заробітної плати в них або умови праці, ніхто не знає. Невеликі тимчасові наймані бригади і фермери надають перевагу вирощуванню овочевої продукції, результат такої діяльності – висока ринкова ціна цієї продукції. На великих підприємствах ціна продукції значно нижча, але, якщо, порівнювати промислове підприємство, приміром України і Німеччини, з однаковим обладнанням і потужністю, то Німеччина має вищий прибуток і рентабельність продукції. В чому річ? По – перше, різна ціна складових частин товару, по – друге, різний рівень купівельної спроможності населення, по – третє, різні накладні витрати в собівартості продукції. В Україні накладні витрати на одиницю продукції в два – три рази більші. Це зумовлено застарілими правилами управління персоналом, а в останні роки – нехтуванням нормуванням праці. Практично нині ніхто, крім науково – дослідного центру нормативів праці Міністерства аграрної політики України, не видав рекомендацій щодо чисельності адмінперсоналу і рівня заробітної плати. Крім того, в нашій державі великі підприємства, як правило, мають велику інфраструктуру, в тому числі й соціальну, що потребує значних витрат і веде до подорожчання товару, зниження конкурентоспроможності, особливо, коли підприємство постійно працює на зовнішньому ринку.

Одна із складових собівартості продукції – енергоносії, що останнім роками постійно дорожчають. Чи подорожчання їх пов’язано з приватизацією обленерго, з хронічним неплатежами комунальних служб, населення? Але ж Україна з усього колишнього Союзу успадкувала найбільше атомних станцій. Собівартість 1 кВт – год. електроенергії, виробленої АЕС, становить лише 2 коп. Чому генеруючі компанії постійно підвищують ціну, чому до 30% втрат електроенергії під час передавання її до споживачів потрібно вкладати в ціну, невже потрібно постійно відчувати соціальну напруженість населення? Те саме можна сказати і про споживання газу, а саме: за якою ціною Україна одержує газ і споживає його. Невже через два – три роки буде вигідніше споживати електричну енергію з індивідуальних засобів електропостачання і акумуляторних батарей, а замість газових плиток використовувати керосинові, замість централізованого опалення – „ буржуйки”? Чи не варто розробити жорсткі правила і нормування щодо ціноутворення і споживання енергоносіїв, енергозбереження, нормування енергетики?

Окремо можна спинитись на сільському господарстві, де чимало продукції здебільшого надходить упродовж сезону. За Союзу близько 50% виробленої сільськогосподарської продукції України експортувалося до інших республік. Нині, коли втрачено чимало ринків, у тому числі й російських, виникає проблема зі збутом продукції для підтримання високої ціни на продукцію або зменшення виробництва, що для України проста неможливо, оскільки Україна – країна аграрна і зменшення ціни виробленої продукції шляхом використання високопродуктивних технологій негативно позначиться на економіці аграрного сектора. Деякі господарства вже застосовують високопродуктивні технології, хоч їх поки що небагато, але має місце тенденція до збільшення, оскільки існує фіксований податок у сільському господарстві, що сприяє інвестиціям. Але останнім часом зменшується поголів’я великої рогатої худоби, свиней, що призводить до зменшення зайнятості населення.

Нормування ж праці на селі нині перебуває на достатньому для виробництва рентабельної продукції рівні, особливо галузі рослинництва. Не все гаразд у тваринництві. Іноді 100 голів великої рогатої худоби в господарстві обслуговує 20 осіб, головний зоотехнік, механік з трудоємних процесів, головних ветлікар, технік штучного запліднення, бригадир, бухгалтер, лаборант, фуражир, слюсар, чотири доярки, два скотарі, дві телятниці, тракторист – машиніст, два нічних сторожі. Непростим нормування праці є на ремонтах сільськогосподарської техніки, де застосовують погодинну оплату без видання нормованих завдань, тобто принципом: „прийшов і пішов”. Наслідок – велика собівартість ремонтів. Що ж можна говорити про нормування й оплату праці у великих фермерських господарствах, керівництво більшості яких не знають і не хочуть застосовувати для найманих працівників норми і галузеві угоди, тобто там де найбільше порушень КЗпП, закону „Про нормування праці” тощо.

