Головна   Додати в закладки Інвестиційна діяльність | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Інвестиційна діяльність - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Економічні теми
Розмір файла: 28 Kb
Кількість завантажень:
21
Кількість переглядів:
1618
Описання роботи: Реферат на тему Інвестиційна діяльність
Дивитись
Завантажити


Зміст

1. Охарактеризуйте інвестиційну діяльність в Україні

2. Особливості і форми здійснення фінансових інвестицій підприємства

Література

1. Охарактеризуйте інвестиційну діяльність в Україні

В умовах структурної перебудови економіки України дуже гострою проблемою є потреба у великих іноземних інвестиціях. У більшості країн (США, Німеччині, Франції, Великобританії) каталізатором ін­вестиційної активності став саме іноземний капітал, який відіграв ак­тивну роль у розвитку та структурній перебудові економіки. Останні­ми роками ця тенденція особливо характерна для економіки нових індустріальних країн Південно-Східної Азії. Обсяг прямих інвестицій у ці відносно невеликі країни в кінці 80-х років перевищував 20 млрд. дол. США. В обсязі промислового виробництва Бразилії питома вага спільних та іноземних підприємств у машинобудуванні, мета­лургії, хімії, нафтохімії більше ЗО %. Україні слід використати досвід цих країн (особливо індустріальне розвинених країн Азії) для залу­чення на взаємовигідних умовах прямих іноземних інвестицій з ме­тою вирішення завдань структурної трансформації, розвитку імпортозамінюючих виробництв і послідовного нарощування експортного потенціалу.

Проведений аналіз соціально-економічних досягнень ряду зарубіж­них країн дав змогу обґрунтувати переваги та недоліки залучення та функціонування іноземного капіталу

За розрахунками, загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України має перевищувати 40 млрд. дол. США, у тому числі для металургії — 7, машинобудування — 5,1, транспорту — 3,7, хімії та нафтохімії — 3,3 млрд. дол. США. На сьогодні інвестовано в ЗО разів меншу суму. Україна має потенційні можливості для ефек­тивного освоєння інвестицій на суму 2—2,5 млрд. дол. США . Така сума дасть можливість реконструювати пріоритетні галузі проми­словості за 5 років. Але щорічні обсяги іноземних інвестицій у 3—7 разів менші. При цьому слід ураховувати, що залучення іно­земних інвестицій також потребує певних витрат. За розрахунками, за залучення 1 млн. дол. США необхідно сплачувати в середньому ЗО тис. дол. США.

Згідно з оцінкою спеціалістів Європейського Центру досліджень, підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80 %. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій. За нашими розра­хунками, у світовому потоці прямих інвестицій на вітчизняну економі­ку припадає близько 1 %, або в середньому дещо більше 5 дол. США на душу населення.

Несприятливий інвестиційний клімат у 1992—1995 рр. зумовив зни­ження активності іноземних інвесторів. У 1992 р. обсяг зареєстрова­них іноземних інвестицій становив 3,8 % обсягу ВВП, у 1993 р. — 4, у 1994 р. — 2,3 %. У 1995 р. обсяг зареєстрованих іноземних інвестицій збільшився порівняно з 1994 р. у 1,4 раза.

У 1995 р. пріоритетними для іноземних інвесторів були такі галузі: внутрішня торгівля — 22,4 % загального обсягу інвестицій, харчова промисловість— 14,5, машинобудування та металообробка— 12,8, чорна та кольорова металургія — 5, зовнішня торгівля — 4,4, транс­порт і зв'язок— 4,1, легка промисловість— 4, хімічна промисло­вість — 3,9, промисловість будівельних матеріалів і будівництво — 37 %. Основною формою залучення інвестицій були внески у формі рухомого та нерухомого майна (60,5 %), а також грошові внески (18,8 %, з них у формі цінних паперів — 12,9 %, купівлі акцій —17%). Дуже невелику частку внесків (0,4 %) було реалізовано у формі нематеріальних активів та реінвестування доходів, як-от придбання юридичних прав, ноу-хау. За структурою загальні обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну в 1995 р. становили: з країн колишнього СРСР — 8 %, з інших країн — 92 %.

Зазначимо, що з огляду на економічну кризу вкрай незначні обся­ги прямих інвестицій з галузей України в економіку інших країн. Так, станом на 01.01.95 вони дорівнювали 20,3 млн. дол. США, що стано­вить 4,8 % обсягу зарубіжних інвестицій в економіку України, а на 01.01.96 — 29,5 млн. дол. США, або відповідно 3,9 %.

