Головна   Додати в закладки Адміністративні договори | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Адміністративні договори - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Правознавство
Розмір файла: 48 Kb
Кількість завантажень:
97
Кількість переглядів:
2287
Описання роботи: Реферат на тему Адміністративні договори
Дивитись
Завантажити


Зміст

Вступ

3

1. Види форм діяльності виконавчої влади

4

2. Місце адміністративного договору в діяльності державної виконавчої влади

7

3. Структура й ознаки адміністративного договору

11

4. Практика застосування адміністративних договорів зарубіжними країнами

16

5. Адміністративний договір і адміністративний акт

22

Висновки

25

Список використаної літератури

27

   
   
   
   
   
   
   

Вступ

Усі явища навколишнього світу мають форму і зміст, що є взаємозалежними, активно впливають один на одного. Зміст — це сукупність елементів, процесів, зв"язків, відносин, що утворюють даний феномен, а форма — спосіб існування, зовнішній прояв, структура змісту.

Загальновизнане існування в кожного об"єкта внутрішньої і зовнішньої форм. Остання — це зовнішня границя, зовнішній образ об"єкта, вона виражає і забезпечує його зв"язок з іншими об"єктами. Під внутрішньою формою розуміється спосіб зв"язку елементів цілого, його структура. Форма таких складних систем, як держава, право, виконавча влада, дуже складна, у неї багато сторін, своя структура.

Зміст діяльності виконавчої влади складають виконувані нею управлінські функції. А поняття її форми багатоаспектне. Вона має багато форм. Організаційною формою адміністративної влади є апарат. Юридична форма державної адміністрації — адміністративне право.

Правильне розуміння проблеми форми діяльності виконавчої влади сприяє більш глибокому проникненню до її змісту. Ще більше його практична цінність, тому що ефективність реалізації влади в чималому ступені залежить від правильного використання всього арсеналу форм діяльності. Уміле сполучення різних елементів форми сприяє кращій організації адміністративної влади, удосконалюванню її зв"язків із зовнішнім середовищем.

Нині, коли в Україні йде незворотний процес становлення її як демократичної, соціальної, правової держави, а дія принципу верховенства права торкнулася сфер усіх правовідносин, неабиякого значення набувають угоди (договори), що укладаються як фізичними, так і юридичними особами.

Це підштовхує до більш детального висвітлення правового положення адміністративних договорів як особливої форми діяльності виконавчої влади України.

1. Види форм діяльності виконавчої влади

В адміністративно-правовій науці під формами управління найчастіше розуміються види дій органів управління з погляду зовнішнього вираження[1], зовнішнє практичне вираження конкретних дій, чинених органами державного управління[2]. Загалом, з такою думкою можна погодитися, якщо визнати її одним з можливих підходів до аналізу форми функціонування виконавчої влади і якщо мати на увазі діяльність усіх суб"єктів публічної адміністрації. Фактично тут йдеться про розрізнення виконавчо-розпорядницької діяльності по її кінцевому результату або, іншими словами, її правовим наслідкам.

При такому підході розрізняють правові і неправові форми здійснення виконавчої влади. Правовою вважається діяльність, що безпосередньо тягне визначені правові наслідки і здійснюється на основі досить повного юридичного оформлення. Серед правових форм виділяються прийняття адміністративних актів (рішень), укладання договорів, здійснення інших юридично значимих дій.

Для досягнення задач, що стоять перед ними, суб"єкти виконавчої влади видають величезне число правових актів. З їхньою допомогою встановлюються нові юридичні норми, змінюються або скасовуються старі (правотворча діяльність), формуються нові правовідносини, змінюються, припиняються ті, що раніше діяли (правозастосовча діяльність).

З кожним роком розширюється договірна практика суб"єктів виконавчої влади. Якщо в минулому вони в основному минали стороною в трудових відносинах (колективних, трудових договорах), то тепер вони укладають багато адміністративних договорів (угод між різними суб"єктами влади, контрактів про службу в міліції, збройних силах і т.д.). І хоча при вступі в цивільно-правові угоди вони виступають в іншій якості, діють як юридичні особи, їхню участь у цивільно-правових договорах можна розглядати як допоміжну діяльність, що сприяє виконанню їхньої основної — організаторської — функції. Велика роль виконавчої влади в підготовці, а часто й в укладанні державно-правових договорів, міждержавних і інших міжнародних договорів.

До інших юридично значимих дій адміністрації можна віднести постановку громадян на реєстраційний облік (в минулому — прописку), складання протоколів про адміністративні провини, огляд пасажирів в аеропортах і багато чого іншого. Не будучи адміністративними актами, вони безпосередньо впливають на права й обов"язки невладних суб"єктів.

Неправовими формами діяльності виконавчої влади вважаються організаційні дії і матеріально-технічні операції. Вони теж здійснюються в рамках діючого законодавства, але часто така діяльність правом регламентується лише в загальному. Головна ж їхня особливість полягає в тому, що ці дії безпосередньо юридичних наслідків не тягнуть.

Найчастіше зустрічаються такі організаційні дії, як проведення нарад, обговорень, перевірок, поширення передового досвіду, розробка прогнозів, програм, методичних рекомендацій, здійснення бухгалтерського і статистичного обліку, організація демонстрацій, прес-конференцій, зустрічей із трудовими колективами, представниками громадських об"єднань.