На ринок капіталів безпосередній вплив мають соціально – трудові відносини. Там, де вони перебувають на належному рівні, діють демократичні закони, законні акти, інші нормативні документи, що регламентують працю, спостерігається найбільший приріст капіталу, є стабільним виробництво. Для прикладу – країни Центральної Європи, Балтики. Зростає інвестування і в економіку України. Поки що є чимало чинників, котрі заважають інвестору. Серед них не лише кількість контролюючих і перевіряючих установ і організацій, а й відсутність вільних демократичних законів, що знаменують виробництво і споживання продукції, особливо щодо промисловості. В галузі сільського господарства нині з’явилися сприятливі умови, але урядовці прагнуть найближчим часом поновити податкове навантаження на селянина, що призведе до зростання цін на продукцію і зменшення обсягів виробництва. Україна має чимало кваліфікованих кадрів, але через непотрібність на світовому ринку вироблюваної нею продукції (це може бути продукція котру вже виробляють інші країни), вони стали безробітними або перекваліфікувалися. Інвестиції в економіку України зростають, особливо в переробну і харчову промисловість. Як наслідок, 95% харчових продуктів вітчизняного виробництва – на ринку України. Поступово збільшується виробництво цукру, що стало можливим також за допомогою інвесторів. Це – результат діяльності уряду країни, хоча лише півроку тому на ринку України було забагато цукру виробництва Росії і Білорусії.

Отже, відбувається поступове формування ринку праці, товарів і капіталів, соціально – трудових відносин. Зростають обсяги виробництва продукції. У тих галузях, де є монополісти і чимало посередників, спостерігаються негативні явища. Вони є і в оплаті працівників бюджетних установ і організацій. Вітчизняні й іноземні інвестиції сприяють створенню робочих місць для населення країни, позитивно впливають таким чином на зростання виробництва вітчизняної продукції.

3.Робоча сила як товар

Праця писав Ф. Енгельс, є “ .перша основна умова всього людського життя, і до того ж у такій мірі, що ми в певному розумінні повинні сказати: праця створила саму людину”.* Таким чином, значення праці для розвитку людини величезне.

З іншого боку, праця - процес споживання робочої сили. В свою чергу, під робочою силою розуміється “ .сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини, і які вона пускає в хід кожного разу, коли виробляє які-небудь споживчі вартості”.** Таким чином, робоча сила виникла тоді, коли людина почала виробляти матеріальні блага для задоволення своїх потреб. Вона існувала за всіх способах виробництва, є і зараз, але в теперішніх умовах робоча сила набула іншої форми - форми товару.

особливість праці як товару складається в тому, що власником і носієм цього товару є робочий зі всіма його правами людини і громадянина суспільства. Власник грошей не може використовувати робочого, як йому забажається, він повинен дотримуватись суспільних норм права і моралі, вимог державного законодавства і міжнародних конвенцій, які регулюють ринок праці. Наприклад, по відношенню до робітника не можна застосовувати тілесних покарань, не можна принижувати людську гідність працівника, позбавляти його свободи слова і брати участь в суспільних рухах тощо. Підприємець не має права порушувати законодавство про приватність робочого часу, про оплату праці, безпеку праці в різних умовах тощо.

Важливою властивістю товару робоча сила є її вартість. Вартість робочої сили, як будь-якого іншого товару, визначається робочим часом, необхідним для виробництва і відтворення цього специфічного товару. У робочий силі як вартості міститься певна кількість суспільно необхідної праці. Що означає виробництво і відтворення товару робоча сила? Робоча сила, являючи собою здатність до праці, невіддільна від самої людини. Її виробництво і відтворення означають насамперед відтворення самої людини, збереження її нормальної життєдіяльності, що можливо лише шляхом задоволення ї потреб, для чого живий організм потребує певної суми життєвих засобів. Таким чином, робочий час, потрібний для відтворення робочої сили, зводиться до робочого часу, необхідного для створення цих життєвих засобів існування, необхідних для підтримання життя її власника. Але робоча сила здійснюється лише шляхом зовнішнього її прояву, вона здійснюється тільки в праці, витрачається певна кількість людських м’язів, нервів, мозку тощо, яка повинна бути знову відновлена. Ця посилена затрата припускає посилене відшкодування. Власник робочої сили, який працював сьогодні повинен бути в змозі повторити завтра той же самий процес за старих умов сили і здоров’я. Отже, сума життєвих засобів повинна бути достатньою для того, щоб підтримати працівника у стані нормальної життєдіяльності. Природні потреби(їжа, одяг, житло тощо) різні в залежності від кліматичних та інших природних особливостей тієї чи іншої країни. Необхідні для відтворення робочої сили життєві засоби не обмежуються лише засобами, що задовольняють природні потреби. До них належать також засоби, які задовольняють духовні запити робітника, наприклад, потреби в газетах, радіо, телебаченні тощо. Втрати, пов’язані з задоволенням цих духовних запитів, також входять до вартості робочої сили.