Крім того, залучаючи іноземний капітал, треба враховувати, що у світі змінились інвестиційні параметри. У 70-х роках спостерігалася тенденція перевищення припливу капіталу з індустріальне розвинених країн до країн, що розвиваються. У 80-х роках характерною вияви­лась зворотна тенденція, що зумовлена насамперед падінням рівня заощаджень юридичних і фізичних осіб у розвинених країнах. За цей період у США обсяг заощаджень зменшився майже втричі, у Ве­ликобританії— удвічі, у Німеччині— у 1,8 раза, в Японії — на 25 %. Зниження частки заощаджень у валовому національному продукті розвинених країн призвело до негативного сальдо між об­сягом заощаджень та інвестиціями, до падіння в цілому обсягу інвес­тицій порівняно зі світовим національним продуктом, до збільшення реальних процентних ставок банківського кредиту. Існує зв'язок між величиною заощаджень, кредитними процентними ставками й темпа­ми соціально-економічного зростання країн, що розвиваються. Згід­но з оцінками Світового банку, збільшення реальних процентних ста­вок на 1 % уповільнює темпи соціально-економічного зростання країн, що розвиваються, на 0,2 %.

У табл. 1, 2 наведено сфери використання іноземних інвестицій в Україні та країни-донори. У 1995 р. в Україні зареєстровано 2828 іноземних інвестицій на суму 1068,7 млн. дол. США, а в 1994 р. — 3042 інвестиції на суму 744 млн. дол. США. За даними Комісії 00Н з транснаціональних корпорацій, найбільша частка прямих інвестицій у сфері послуг припадає на фінансову діяльність, страхування та тор­гівлю.

Україна може вийти з кризового стану насамперед за рахунок власних сил і коштів. Проте інтенсивний перехід до конкурентоспро­можної моделі національної економіки спричинює потребу співробіт­ництва зі світовою системою господарювання, в якій іноземні інвес­тиції є важливим економічним важелем.

Таблиця 1 Сфери використання прямих іноземних інвестицій в Україні за 1992-1997 рр.

Сфера

Іноземні інвестиції

млн. дол. США

%

Загальний обсяг прямих інвестицій

750,1

100,0

У тому числі:

внутрішня та зовнішня торгівля

232

31,0

машинобудування та металообробка

112,5

14,9

харчова промисловість

106,7

14,5

чорна та кольорова металургія

37,8

5,0

легка промисловість

29,8

4,0

хімічна промисловість

29,0

3,9

промисловість будівельних матеріалів

28,0

3,7

інші

172,3

23,0

Таблиця 2 Обсяг інвестицій зарубіжних країн в економіку України за 1992—1997 рр.

Країна

іноземні Інвестиції

млн. дол. США

%

Загальний обсяг прямих інвестицій

750,1

100,0

У тому числі:

США

202,8

27,0

Німеччина

129,6

17,3

Великобританія

47,5

6,3

Кіпр

38,6

5,?

Швейцарія

35,2

4,7

Російська Федерація

37,8

5,0

інші країни

258,6

34,6

Тому створення відкритої, орієнтованої на експорт моделі економі­ки значною мірою залежить від рівня активності іноземних інвесторів на території України, інтенсивності міжнародного руху капіталів та поділу праці. Згідно з розрахунками вітчизняних економістів, орієнта­ція тільки на внутрішні резерви може призвести до того, що період відродження української економіки триватиме 20 і навіть більше років. Потреба у кредитних ресурсах тільки для підтримки дотованих галузей більш ніж утричі перевищує наші кредитні можливості.

Розраховуючи на фінансову допомогу збоку, слід всебічно проана­лізувати ситуацію, що склалася на світовому фінансово-кредитному ринку. Обговорення цієї проблеми на міжнародній конференції, про­веденій Міжнародним банком реконструкції та розвитку, показало, що вільні кредитні ресурси на світовому ринку капіталів практично від­сутні. За даними японських експертів, усі кредитні ресурси з ура­хуванням коштів міжнародних економічних організацій оцінюють­ся на суму приблизно 140 млрд. дол. США. Водночас світова потре­ба в них (включаючи розвинені західні країни) становить близько 270 млрд. дол. США, у тому числі потреба розвинених країн Захо­ду — 190 млрд. дол. США, країн, що розвиваються, — 60 млрд. дол. США.