Виконання матеріально-технічних операцій зв"язано з діловодством (реєстрація, оформлення, розмноження, розсилання документів), обробкою інформації (підрахунки, підготовка даних для машинної обробки), різноманітними вимірами. До матеріально-технічних відносяться і дії працівників міліції, що доставляють у медичні установи осіб, що бідують у невідкладній допомозі, що виконують постанови про адміністративний арешт (охорона, організація харчування й ін.).

Необхідно підкреслити, що ефективність функціонування виконавчої влади в чималому ступені залежить від умілого сполучення різних форм діяльності. Однобічне захоплення виданням правових актів, не підкріплене організаційними, матеріально-технічними діями, може створити ситуацію, що у народі називається “контора пише”. Керівники, що захоплюються організаційними діями і недооцінюють роль правових засобів, теж можуть не вирішити задач, що стоять перед ними, не одержати бажаних результатів.

Відомо, що правосуддя завжди здійснюється в процесуальній формі, що є його атрибутивною ознакою. Адміністративна діяльність може мати процесуальну форму, а може і не мати. Відповідно можна розрізняти за цією ознакою процесуальну і непроцесуальну форми здійснення адміністративної влади.

Юридичний процес можна розуміти як владну діяльність уповноважених суб"єктів, спрямовану на рішення конкретних юридичних справ і досить повно урегульовану процесуальними нормами. Розкриваючи це поняття, необхідно виділити основні ознаки юридичного процесу.

По-перше, це діяльність, у якій реалізуються владні повноваження. У відповідних відносинах беруть участь і громадян, і організації, але головна роль належить носіям публічної влади. Владність відрізняє процес від різноманітних процедур (укладання договорів, організація прес-конференцій, реєстрації і т.д.).

По-друге, результатом процесуальної діяльності є вирішення юридичних справ (прийняття нормативного акта, прийом до громадянства, застосування санкцій і т.д.). Тому вона оформляється офіційними документами, як проміжними, так і підсумковими.

По-третє, вона з великим ступенем детальності регламентується процесуальними нормами, що визначають учасників процесу, їхні права й обов"язки, підвідомчість, послідовність і терміни здійснення дій, правила оформлення документів, прийняття, оскарження, виконання рішень[3].

На жаль, реалізація владних повноважень не завжди регулюється досить повно і чітко. У цьому відношенні має бути проробити велику роботу, тому що розвиненість процесуальної форми — необхідна умова і показник стану демократії і законності в країні, в окремих сферах державного життя.

Процесуальна форма — це юридична конструкція, що закріплює доцільні способи реалізації владних повноважень, вирішення юридичних справ. А процесуальною можна назвати діяльність, здійснювану в процесуальній формі, що відповідає всім названим вище ознакам.

У той же час потрібно визнати, що можливості процесуалізації адміністративної діяльності обмежені. Вона не може завжди здійснюватися в процесуальній формі (гласно, не оперативно, у рамках змагальності сторін, за участю законних представників і т.д.). В умовах надзвичайних ситуацій багато дій державної адміністрації повинні бути максимально оперативними; у боротьбі зі злочинністю адміністрація змушена використовувати негласні засоби; охорона державної таємниці вимагає здійснення режиму таємності і т.д.

Виконавча влада сама безпосередньо і цілком здійснює адміністративно-процесуальну діяльність, їй належить важлива роль у законодавчих, виборчих, бюджетному процесах, як правило, вона починає кримінальні справи і виконує вироки судів, вона ж нерідко бере участь у цивільному й інших правозастосовчих процесах. Виконавча влада бере участь у всіх існуючих юридичних процесах, вона здійснює велику і різноманітну процесуальну діяльність.

Можливий і третій підхід до аналізу розглянутої форми. Корисно поділити усю виконавчо-розпорядницьку діяльність ще за одним критерієм: гласність, відкритість. В основному виконавча влада діє гласно, інформація про її здійснення доступна. Але існують і негласні форми діяльності, інформація про останні секретна. Наприклад, оперативно-розшукова, розвідувальна і частково — зовнішньоекономічна діяльність.

2. Місце адміністративного договору в діяльності державної виконавчої влади

Договором є вольова угода двох і більш суб"єктів права про встановлення, зміну або припинення суб"єктивних прав і обов"язків. Це правовий акт, його укладання і вступ у юридичну чинність тягне правові наслідки для його учасників або третіх осіб.

Існують різні типи договорів, але їм усім властиві загальні принципи договірного регулювання. Це:

1) диспозитивність правового регулювання (свобода договірних умов);

2) автономія волі (добровільність укладання) договірних сторін;

3) формально-юридична рівноправність договірних сторін;

4) еквівалентний характер;

5) взаємна відповідальність сторін, що виражається словами: “договір є закон для сторін: уклав договір — виконуй”[4].

Договір завжди являє собою акт багатобічного характеру, що виражає не однобічне волевиявлення, а узгодження, інтеграцію, взаємодію волі договірних суб"єктів. Він є універсальним засобом правового регулювання і застосовується як регулятор суспільних відносин у багатьох галузях права. При цьому питома вага і значення договірного регулювання визначаються сутністю і змістом відповідної галузі права.

Усі договори відрізняються спеціальними ознаками, обумовленими специфікою регулюючої їх галузі. Оскільки право як систему галузей можна умовно розділити на приватну і публічно-правову підсистеми, найбільш загальним буде розмежування договорів на приватноправові і публічно-правові. До останніх відносяться міжнародні, конституційні, адміністративні, фінансові, податкові й інші договори. Самий виразний зразок приватноправових договорів — цивільний.