Потреби людей не є вродженими, даними людині від природи. Вони - продукт суспільного розвитку. Обсяг і структура життєвих потреб, а також способи задоволення їх залежать від економічного і культурного рівня розвитку певної крани і значною мірою від того, за яких умов і в зв’язку з якими життєвими засобами сформувався її робітничий клас. Так, обсяг потреб робітників розвинутих країн значно перевищує обсяг потреб робітників у країнах, відсталих в економічному відношенні. Таким чином, визначення вартості робочої сили включає в себе історичний і моральний елемент.

Безперервне перетворення грошей у капітал потребує постійного заміщення робочих сил, які зникають з ринку внаслідок зношування організму і смерті робітників. Ринок праці може поповнюватись насамперед за рахунок дітей робітників. Тому до вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, включаться також вартість засобів існування дітей робітників. Отже, необхідність утримання сім’ї робітника визначає збільшення вартості його робочої сили.

Робітник повинен мати досвід, навички, знання з тієї чи іншої галузі праці. Тому витрати на набуття ним цих навичок і знань, тобто на освіту, навчання, також входять у вартість робочої сили.

Отже, вартість робочої сили є вартість життєвих засобів, необхідних для її відтворення і притому відтворення нормальної якості. З розвитком виробництва, з прогресом засобів виробництва змінюється і робоча сила. Підвищується майстерність, вміння, досвід робітника. Зростають потреби людей. Кожному етапу розвитку виробництва відповідає своя суспільно нормальна якість робочої сили. Нижчу, або мінімальну, межу вартості робочої сили утворює вартість життєвих засобів, фізично необхідних для існування робітника і підтримання його здатності до праці.

З розвитком капіталізму вартість робочої сили зазнає змін в результаті того, що одночасно діють фактори, які зумовлюють як зниження так і підвищення її. До факторів, що знижують вартість робочої сили, належить насамперед зростання продуктивності суспільної праці, внаслідок чого вартість засобів існування робітників, а тим самим і вартість робочої сили знижується. Зниженню вартості робочої сили сприяє також залучення у виробництво членів сім’ї робітника - жінок і дітей, оскільки в цьому разі утримання сім’ї забезпечується вже не лише за рахунок вартості робочої сили її голови, а й усіх членів сім’ї, що не працюють.

До факторів, які підвищують вартість робочої сили, належать зростання кваліфікації робітника і включення в коло його потреб нових товарів і послуг. Сучасна науково-технічна революція ставить, нові підвищені вимоги до загальноосвітньої і спеціальної підготовки робітників, внаслідок чого збільшується витрати на їхнє навчання. Змінюється склад продуктів, що їх споживають робітники, зростають транспортні витрати, з’являються нові соціальні і духовні запити. Підвищення вартості робочої сили зумовлюється також збільшенням інтенсивності праці робітника, бо тоді він витрачає більше енергії і потребує більшої кількості засобів існування. Отже, чим вища інтенсивність праці, тим вища вартість робочо сили.

У вартості робочої сили виражаються виробничі відносини капіталістичного способу виробництва - купівля-продаж робочої сили та її використання власниками засобів виробництва для здобування додаткової вартості.

Іншою властивістю товару робоча сила є споживча вартість.

Треба розрізняти працю і здатність до праці. Капіталіст купує здатність до праці, а не працю. Праця -процес споживання робочої сили. Споживна вартість робочої сили саме і виявляється в процесі споживання, який є процесом виробництва товарів, вартості і додаткової вартості. На відміну від інших товарів робоча сила створює вартість і до того ж вартість більшу, ніж вона сама має. Надлишок вартості, створений працею робітника понад вартість його робочої сили, становить додаткову вартість. У здатності створювати додаткову вартість полягає споживча вартість робочої сили.