2. Особливості і форми здійснення фінансових інвестицій підприємства.

Поняття інвестиції на практиці пов'язане з визначенням об'єктів вкла­день, інвестиційного процесу, інвестиційної діяльності.

За об'єктами вкладень інвестиції поділяються на виробничі та фі­нансові,

Виробничі інвестиції— це вкладення цінностей у реальні активи, по­в'язані з виробництвом товарів (послуг), з метою одержання прибутку (доходу). Цей тип інвестицій забезпечує приріст реального (фізичного) капіталу. Виробниче інвестування означає організацію виробничого про­цесу, тобто створення (придбання, будівництво тощо) виробничих потуж­ностей і наймання робочої сили.

Фінансові інвестиції— це вкладення в цінні папери. На відміну від виробничого фінансове інвестування не передбачає обов'язкового ство­рення нових виробничих потужностей і контролю за їх експлуатацією. У сучасних умовах фінансовий інвестор, як правило, не бере участі в управлінні реальними активами, покладаючись у цьому на фахівців-менеджерів. Тому процес фінансового інвестування зовні виражається у формі купівлі-продажу цінних паперів.

Існує також поняття "споживчі інвестиції". В окремих зарубіжних еко­номічних джерелах цей термін застосовується для позначення вкладень споживачів у товари тривалого користування або нерухомість. По суті, цей об'єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестицій, бо не передбачає одержання прибутку і збільшення капіталу. Ці вкладення до­цільно оцінювати як форму заощаджень. Водночас вкладення в неру­хомість можуть набрати й інвестиційних ознак. Наприклад, при високих темпах інфляції збільшуються і заощадження, тобто підвищується гро­шова оцінка нерухомості та товарів тривалого користування. Окремі такі вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна в комерційних цілях (наприклад, здавання кварти­ри в оренду).

Відмінність інвестицій основних об'єктів інвестування — виробничих і фінансових — розкривається лише у процесі їх руху, інвестиційної діяльності.

Загалом інвестиційна діяльність охоплює такі етапи: формування на­громадження — вкладення ресурсів (інвестування) — одержання прибут­ку. Одержання прибутку і приросту капіталу є основною метою інвесторів. Характеристики прибутку визначають усі параметри інвестуван­ня, тобто вкладення ресурсів. Відповідно до мети інвестиційної діяль­ності корпорації в ринкових умовах вирішуються такі інвестиційні зав­дання: по-перше, реалізується вибір інвестиційних проектів і здійснюється розміщення капіталів відповідно до обраних проектів; по-друге, здійснює­ться оптимізація або постійне коригування капітальної структури фірми залученням джерел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків); по-третє, формуються нагромадження і розподіляються дивіденди, завдяки обґрунтованій дивідендній політиці оптимізується пропорція між інвестиціями та дивідендами. Методи вирішення зазначе­них завдань і визначають показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльності) кожної конкретної фірми.

В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, що повторюються: приріст нагромаджень — витрати — приріст капітально­го майна — прибуток — інвестиції (нагромадження). Постійне відтво­рення цього ланцюжка перетворень становить кругообіг інвестицій. Од­нак існують особливості кругообігу виробничих і фінансових інвестицій.

Кругообіг виробничих інвестицій, виокремлюючись у стадії, пород­жує кругообіг фінансових інвестицій, що справляє зворотний вплив на кругообіг виробничих інвестицій. У результаті це приводить до злиття, нероздільності потоків виробничих та фінансових інвестицій у межах ок­ремої корпорації і до їх остаточного виокремлення за межі підприємства на локальних і національних ринках капіталів.

Виокремлюють такі основні етапи руху вироб­ничих інвестицій, або інвестиційного процесу: перший — реалізація інвестиційного попиту (нагромадження), тобто процесу створення ви­робничих потужностей; другий — процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); третій — реаліза­ція продукції, одержання доходу; четвертий — розподіл доходу, форму­вання інвестиційного попиту. Сукупність зазначених етапів руху інвес­тицій становить кругообіг інвестицій. З наведеної схеми випливає також, Що інвестиційна діяльність відбувається як у сфері виробництва, так і у сфері обертання (обміну). У сфері виробництва інвестиційна діяльність означає створення нових інвестиційних товарів, що мають матеріально-речову форму. Це, зокрема, будівництво виробничих споруд і комуніка­цій, виробництво устаткування, видобування сировини, підготовка квалі­фікованих кадрів тощо. Зазначена інвестиційна діяльність, тобто ство­рення нових інвестиційних товарів, включається до складу кругообігу інвестицій конкретного підприємства тільки за умови її здійснення у власних виробничих цілях. Якщо ж нові інвестиційні товари виготовля­ються для інших економічних суб'єктів, то це різновид основної діяль­ності фірми.