В адміністративних відносинах найчастіше є присутньою влада і підпорядкування, тоді як учасники цивільно-правових угод є рівноправними суб"єктами. А між цими принципово різними видами правових зв"язків знаходять місце відносини змішаного типу, у яких у тієї або іншої пропорції сполучаться влада і рівноправність. Наприклад, цивільно-правовий договір перевезення пасажирів зв"язаний із правом однієї сторони в адміністративному порядку накладати штрафи на іншу сторону за порушення правил користування транспортними засобами. Ще більше з владними началами зв"язані трудовий договір, конкурсний продаж об"єктів приватизації, договір про платне навчання в державному вузі.

Слід зазначити, що роль договірного регулювання в багатьох галузях права останнім часом усе більш зростає — наприклад, у сімейному праві з"явився інститут шлюбного договору, у цивільному праві — мирова угода і т.д.

Адміністративний договір являє собою вид угод, у яких рівноправність сторін так чи інакше зв"язана з владними повноваженнями однієї або навіть обох договірних сторін. Такі договори досить часто називаються угодами.

Адміністративний договір — різновид публічно-правового договору. У системі правових зв"язків він займає проміжне місце між адміністративним актом, що виражає однобічне владне волевиявлення компетентного державного органа влади, і договором приватноправового характеру, заснованим на рівноправності сторін. Вищезгадані загальні принципи договірного права діють стосовно адміністративних договорів з певними обмеженнями, обумовленими особливостями адміністративно-правового регулювання. Окремі елементи угод можуть бути присутніми у всіх адміністративних відносинах, у тому числі і субординаційних. Як правило, у таких випадках законодавець говорить про узгодження, сприяння, схвалення, взаємодію, координацію дій суб"єктів адміністративного права. Але це найчастіше окремі випадки використання окремих договірних елементів.

Укладання договору завжди припускає визначене рівноправне свідомо-вольове узгодження суб"єктами адміністративного права свого поводження, адміністративні договори опосередують координаційні (горизонтальні) адміністративні правовідносини.

Адміністративний договір — це угода двох або більш суб"єктів адміністративного права, що тягне встановлення, зміну або припинення прав і обов"язків. Він є юридичним фактом, його укладання означає виникнення адміністративних правовідносин. З його допомогою норми адміністративного права втілюються в життя, здійснюється переклад абстрактних юридичних розпоряджень на конкретні правовідносини.

Отже, адміністративний договір — це заснований на адміністративно-правових нормах і вироблений у публічних інтересах у результаті добровільного узгодження волі двох (або більш) суб"єктів адміністративного права, одним із яких завжди виступає суб"єкт адміністративної влади, багатобічний акт, що встановлює (припиняє, змінює) взаємні права й обов"язки його учасників.

Виконавча влада активно займається договірною діяльністю. Адміністративний договір — це лише один з договорів, використовуваних державною адміністрацією для здійснення задач, що стоять перед нею.

Класифікація адміністративних договорів можлива як на основі загальних, так і з врахуванням спеціальних, зв"язаних з їхньою специфікою, критеріїв. До спеціальних відноситься розподіл на:

- внутріапаратні;

- внутріорганизаційні, ув"язнені між суб"єктами, наділеними державно-владними повноваженнями;

- зовнішні, укладені уповноваженими суб"єктами державної влади з громадянами, організаціями.

За предметним критерієм можна розрізняти:

- договори про компетенцію (розмежування або делегування повноважень і предметів ведення);

- договори в сфері управління державною власністю;

- договори, що забезпечують державні нестатки (іменовані в законодавстві “державними контрактами”);

- контракти з військовослужбовцями, студентами, агентами спецслужб;

- фінансові і податкові угоди;

- договори про взаємодію, співробітництво;

- різного роду концесії й інвестиційні угоди й ін.

За загальноприйнятими критеріями адміністративні договори можна розділити на дво- і багатобічні, типові і консенсуальні, попередні і головні і т.д.

За змістом можна розрізняти чисто організаційні угоди і договори змішаного типу, у яких організаційні питання зв"язані з трудовими, майновими. Договори можуть бути чисто адміністративними і комбінованими, регулюючими поряд з адміністративними цивільні, трудові й інші правовідносини.

3. Структура й ознаки адміністративного договору

Правова основа договорів, що укладаються державною адміністрацією, різна для адміністративних і приватноправових договорів: відповідно це норми адміністративного і цивільного права. У той же час адміністративний договір завжди містить і те загальне (зокрема, соціально-юридичну основу у виді узгодження волі, що тягне правові наслідки, загальні принципи), що є основою будь-якого договору і регулюється нормами зобов"язального права. Норми відповідних галузей співвідносяться тут як загальна частина, причому адміністративно-правові норми виступають як спеціальні норми. Можна сказати, що область адміністративних договорів регулюється нормами зобов"язального цивільного права за тими вилученнями, доповненнями й обмеженнями, що вносить до неї право адміністративне[5].

Багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються одночасно нормами декількох галузей.

Особливості адміністративного договору визначаються і його суб"єктним складом. Державно-владний суб"єкт (державний орган, посадова особа або суб"єкт із делегованими повноваженнями) — обов"язкова, атрибутивна ознака адміністративного договору. Однією зі сторін адміністративного договору завжди виступає держава в особі своїх органів влади.

При цьому в адміністративному договорі державний орган виступає саме як суб"єкт, що реалізує виконавчу владу і наділений владними повноваженнями.