Робоча сила завжди продається в кредит, тобто оплачується після використання її капіталістом. Робітник авансує капіталістові споживчу вартість своєї робочої сили, вартість якої оплачується через певний строк з моменту її купівлі, наприклад, через тиждень, місяць, тобто після того, як капіталіст протягом якогось часу вже використав робочу силу.

Особливість товару робоча сила полягає також у тому, що її не можна покласти до складу на зберігання, як це можна зробити з іншими товарами. Якщо робітник не продав свою здатність до праці, то йому як власнику робочої сили нема жодної користі з цього. Більше того, він не буде мати прибутку, отже, і всіх необхідних для свого існування життєвих засобів. Тим не менше його здатність до праці вимагатиме все нових життєвих засобів для її підтримання. Кількість цих життєвих засобів та х ціна на ринок споживчих товарів визначені як до продажу здатності до праці і потрібні йому постійно, незалежно від того, продав чи він свою робочу силу.

Є щ одна особливість робочої сили як товару, на яку не можна не звернути увагу. Це - корисність цього товару після його купівлі, коли він вже починає використовуватись. Робоча сила не знищується при використанні, а навпаки створює всі блага людства і бере участь у збагаченні всіх верств населення.

4.Заробітна плата як ціна робочої сили

Робітник, працюючи на підприємця, за свою працю отримує винагороду, яка є заробітною платою. Заробітна плата за сучасно дійсності є складних і часто двозначним поняттям. Потрібний певний ряд попередніх відмінностей.

Перша відмінність ґрунтується на джерелі отриманого прибутку: зарплата за виробіток і соціальна заробітна плата.

Зарплатою за виробіток (прямою зарплатою) називають таку її форму, яка напряму пов’язана з участю робітника у виробничому процесі; вона вимірює продуктивний внесок працівника в діяльність підприємства. Зарплата за виробіток є переважно індивідуальною; існують три основні її варіанти:

Ø почасова, розмір якої залежить від кількості відпрацьованого часу; може бути погодинною або поденною, потижневою або помісячною;

Ø відрядна(поштучна) залежить від кількості виробленої продукції;

Ø преміальна(прогресивна) зарплата намагається об’єднати переваги почасової і відрядної форм.

В деяких випадках зарплата за виробіток є колективною, бо виплачується групі робітників, щоб посилити їхню взаємну солідарність.

Поряд із прямою зарплатою розвивається соціальна (непряма) заробітна плата, яка не залежить від виробничої діяльності робітника, але відображає увагу до нього як до особистості, враховує його сімейне і соціальне положення.

Соціальна заробітна плата включає:

­ сімейну зарплату: всі регулярні виплати на родину і виплати разового характеру;

­ виплати із соціального забезпечення;

­ передбачувані платежі(оплачувана відпустка);

­ відкладена зарплата: пенсії.

Заробітна плата становить собою і витрати, і прибуток. Все залежить від того, як дивитись - збоку власника грошей чи з боку того, хто їх отримує.

Зарплата, виплачувана підприємцем, включає:

­ зарплату за виробіток, яка доповнюється преміями і оплатою натурою індивідуального і колективного характеру;

­ відпускні, оплачувані святкові дні та особливі винагороди (річні премії);

­ податки, прямо пов’язані з наймом робочої сили;

­ соціальні внески, які приймають форму податку;

­ соціальні витрати, які підприємства сплачують добровільно;

­ витрати підприємств на житло і на професійну підготовку свого персоналу;

­ оплати натурою індивідуального і колективного(утримання їдалень, медичних служб тощо) характеру.

Заробітна плата для робітника включає пряму і соціальну зарплату, виключаючи виплати на відкладену зарплату(внески в пенсійний фонд або фонд соціального страхування) та кошти на оплату прямих податків, якими оподатковуються особи найманої праці. В результаті у працівника залишається частковий прибуток.

Крім цього, розрізняється також номінальна і реальна заробітна плата. Перша з них означає суму грошей, яку отримують робітники за свою працю. Друга засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати на зароблені гроші. З метою визначення рівня реальної зарплати індекс номінальної ділиться на індекс вартості життя.