В умовах високого рівня розвитку продуктивних сил, постійного по­глиблення поділу праці, що зумовлює підвищення її ефективності, істот­но зменшується потреба створення (будівництва, виробництва) інвести­ційних товарів для організації власного виробничого процесу. Звичайно необхідні товари і послуги купуються на ринках інвестиційних товарів. Отже, у сучасних умовах інвестиційна діяльність відбувається переваж­но у сфері обміну і виражається у формі купівлі-продажу товарів та по­слуг на ринках інвестиційних товарів. Виходить, для ринкової економіки замкнутий на підприємство кругообіг інвестицій так само нехарактер­ний, як і замкнутий обіг продукту і доходу.

Навіть за умови рівномірного розширення кругообігу інвестицій, про­дукту і доходу на певному підприємстві залишається різною тривалість кругообігу на різних підприємствах. Крім того, при безперервному осіданні інвестицій (формуванні нагромаджень) у межах певного під­приємства нові інвестиційні проекти воно реалізовуватиме дискретно.

Нагромадження не відповідатимуть обсягу реалізованих інвестицій, тоб­то витратам на реалізацію інвестиційних проектів. Це призведе до не­рівномірного збільшення кругообігів інвестицій, продукту і доходу. Така нерівномірність позначиться на капітальній структурі підприємства, що стане неоптимальною з погляду максимізації прибутку. В умовах конку­рентних ринків покупців це, у свою чергу, може призвести до втрати по­зицій на ринку і навіть до банкрутства. Таким чином, різна тривалість кругообігів інвестицій на різних підприємствах, а також нерівномірність кругообігів інвестицій, продукту і доходу в межах одного окремо взято­го підприємства зумовлює необхідність розширення інвестиційного про­цесу за межі підприємства, формування на основі одиничних, окремих кругообігів інвестицій єдиної інвестиційної системи.

Створення єдиної інвестиційної системи стає можливим з розвитком кредитної системи й інститутів ринку цінних паперів (фондового ринку). Кредитна система акумулює всі грошові нагромадження країни. Тим са­мим вирішується суперечність між нагромадженням та інвестиціями, що виникає під час організації виробничого процесу підприємцями — фі­зичними або юридичними особами. Це означає, що коли бракує власних нагромаджень, індивідуальний або інституціональний інвестор може одержати кредит у банку на інвестиційні цілі. І навпаки, за наявності

І тимчасово не використовуваних нагромаджень інвестори можуть дати їх банку в борг на певний термін за певну плату (депозитний відсоток).

Таким чином, істотно підвищується мобільність капіталів, зростає швид­кість їх переміщення у сфери економіки з найвищою нормою прибутку. Водночас прискорюється процес вирівнювання норми прибутку в націо­нальному масштабі. Це дає можливість уніфікувати "ціну" позичкового капіталу як на грошових ринках, так і на ринках капіталів. Отже, фор­мується суспільна оцінка граничної ефективності, результативності ви­користання інвестиційних капіталів. Ця оцінка — позичковий відсоток — е індикатором інвестування в будь-якій формі, у будь-якій сфері еконо­міки, визначає нижній граничний "поріг" прибутковості інвестиційних проектів.

Така оцінка з'являється з розвитком акціонерних товариств, появою Корпоративних цінних паперів. На відміну від "ціни" позичкового ка­піталу, що відображає суспільне необхідну норму винагороди за корис­тування позиковими ресурсами, тобто граничну норму ефективності ви­користання цього капіталу, оцінки прибутковості ринків інвестиційних формуються під впливом інших системоутворюючих чинників.

До них належать насамперед вплив НТП, ступінь монополізації економі­ки, порядок регламентації операцій резидентів тощо. Особливо значущим чинником є вплив НТП; в основному під впливом цього чин­ника формується висока норма прибутковості на ринках ноу-хау, ліцен­зій, патентів, устаткування, сировини. Завдяки стимулюванню конку­ренції продавців також збільшується прибутковість на різних ринках інвестиційних товарів. Тому, як правило, середня оцінка прибутковості інвестиційних товарів перевищує оцінку позичкового капіталу.