У цьому складається головна відмінність адміністративного договору від договорів приватноправового характеру, зокрема від цивільно-правових. Беручи участь в адміністративному договорі, державний орган виступає як суб"єкт публічного права, його статус визначається його компетенцією. А якщо він стає учасником цивільно-правової угоди в якості звичайної юридичної особи, його правовий статус визначається його цивільною правоздатністю. У першому випадку державний орган підкоряється заборонному типу правового регулювання (заборонене усе, що прямо не дозволено законом), у другому — загально-дозвільному (дозволено усе, що прямо не заборонено законом). Право на укладання адміністративного договору (про делегування повноважень, продаж державної власності, про охорону майна громадян, про видачу фінансової позички, податкових пільгах і т.д.) повинне бути передбачене в нормах про компетенцію державного органа.

Звичайно в правовому акті встановлюється, коли, з ким і на яких умовах адміністративний договір може бути укладений.

У цьому випадку про адміністративно-правовий характер договору свідчить те, що, по-перше, дані акти приймаються органами виконавчої влади; по-друге, вони визначають зобов"язання сторін, як правило, у бланкетній формі, посилаючись на діюче адміністративне законодавство; по-третє, у таких актах дається типова форма договору, яку не можна істотно змінити за своїм розсудом, і яка покликана уніфікувати адміністративно-договірну практику всіх органів нижчого підпорядкування виконавчої влади.

Атрибутивна участь в адміністративному договорі суб"єкта права, наділеного державно-владними повноваженнями, говорить про наявність у предметі договору публічних, суспільних, загальнодержавних інтересів. Оскільки держава в особі своїх інститутів покликана виразити, здійснити, захистити єдині для всіх членів соціуму корінні, довгострокові інтереси нерідко через придушення чисто егоїстичних інтересів окремих осіб, то можна сказати, що метою адміністративних договорів є головним чином реалізація деякого загального блага, публічних інтересів, досягнення суспільно значимих результатів. Це відрізняє адміністративні договори від більшості приватноправових, на меті яких стоїть, в першу чергу, індивідуальний характер.

Звичайно, в адміністративній угоді присутні і приватні цілі, головним чином невладних суб"єктів, що вступають у договір, але не вони є визначальними. Стосовно до адміністративних договорів законодавець застосовує такі формулювання, як “державні нестатки”, “національні інтереси” та ін.

Особливість адміністративно-правового статусу державно-владного контрагента полягає в тому, що він діє (у всякому разі, повинний діяти) у загальнодержавних інтересах, не витягаючи вигоду власне для себе. Звичайно, не можна заперечувати існування відомчих інтересів і їхнього реального впливу на дії кожного державного інституту. Проте, укладаючи договір, вступаючи в адміністративні правовідносини, державно-владний учасник повинний, реалізуючи загальне благо, абстрагуватися від якої-небудь своєї власної зацікавленості, підкоритися її загальним інтересам. Багато адміністративних договорів є безоплатними, хоча властива договірному процесу еквівалентність так чи інакше зберігається і тут. Адміністративні договори опосередують суспільні відносини, зв"язані з державною виконавчою владою. До предмету адміністративних договорів входять дії адміністративного, організаційного характеру.

Оскільки управління — адміністративна діяльність — є міжгалузевим явищем, те організаційні договори присутні в багатьох галузях права. Наприклад, договори про заснування приватних суспільств і товариств, про створення консорціумів і асоціацій, спільна діяльність, агентські угоди, трастові договори і багато чого іншого може мати управлінський характер, залишаючись проте правовими за своїм правовим режимом. Колективні договори, організаційні за предметом, знаходяться в сфері регульованих трудовим правом.

Що стосується адміністративного права, то всі адміністративні договори є так чи інакше організаційними, оскільки сама діяльність державної виконавчої влади являє собою цілеспрямоване упорядкування громадського і державного життя, має організаційний характер. Тому предмет адміністративних договорів завжди складають соціальні проблеми, так чи інакше зв"язані з діяльністю державної адміністрації.

В адміністративні договори можуть вноситися так називані застереження про виняткові повноваження державної адміністрації. Вони мають на увазі для державно-владного суб"єкта можливість уже після укладання договору без згоди іншої сторони змінити деякі положення договору в однобічному порядку; безпосередньо, без утручання суду, накласти нові обтяження або санкції на іншу сторону; давати нові, додаткові вказівки щодо виконання договору; контролювати виконання зобов"язань іншою стороною; у будь-який момент відмовитися від продовження договору, якщо це відповідає “загальному благу”.

При цьому інша сторона має право тільки на деяку фінансову рівновагу”, тобто на відшкодування з боку держави прямих збитків, але не вправі жадати від держави виконання договору в натурі. Наприклад, при закупівлях сільськогосподарської продукції для державних нестатків державний замовник вправі відмовитися цілком або частково від продовження договору, якщо необхідність у продукції даного виду відпала, за умови повного відшкодування товаровиробнику (постачальнику) заподіяних збитків[6].

Ці привілеї державно-владного учасника в адміністративному договорі залишають для останнього загальну можливість скористатися ними чи ні, у той час як приватна особа вправі звернутися до суду за відповідним відшкодуванням шкоди, якщо тільки вона вважає, що держава поводиться з нею несправедливо і заподіює їй своєю винною дією шкоду і збитки.

Автономія волі сторін адміністративного договору (тобто воля вступати або не вступати в договірні відносини) не носить характеру абсолютного принципу, як це має місце в приватному праві. Найчастіше укладання адміністративних договорів не тільки (а іноді не стільки) право, але й обов"язок відповідних суб"єктів права (наприклад, так укладаються договори в сфері приватизації, договори державних замовників з підприємствами-монополістами і підприємствами, що займають домінуюче положення на ринку, контракти з військовослужбовцями). Укладання адміністративних договорів зв"язано не стільки з правами, скільки зі здійсненням органом виконавчої влади своїх обов"язків. Тут виявляється загальна особливість адміністративно-правового статусу державних органів, для яких здійснення дій, зв"язаних з реалізацією публічних задач і функцій, є і правом, і обов"язком одночасно.