Оплата праці грає подвійну функцію: з одного боку, є головним джерелом прибутків робітників і підвищення їх життєвого рівня, з іншого - основним важелем матеріального стимулювання росту і підвищення ефективності виробництва. При більш близькому розгляді можна виділити наступні функції заробітної плати:

Ø забезпечує відтворення робочої сили, тобто підтримання умов життя робітника, який повинен мати можливість нормально жити, відпочивати від роботи, ростити дітей (майбутні трудові ресурси);

Ø матеріальне стимулювання:

­ підвищення кваліфікації(у підприємствах зацікавлені у висококваліфікованих кадрах, яким платять більшу зарплату, тому робітник повинен підвищувати свою кваліфікацію);

­ підвищення продуктивності праці;

­ поліпшення якості продукції.

Таким чином, ціною праці є заробітна плата - грошовий вираз вартості і ціни робочої сили. Зарплата визначається вартістю засобів існування, необхідних для її відтворення. До неї входять, охорону здоров’я, відпочинок, задоволення культурних запитів та інші потреби.

5.Особливості трудових відносин в змішаній економіці

Сучасна господарська система розвинутих західних країн є "змішаною економікою": по-перше, визначальним способом передачі інформації в ній є механізм цінових сигналів; по-друге, у приватній власності знаходиться обмежена частка ресурсів, головним з який є капітал; по-третє, термін "змішана економіка" відбиває те, що в чистому виді не існує ні стихійних процесів, ні ієрархії, тобто немає правового режиму тільки приватної власності і тільки державної власності

З кожним роком у світі посилюється розуміння того, що намагання досягти економічного росту без приділення достатньої уваги соціальним проблемам не може служити основою для подальшого розвитку суспільства . [3]

У системі трудових відносин потрібно розрізняти дві сторони: техніко-економіч­ну та соціально-економічну.

Перша, техніко-економічна, пов’язана з використанням працівником речових факторів виробництва незалежно від того, чи є він їх власником чи ні. Головне в даному процесі — домогтися раціонального їх використання на своєму робочому місці. Подібний аспект розгляду трудових відносин, з точки зору політекономічного аналізу, мож­на залишити поки що поза увагою, оскільки вивчення його взагалі для студентів-економістів ще у перспективі.

Соціально-економічна сторона трудових відносин детермінується в першу чергу формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. Так, на державних, колективних (кооперативних, частково акціонерних) підприємствах тощо безпосередні продуценти виступають також співвласниками підприємства і відповідно створеного продукту. Одночасно вони є і безпосе­редніми виробниками цього продукту.

Докорінно змінюється зміст трудових відносин, коли речові фактори виробництва перебувають у руках капіталістів (індивідуальних чи асоційованих). За таких умов поєднання найманого працівника з речовими факторами виробництва відбу- вається через купівлю та використання його робочої сили під контролем та управлінням капіталіста .Соціально-економіч- ний аспект трудових відносин і є об’єктом політекономічного аналізу.

Завдяки суспільному характеру виробництва процес праці здійснюється шляхом формування на підприємствах відповідних трудових колективів, які перебувають у відносній економічній відокремленості (самостійності). Наприклад, згідно із Законом України «Про підприємство», до трудового колективу входять усі працівники, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту), а також інших правових норм, що регулюють трудові відносини працівника і підприємства.

У політико-економічному розумінні трудові відносини — це багатоаспектна система взаємовідносин між роботодавцями і най­маними працівниками, підприємствами (фірмами) та їх працівниками, державою і працездатним (у т. ч. й непрацездатним) населенням, а також громадськими організаціями (зокрема профспілками) і основними господарюючими суб’єктами — підприємця­ми (їх різними угрупованнями), державою. Вони фактично охоплюють усі соціально-економічні відносини, які виникають у процесі підготовки до праці, протягом усього періоду її здійснення, а також після завершення трудової діяльності. Ці відносини мають велике значення для функціонування підприємства, оскільки від них залежать рівень продуктивності праці як окремих працівників, так і трудового колективу в цілому, результативність використання капіталу, конкурентоспроможність господарюючого су­б’єкта на ринку тощо.

Трудовий колектив — це суб’єкт економічних відносин (насамперед відносин власності), а також сукупний працівник, котрий забезпечує раціональне використання наявних факторів виробництва з метою створення і привласнення відповідної частки доходу. Трудові відносини, включаючи ринкові та неринкові фактори, впливають на кінцеву величину ціни робочої сили. Вони безпосередньо охоплюють проблеми умов праці та життя працюючих, якісні характеристики формування їх здатності до праці.