Водночас незважаючи на наявні відмінності, обидві "ціни" виникають на єдиній основі. Ця основа — принесений капіталом дохід (а капітал у будь-якій формі приносить дохід). Отже, з'являється база для порівнян­ня всіх капіталів. Проте однорідний (грошовий) капітал технічно оцінити простіше. Така оцінка формується в міру розвитку національної кредит­ної системи, формування суспільного кругообігу позичкового капіталу із середньою ефективністю, зумовленою середньостатистичною оцінкою ефективності вкладень цього капіталу.

Фінансові інвестиції оцінюються за розміром принесеного ними до­ходу. З цього погляду всі цінні папери однорідні, вони становлять право на прибуток незалежно від того, у яку галузь або сферу економіки засвід­чують вкладення позичкового капіталу. Капіталізована оцінка доходу, принесеного цінними паперами, і є власне ціною, або курсом, цих па­перів. Рух курсу цінних паперів відбиває, з одного боку, стан і найближчі перспективи розвитку економіки в цілому (фаза циклу, рівень інфляції, стан платіжного балансу, дефіцитність держбюджету тощо), а з іншого — фінансовий стан конкретного підприємства-емітента зазначених цінних паперів. У такий спосіб реалізується суспільний взаємозв'язок ринків капіталів, ринків інвестованих товарів і рух реальних активів (дійсного капіталу) у процесі відтворення.

Звідси випливає, що замкнутий кругообіг фінансових інвестицій у межах одного підприємства неможливий. Рух фінансових інвестицій — це відкрита система стосовно конкретного товаровиробника, тобто під­приємство тут є тільки частиною системи, підсистемою взаємозв'язків вищого, суспільного порядку. Розглядаючи рух фінансових інвестицій у межах окремого підприємства лише як частину їх суспільного круго­обігу, можна відобразити ту частину кругообігу, що охоплює кожне підприємство (рис. 1).

Як бачимо, конкретна компанія підключається до фінансового рин­ку у двох основних випадках: по-перше, за необхідності створення або коригування капітальної структури у бік підвищення її ефективності через емісію цінних паперів, переважно акцій та облігацій; по-друге, під час формування портфеля цінних паперів через купівлю-продаж цінних паперів інших корпорацій. Зазначені форми зв'язків кожного підприєм­ства з фінансовим ринком мають постійний характер, тобто зв'язок з рин­ком підтримується постійно. Це зумовлюється насамперед тим, що в умовах розвиненої ринкової економіки емісія і розміщення власних цін­них паперів серед певного кола інвесторів — основне джерело зовніш­нього фінансування, особливо у фазах спаду і кризи. Цінні папери за ок­ремими характеристиками є гнучкішим інструментом фінансування, ніж традиційний банківський кредит. Крім того, за допомогою емісій цінних паперів забезпечується найоптимальніша структура капіталів фірми, чого неможливо досягти, якщо орієнтуватися тільки на одне фінансове джерело, наприклад самофінансування за рахунок внутрішніх нагромад­жень, коротко - та середньострокові банківські кредити тощо. З досвіду корпорацій розвинених країн випливає, що оперативно перебудувати ка­пітальну структуру фірми з метою підвищення (максимізації) її оцінки можна тільки в разі комплексного використання різноманітних джерел фінансування.

Необхідність другої форми зв'язку з фінансовим ринком — формуван­ня портфеля цінних паперів корпорації — визначається такими самими основними причинами, тобто максимізацією оцінки підприємства.

Узагальнений аналіз кругообігу фінансових інвестицій показує, що будь-яке підприємство в ринковій економіці прямо пов'язане з фінансо­вим ринком і як емітент цінних паперів, і як інвестор. Будь-яка фізична особа, що має нагромадження, є інвестором. Таким чином, завдяки фі­нансовому ринку формуються зв'язки справді загального характеру, при­чому не тільки національного, а й міжнародного.

А

Рис. 1. Кругообіг фінансових інвестицій корпорацій не фінансового сектору


Література

1. В.Г. Федоренко „Інвестиційний менеджмент” Київ – 2001 рік.

2. В.Г. Федоренко „Інвестознавство” Київ – 2003 рік.





 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Інвестиційна діяльність | Реферат

РефератБанк © 2022 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.