Рівень диспозитивності, тобто свобода розсуду учасників при укладанні адміністративних договорів самостійно вибрати той або інший варіант поводження, набагато нижче, ніж при укладанні цивільних і навіть трудових договорів. Це зв"язано насамперед з тим, що для адміністративно-правового регулювання взагалі характерний великий ступінь імперативності і формалізованості, чим для приватноправового. Договірна діяльність в адміністративному праві більш детально регламентована, що відбиває прагнення законодавця докладно врегулювати відповідні правовідносини. Практично кожен різновид адміністративного договору має свою типову форму, причому типові договори, що утримуються звичайно в додатках до нормативних актів, є не договорами як такими, а частиною нормативного правового акта, мають досить високий рівень нормативності і мають загальнообов"язковий характер.

Адміністративні договори, як правило, є формальними, укладаються у писемній формі. Як виключення допускаються й усні угоди. У ряді випадків законодавець установлює як обов"язкову умову дійсності адміністративного договору обов"язок реєстрації його в спеціально уповноважених державних органах.

Органи виконавчої влади, як правило, вправі контролювати виконання адміністративних договорів, особливо зв"язаних з наданням контрагенту пільг і переваг. Наведемо для приклада цільові податкові пільги, надані органами місцевого самоврядування підприємствам усіх форм власності у випадку виконання останніми особливо важливих замовлень з соціально-економічного і культурного розвитку територій, або надання особливо важливих послуг населенню даної території.

Щоб одержати такі пільги, платник податків повинний укласти податкову угоду з місцевою адміністрацією, що згодом підлягає твердженню при розгляді відповідного бюджету. Місцеві органи виконавчої влади контролюють виконання платником податків умов договору, і у випадку їхнього порушення вся сума, що приєднувалася до сплати в бюджет при відсутності угоди, а також визначений відсоток від цієї суми у виді штрафу стягуються з нього за рішенням адміністрації у відповідний бюджет.

Суперечки, зв"язані з укладанням і виконанням адміністративних договорів, вирішуються в адміністративному, у звичайному судовому порядку і шляхом так званих погоджувальних процедур, тобто за допомогою третейської форми вирішення суперечок.

4. Практика застосування адміністративних договорів зарубіжними країнами

Досвід іноземних держав свідчить, що при застосуванні адміністративних договорів значна їх частина укладається від імені органів державного управління, отже, виходить за межі норм приватного права. Ці договори є адміністративними контрактами і підпадають під різні норми зобов"язального права, які записані у цивільному, а частково у торговельному кодексах. Юридична відповідальність, режим якої зафіксований у цивільному праві і наслідком якої є заподіяння одним контрагентом шкоди іншому, у сфері державного управління також набуває специфічної форми, оскільки настає при інших обставинах, ніж у приватній сфері[7]. На прикладі Німеччини добре видно, яке значення мають такі договори, де як теорія, так і практика законодавчого регулювання адміністративного договору відрізняються високим рівнем розроблення і розвитку. Поняття і принципи адміністративного договору встановлюються у ФРН федеральним Адміністративним процесуальним законом (АПЗ) від 25 травня 1976 р. (параграфи 54-61)[8], а також аналогічними законами земель Німеччини: наприклад, параграфами 54-62 АПЗ землі Північний Рейн-Вестфалія від 21 грудня 1976 р Таким чином, публічноправовий договір прямо передбачається законом. Сфера застосування адміністративного договору чітко окреслена і відділена від правового акта управління, а також від інших правових форм управління.

У теорії публічноправового договору в німецькому адміністративному праві ми знаходимо відповідь на дуже важливі запитання: в яких випадках припустиме привселюдне застосування договору як форми діяльності органів управління (допустимість договорів); у яких випадках публічноправовий договір є законним за своїм змістом (законність договорів); у яких випадках він є незначним (помилковість і незначність договорів). Крім цього, Адміністративний процесуальний закон ФРН передбачає можливість застосування деяких положень Цивільного кодексу ФРН, які доповнюють і уточнюють правове регулювання адміністративно-договірних відносин.

АПЗ ФРН встановлює лише принципові положення адміністративного договору. У ньому не виписані окремі норми, що визначають компетенцію місцевих органів управління щодо укладання адміністративних договорів, питань підвідомчості тощо. Оскільки АПЗ ФРН не містить у собі аналогічних з цивільно-правовими нормами вимог, то в окремих випадках виникає потреба у застосуванні аналогічного закону, тим більше, що норми цивільного права можна застосовувати й у сфері адміністративних договорів, необхідно лише в кожному конкретному випадку перевіряти, чи існують передумови застосування аналогії закону.

У німецькому адміністративному праві під адміністративним договором розуміється договір, який утворює правові відносини в межах дії адміністративного права і при цьому встановлює, змінює і припиняє обов"язки.

Таким чином, виходячи із загального вчення про угоди, за законодавством Німеччини адміністративним договором визнається: об"єднання двох або декількох суб"єктів права з метою досягнення визначеного правового результату, що має місце при конкретному волевиявленні сторін.