Сучасний етап НТР, що характеризується інтенсивним впровадженням її досягнень у масове виробництво, безперервно змінює умови праці та життя трудівників. У них постійно з’яв­ляються нові різнобічні потреби, що зумовлюють певні проблеми. Зокрема, в Україні серед багатьох проблем сучасного стану перехідної економіки на наступні кілька десятиліть ключовою, на нашу думку, виявиться проблема підвищення трудової мотивації населення. За 90-ті роки владні структури нашої країни зробили «все і навіть більше», щоб сформувати «відразу» в наших людей до продуктивної виробничої діяльності (масові затримки та довготермінові невиплати заробітної плати, мізерні трудові пенсії і т. п.).

Трудова мотивація пов’язана з внутрішніми спонукаль- ними мотивами людини до змісту праці та справедливою оцінкою і винагородою за її результати. Мотивацію не можливо декларативно диктувати, оскільки вона формується у відпо- відному соціально-економічному середовищі, яке охоплює всю сукупність поточних і перспективних (рівень зарплати, пен- сій) форм винагороди, трудове і соціальне законодавство. Звідси — роль трудових колективів, держави, профспілок у формуванні та розвитку трудових відносин.[1,ст.175-177]

Висновки

Таким чином, капітал – це вартість, авансована у виробництво з метою одержання додаткової вартості, це вартість, що завдячуючи експлуатації, створює і приносить додаткову вартість.

Спрямування виробництва на виробництво додаткової вартості – мета капіталістичного виробництва, його об’єктивний закон. Оскільки цій меті підпорядковане все виробництво, вона є основною метою – основним економічним законом капіталістичного виробництва.

Одержанню додаткової вартості підпорядковується не тільки виробництву. На нього спрямований обмін, розподіл і споживання. Відтак, основний економічний закон виробництва покладає всю систему буржуазних виробничих відносин і є основним економічним законом капіталістичного способу виробництва.

Головним джерелом зростання капіталу є робоча сила. Тому, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість робочої сили.

Використана література

1.Беляєв О.О,Бебело А.С-Політична економія:навч.посібник.-К:КНЕУ,2001-328с

2.Оганян Т.А,Паламарчук В.О-Політична економія-К:МАУП,2003-520с

3. Шумило І.А. заступник Міністра економіки УкраїниПроблеми трансформації форм і методів державного управління економічним розвитком України. Публікації національного інституту стратегічних досліджень. 2001р

4. Фаріон І.Д. Економіка праці та соціально трудові відносини: організація, облік, аналіз, контроль: Навч. посібник/ І.Д.Фаріон, Л.І. Жук; За ред. д.е.н. проф. І.Д.Фаріона. – Тернопіль: Економічна думка, 2000

5.Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т.20, с.453

6. Маркс К. Капітал-М.:Издательство политической литературы.-1983-т.1-с.178

* Слід зазначити, що дане положення не варто як абсолютизувати, так і приписувати лише марксизму, що має місце в поширеному викладі трудової теорії вартості без зв’язку останньої з корисністю.

За умов ринку відбувається зіставлення суспільно необхідних затрат праці і результатів суспільної корисності товарів. Тому згідно з маржиналістською концепцією вартості (цінності) остання створюється не лише у виробництві, а й у процесі обміну, де головну роль відіграє корисність. Часто це ілюструють на таких прикладах.

Припустимо, що є два виробника: пан «X» і пан «Y». Перший виготовляє молоко, а другий — хліб. За день «Х» випиває літр молока і отримує відповідне задоволення своїх потреб в їжі, «Y» — з’їдає кілограм хліба і теж отримує задоволення частки своїх потреб. Постає запитання, а чи буде для кожного з них відповідно така сама корисність (цінність) від споживання другого літра молока і другого кілограма хліба, як і в перший раз? Ні, не буде. Але якщо вони зможуть організувати обмін 1 літра молока на 1 кілограм хліба, то обидва отримають збільшення розмірів корисності (цінності) своїх продуктів, в результаті чого зросте рівень їхнього задоволення. У той же час затрати праці, закладеної в кілограмі хліба і літрі молока, не змінились.

* Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т.20, с.453

** Маркс К. Капітал-М.:Издательство политической литературы.-1983-т.1-с.178




 
 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Капітал і праця: механізм і взаємодія | Реферат

РефератБанк © 2014 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.