Публічноправовий (адміністративний) договір відрізняється від інших договорів за своїм предметом. В АПЗ ФРН використовується саме поняття “публічноправовий договір”, а в його легальному визначенні йдеться про встановлення “правовідносин у сфері публічного права”. Такі категорії обумовлюють сутність адміністративного договору, тобто увага акцентується на регулюванні відносин публічноправового характеру з використанням договірних механізмів. Отже, лише дві ознаки здавна визначають характер публічноправового договору, відносячи його до сфери адміністративного права: а) здійснюється у рамках публічноправової діяльності адміністративних органів (§1 АПЗ ФРН); б) вказується на тісний зв"язок з поняттям адміністративного процесу (§9 АПЗ ФРН).

Особлива значимість адміністративних актів і публічноправових договорів у процесі виконання управлінських дій підтверджується також їх швидким поширенням у нових землях ФРН. Наприклад, у липні 1990 р. (ще до офіційного дня возз"єднання Німеччини) для Східної Німеччини вже був розроблений проект “рамкового” закону про адміністративний процесу НДР.

Згідно з АПЗ ФРН, в адміністративному процесі правомочні брати участь: 1) фізичні і юридичні особи; 2) об"єднання і різні спілки, якщо їм надано відповідне право; 3) органи управління, під якими маються на увазі ті, які вирішують завдання і здійснюють функції публічного управління.

У визначенні сутності публічноправового договору спеціальне посилання на те, що він діє у межах публічного права, є ознакою, яка розмежовує цей договір з приватноправовим. Головне у понятті адміністративного договору є те, що він має своїм предметом адміністративно-правові відносини, створює спеціальні адміністративно-правові відносини й обов"язки, може їх змінювати або припиняти.

Якщо однією або навіть обома сторонами адміністративного договору є суб"єкти публічноправових адміністративних дій, то це ще не означає, що у даному випадку укладений адміністративний договір. Угода між двома суб"єктами управлінських дій може мати і приватноправовий характер (наприклад, договір між двома громадами стосовно продажу автомобіля).

Зміст адміністративного договору визначає предмет, усе залежить від того, чи належить цей договір до публічноправового, тобто чи мають публічноправовий характер встановлені у договорі обов"язки або необхідні для його виконання розпорядження. Параграф 54 АПЗ ФРН у такий спосіб установлює зміст (тобто предмет) публічноправового договору.

Адміністративний договір:

1) слугує виконанню публічноправових норм (наприклад, примусовий договір відчуження з метою задоволення публічного інтересу згідно з §110 Будівельного кодексу ФРН);

2) містить обов"язки видання адміністративного акта або здійснення інших владних публічноправових службових дій (особами, що перебувають на публічній службі, наприклад, складання акта про дозвіл будівництва);

3) належить до публічноправової правомочності або обов"язку громадян (наприклад, обов"язок прибирати й очищати вулиці та земельні ділянки).

Можливе розділення одного договору на публічноправову і на приватноправову частини (так звані змішані договори). Тоді він повинен відповідно мати подвійне правове регулювання: привселюдно- і приватноправове. Наприклад, якщо хтось бажає побудувати будинок і відкрити в ньому магазин у центрі міста, то йому необхідно отримати дозвіл на будівництво. Якщо при цьому він неспроможний на своїй земельній ділянці, крім самого будинку для магазину, побудувати і необхідну стоянку для вантажних автомобілів, що не суперечить закону, то звертається до органів управління з проханням звільнити його від цього обов"язку, встановленого законодавством. Коли органи управління погодяться з тим, щоб суб"єкт заплатив, наприклад, 15000 євро за автостоянку, яка в найближчому майбутньому буде побудована неподалік від магазину, то укладається відповідний договір: органи управління зобов"язуються видати документ, що звільняє суб"єкта від виконання встановленого в законі зобов"язання, а останній сплачує 15000 євро. Цей договір має публічноправову природу. Він був би також публічноправовим договором, якби включав тільки зобов"язання суб"єкта по сплаті грошової суми, однак таке зобов"язання було б наслідком звільнення від законного його виконання.

На думку німецьких вчених, публічноправові (адміністративні) договори мають значне поширення у будівельному праві; вони застосовуються дуже часто у сфері адміністративної діяльності, метою якої є надання підтримки, причому як у сфері дії адміністративно-господарського права, так і в сфері реалізації адміністративно-соціального права. У “класичних” сферах розпорядницького управління (особливо в поліцейському або податковому праві) публічноправові договори є винятком[9].

Законодавство ФРН визначає кілька видів адміністративних договорів. Так, розрізняються координуючі і субординаційні адміністративні договори, між якими в АПЗ ФРН проводиться чітке розмежування. При укладанні координуючих договорів встановлюється рівне правове становище договірних сторін стосовно один одного в публічноправовій сфері. Такі договори можуть укладатися між дієздатними суб"єктами публічного управління. Отже, координуючий адміністративний договір, в якому йдеться про договір між суб"єктами, що мають рівне правове, публічне управління, обумовлено необхідністю публічноправових угод між, наприклад, двома або декількома громадами по створенню визначеного союзу (організації) з конкретною публічною (суспільне значимою) метою.

Субординаційні адміністративні договори укладають державні органи з іншими суб"єктами права, відповідні правові відносини з якими в дійсності можна було б врегулювати і шляхом видання правового акта управління. Субординаційні договори — це договори між суб"єктами публічного управління, що перебувають у супідрядності, наприклад, між органами управління і громадянами, або тільки між суб"єктами управління всередині адміністрації.

Законодавство Німеччини розрізняє також зобов"язуючі і розпорядницькі адміністративні договори. Зобов"язуючий договір укладається тоді, коли один або обидва його учасники зобов"язуються зробити певні дії, при цьому інша сторона договору вправі вимагати виконання обов"язкових, осібно обумовлених у договорі дій.

Розпорядницькі договори спричиняють безпосередню зміну правового становища, правових обставин. Вони вимагають виконання обов"язків, встановлених не тільки договором, а й іншими нормативними актами. Розходження між цими видами адміністративних договорів, що має цивільно-правовий характер, не повинно призводити до непередбачених правових наслідків. Розпорядницькі адміністративні договори вимагають виконання договірних зобов"язань, однак вони надають сторонам визначену автономність у використанні застосовуваних правових засобів, породжують нові правові відносини, змінюють право.

Федеральний АПЗ ФРН визначає ще два види адміністративних договорів — мирова угода (§55) і договір міни (§56), поширюючи при цьому положення про адміністративні договори на обидва види угод. Ці договори мають особливий механізм правового регулювання, часто зустрічаються в адміністративній практиці, а часом створюють в управлінській роботі складні ситуації.

Мирові угоди і договори міни можуть мати вид як координуючих, так і субординаційно-правових адміністративних договорів. Публічноправовий договір, за допомогою якого при всебічному врахуванні усіх обставин або взаємній оцінці правового становища суб"єктів усувається наявна невизначеність (протиріччя, неясності) шляхом досягнення взаємних поступок, може укладатися, якщо орган управління відповідно до своєї компетенції вважає укладання мирової угоди доцільним, корисним, таким, що приводить до усунення невизначеності. При укладанні мирової угоди між органом публічного управління, з одного боку, і громадянином, — з іншого, досягається домовленість, яка при справедливій оцінці сформованих обставин (правового становища) усуває існуючі сумніви, протиріччя і невизначеність за допомогою взаємних поступок. Мирова угода ліквідує правові неясності і невизначеності, а також задовольняє інтереси обох сторін договору.

Договори міни являють собою двосторонні зобов"язуючі угоди. Публічноправовий договір, у якому суб"єкт зобов"язується перед органом управління здійснити виконання зустрічної вимоги, може бути укладений, якщо зустрічна вимога поєднується в договорі з досягненням визначеної мети і сприяє органові управління у вирішенні публічних завдань і виконанні функцій. Взаємне виконання зобов"язань повинно бути загальною обставиною і перебуває у безпосередньому зв"язку з предметом договору.

Адміністративні договори міни укладаються з метою захисту громадян і залежно від різних умов. Типовим їх прикладом є згаданий вище договір про звільнення суб"єкта договору від виконання передбаченого в законі обов"язку побудови автостоянки. Для укладання згаданого договору існують такі передумови: 1) гроші повинні бути використані для будівництва площадки для паркування автомашин; 2) спорудження такої площадки для паркування автомобілів сприятиме задоволенню публічного інтересу; 3) грошовий внесок є розмірним у процентному відношенні до загальної суми будівництва площадки для паркування машин; 4) існує взаємозв"язок, тому що за допомогою грошового внеску зазначеного суб"єкта з"являться нові місця для стоянки, які власник споруджуваного ним магазину повинен був створити на своїй земельній ділянці.

Особливістю адміністративно-правових договорів, які обмежують права третіх осіб, є те, що вони дійсні і юридичне чинні, якщо ці треті особи дали письмову згоду на певні дії або заходи.

Як бачимо, адміністративний договір — це не примха, не данина сучасності, а об"єктивна необхідність, викликана самим життям. Тому розробники Адміністративного процесуального кодексу України, Комітет Верховної Ради України з питань правової політики, прогнозуючи подальший розвиток вітчизняної юридичної науки, враховуючи світовий досвід, реалії сьогодення, внесли в проект як саме поняття адміністративного договору, так і передбачили практичну можливість його застосування, що в подальшому дасть правове обґрунтування діям суб"єктів адміністративних правовідносин.

5. Адміністративний договір і адміністративний акт

Адміністративний договір може знаходитися в наступних відносинах з адміністративним актом:

1) адміністративний договір укладається безпосередньо на основі норм діючого законодавства. У цьому випадку адміністративний договір існує незалежно від адміністративних актів;

2) адміністративний договір укладається на основі акта нормативного характеру виконавчої влади;

3) адміністративний договір укладається на підставі й у виконання індивідуального адміністративного акта;

4) адміністративний договір може служити підставою для наступного прийняття адміністративних актів, причому як індивідуального, так і нормативного характеру;

5) для реалізації деяких управлінських рішень за розсудом державно-владного суб"єкта можуть бути обрані адміністративний договір або адміністративний акт. Вибір того або іншого правового управлінського засобу визначається за розсудом відповідного державного органа і залежить від багатьох об"єктивних і суб"єктивних факторів. Так, експропріація і купівля-продаж дозволяють вирішити однакову управлінську мету — придбати в державну власність деяке майно, але різними засобами.

У кінцевому рахунку усі визначається конкретними умовами. Тобто ті самі правовідносини можуть у залежності від конкретних умов регулюватися адміністративними актами нормативного характеру або адміністративних договорів.

І адміністративні акти, і адміністративні договори можна об"єднати більш загальним поняттям — правовий акт публічної виконавчої влади.

Адміністративні договори мають організаційну спрямованість, укладаються при здійсненні публічної виконавчої влади, їхній предмет складають дії управлінського характеру. Мети і функції адміністративних договорів — публічно-правові. У результаті договірного процесу в ході зіткнення, протиборства, іноді навіть конфлікту локальних (часткових) свобод, вимог, інтересів формується якийсь загальний інтерес, погоджене волевиявлення сторін, що виражається в договорі. Після укладання адміністративного договору це погоджене волевиявлення здобуває для сторін нормативно-обов"язковий характер.

Таким чином, є достатні підстави вважати адміністративний договір правовим актом публічної виконавчої влади багатобічного характеру. Видимо, акт виконавчої влади може трактуватися у вузькому і широкому змісті. При вузькому, традиційному підході до правових актів відносять тільки односторонньо-владні розпорядження суб"єктів публічної виконавчої влади. А при широкому розумінні до них додаються і багатобічні акти вольового узгодження, головними серед яких є спільні рішення державних органів, що тягнуть юридичні наслідки, і адміністративні договори.

Висновки

На підставі вище викладеного матеріалу і проведеного аналізу можна зробити наступні висновки. Сам договір безпосередньо не породжує конкретних адміністративних правовідносин, але як би входить у процес формування складного юридичного факту, на підставі якого виникають адміністративні правовідносини.

Адміністративний договір — вид угод, в яких рівноправність сторін так чи інакше пов"язана з владними повноваженнями однієї з них.

Риси адміністративних договорів:

1. Адміністративні договори мають організаційний зміст.

2. Однією зі сторін договору завжди є суб"єкт виконавчої влади.

3. Адміністративний договір як управлінська форма пов"язаний з адміністративно-правовим актом і в цьому плані передує прийняттю акта.

4. Нормативною базою є норми адміністративного права.

Види адміністративних договорів за змістом:

1. Договори про компетенцію (розмежування, делегування повноважень).

2. Договори про спільну діяльність (між суб"єктами, один із яких адміністративно-правовий суб"єкт).

3. Договори про виконання державних замовлень.

За суб"єктами адміністративно-правові договори можуть бути:

- між двома суб"єктами;

- між суб"єктом виконавчої влади і державних організацій;

- між державними і недержавними організаціями;

- між суб"єктами управління і громадянами.

За взаємовідносинами сторін договору:

1. Договори суб"єктів, що не володіють владними повноваженнями один до одного.

2. Договір суб"єктів, один із яких має владні повноваження стосовно контрагента (вертикальні договори). Вертикальні договори — при договірній практиці все-таки в підлеглої сторони є можливість обґрунтувати свою позицію і вимагати фінансової рівноваги, а також право обґрунтувати свою позицію, закріпити в умовах договору. Вертикальний договір дозволяє надати стабільність відносинам і гласність ієрархічним відносинам.

Подальше впровадження адміністративних договорів ні в якій мері не суперечить все більш широкому використанню договорів цивільно-правового характеру. Між даними договорами немає неперехідних граней, у визначених випадках вони стикаються і навіть переростають один до одного. Застосування обох форм зазначених договорів диктується необхідністю тісного сполучення економічних і адміністративних методів. Обидва методи визначаються в кінцевому рахунку економічними потребами розвитку демократичного суспільства.

Список використаної літератури

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року // Відомості Верховної Ради України. — 1984. — Додаток до №51. — Ст. 1122.

3. Административное право Украины. — 2-е изд., перераб. и доп. [Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Бытяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др.]; Под ред. проф. Ю.П. Бытяка. — Харьков: Право, 2003. – 576 с.

4. Адміністративне право України. За заг. ред. Кравченка Б. — К.: Основи, 2002. – 335 с.

5. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. — Харьков: Изд-во НУВД, 2001. – 353с.

6. Брэбан Г. Французское административное право. — М.: Прогресс, 1988.

7. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть), Учебное пособие. — Харьков: Одиссей, 2002.

8. Гинжул С. Форми здійснення державної влади / Юстиніан. — 1998. — №2. — С. 26-27.

9. Козлов Ю.М. Советское административное право: Учебное пособие. — М., 1985.

10. Новоселов В. К вопросу об административных договорах / Юриспруденция. — 2003. — №11. — С. 34-35.

11. Орлов В. Правове регулювання ринку зернових: 2004 рік / Аграрник. — 2004. — №27. — С. 2.

12. Пискотин А.И. Советское административное право: Учебник для вузов. — М., 1990.

13. Рихтер И., Шупперт Г.Ф. Судебная практика по административному праву: Учеб. пособие / Пер. с нем. — М.: Юристъ, 2000.

14. Стефанюк В. Адміністративний договір — вимога сьогодення / Право України. — 2003. — №11.

[1] Пискотин А.И. Советское административное право: Учебник для вузов. — М., 1990. — С. 150.

[2] Козлов Ю.М. Советское административное право: Учебное пособие. — М., 1985. — С. 174.

[3] Гинжул С. Форми здійснення державної влади / Юстиніан. — 1998. — №2. — С. 26.

[4] Новоселов В. К вопросу об административных договорах / Юриспруденция. — 2003. — №11. — С. 35.

[5] Стефанюк В. Адміністративний договір — вимога сьогодення / Право України. — 2003. — №11.

[6] Орлов В. Правове регулювання ринку зернових: 2004 рік / Аграрник. — 2004. — №27. — С. 2.

[7] Брэбан Г. Французское административное право. — М.: Прогресс, 1988. — С. 32.

[8] Рихтер И., Шупперт Г.Ф. Судебная практика по административному праву: Учеб. пособие / Пер. с нем. — М.: Юристъ, 2000. — С. 318-325.

[9] Рихтер И., Шупперт Г.Ф. Судебная практика по административному праву: Учеб. пособие / Пер. с нем. — М.: Юристъ, 2000. — С. 322.




 
 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Адміністративні договори | Реферат

РефератБанк © 2014 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.