Головна   Додати в закладки Соціальний комплекс України | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Соціальний комплекс України - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Розміщення продуктивних сил
Розмір файла: 175 Kb
Кількість завантажень:
21
Кількість переглядів:
1415
Описання роботи: Реферат на тему Соціальний комплекс України
Дивитись
Завантажити


Зміст

1. Сутність, роль і місце у суспільному розвитку України.

2. Сучасний стан та особливості розміщення галузей соціальної сфери України.

3. Виробництво товарів народного споживання: сучасний стан та особливості розміщення.

4. Проблеми і перспективи розвитку соціального комп­лексу України.

1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ І МІСЦЕ

У СУСПІЛЬНОМУ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Розвиток суспільного виробництва підпорядковує­ться головній меті — найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб всіх членів суспільства. Чим вищими є темпи соціально-економічного розвит­ку, тим динамічніше змінюються людські потреби і сама структура життєвих благ, покликаних їх задово­льняти та забезпечувати всебічний і гармонійний роз­виток особистості.

До складу соціального комплексу входять соціальна сфера (сфера послуг) та виробництво товарів народно­го споживання (насамперед легка промисловість).

У зростанні життєвого рівня населення велика роль належить соціальній сфері, яку становлять: житлове і ко­мунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'я­зок, система побутового обслуговування населення, освіта, культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізич­на культура і спорт. За своїм призначенням всі вони іс­тотно впливають на вирішення основних соціально-еко­номічних завдань. Зокрема, від рівня розвитку медич­ного обслуговування значною мірою залежать показ­ники здоров'я населення, тривалості життя, його при­родного приросту. Завдяки впровадженню найбільш ефективних способів лікування хвороб, широкого комп­лексу санітарно-культурних і профілактичних заходів створюються передумови для істотного скорочення втрат робочого часу через тимчасову непрацездатність.

Світові тенденції показують, що з підвищенням життєвого рів­ня населення набувають подальшого розвитку галузі та сфери праці, де виробляються матеріальні і духовні блага. На сучасному етапі розвитку суспільства загальною закономірністю є зростання соціально-економічного значення споживання різного роду по­слуг, а звідси — і галузей, які надають ці послуги.

Це знаходить своє відображення як в абсолютному та віднос­ному збільшенні їх у загальній масі життєвих благ, так і у випе­реджаючих темпах зростання споживання послуг відносно спо­живання інших життєвих благ. У табл. 1 наведені дані, які харак­теризують обсяги послуг, що надаються підприємствами соці­альної сфери України.

Таблиця 1

ПЛАТНІ ПОСЛУГИ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ у 1995—1997 pp. (грн., у факт, цінах)*

Види послуг

1995

1996

1997

всього

у тому числі у сільсь­кій місцевості

Всі надані послуги, у тому числі

71,9

149,4

183,0

62,7

Побутові

6,9

11,5

14,5

10,7

пасажирського транспорту

16,6

30,3

34,5

3,1

зв'язку

5,2

11,2

15,7

5,3

житлово-комунальні

29,4

71,7

87,5

36,5

по утриманню дітей у дошкільних закладах

0,8

1,7

1,9

0,4

по навчанню в навчальних закладах

...

1,9

4,8

0,05

Культури

0,8

1,4

1,7

0,3

туристсько-екскурсійні

1,3

1,7

1,3

0,2

фізичної культури і спорту

0,1

0,1

0,2

0,0

охорони здоров'я

0,9

1,7

2,2

0,1

санаторно-курортні і оздоровчі

7,2

11,0

11,9

4,5

правового характеру і установ банків України

0,6

1,4

2,2

0,5

* Статистичний щорічник України за 1997 р, — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 284.

Основне значення соціальної сфери полягає в тому, що весь комплекс її галузей забезпечує зростання рівня споживання та вдосконалення його структури. Розширення асортименту життє­вих благ, які входять до фонду споживання і задовольняють зростаючі потреби людини — учасника суспільного виробництва, — забезпечує саме розвиток соціальне орієнтованих галузей народно­господарського комплексу. Послуги в цьому процесі виконують, як правило, роль фактора, який забезпечує відтворення робочої сили.

Таблиця 2

СТРУКТУРА ПЛАТНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ у 1995—1997 рр.,%*

Види послуг

1995

1996

1997

всього

у тому числі в сільсь­кій місцевості

Всі надані послуги, у тому числі:

100

100

100

100

побутові

9,7

7,7

7,7

17,1

пасажирського транспорту

23,1

20,3

18,8

4,9

зв'язку

7,2

7,5

8,6

8,5

житлово-комунальні

40,9

47,9

47,8

38,3

по утриманню дітей у дошкіль­них закладах

1.2

1,1

1,1

0,6

по навчанню в навчальних закладах

1,2

2,6

0,1

культури

1,1

0,9

0,9

0,5

туристсько-екскурсійні

1,8

1,1

0,7

0,3

фізичної культури і спорту

0,1

0,1

0,1

0,0

охорони здоров'я

1,1

1,1

1,2

0,2

санаторно-курортні І оздоровчі

10,1

7,4

6,5

7,2

правового характеру І установ банків України

0,9

1,0

1,2

0,7

* Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 283.

Роль соціального комплексу у суспільному розвитку визначає­ться двома головними функціями. Перша полягає в тому, що зав­дяки його функціонуванню створюється комплекс життєвих благ, необхідних для нормального розширеного відтворення робочої сили, а друга — в тому, що заклади і підприємства цього комплек­су забезпечують підвищення рівня життя членів суспільства.

Зростання соціально-економічного значення послуг соціальної сфери обумовлюється перш за все глибокою трансформацією ха­рактеру самої праці, її інтелектуалізацією. Природно, переважан­ня творчих начал у будь-якому виді трудової діяльності об'єк­тивно визначають необхідність оволодіння людиною глибокими та всебічними знаннями, не тільки безпосередньо пов'язаними з її професійною діяльністю.

Розширення масштабів і покращання якості робочої сили пракично є постійно діючим фактором, що визначає потенційні мож.ивості щодо високих темпів поступового руху суспільства. Чим більшій масі робочої сили соціальна сфера забезпечить відповідний кваліфікаційний рівень і чим глибшим буде його загальнотеретичний фундамент, тим вищими будуть темпи оволодіння роботою силою нових трудових функцій, нової технології та техніки.

Характер, зміст і напрями розвитку соціальної сфери підпо-ядковані потребам розвитку як матеріального виробництва, так і ематеріального. Вона не тільки бере участь у відтворенні голов-ої продуктивної сили суспільства — людини і тим самим актив-о впливає на створення сукупного продукту, а й визначає самі вмпи соціально-економічного прогресу.

В умовах високого рівня розвитку продуктивних сил, поглиб-рення суспільного поділу праці на базі науково-технічного прог-есу ускладнюються виробничі зв'язки, які вимагають від кожно-) учасника виробництва глибоких знань у будь-якій сфері при­падання праці. Високий рівень загальних і спеціальних технічних та гуманітарних знань, а також культури і широкого світогляду в сучасних умовах практично перетворюється не лише у фактор подальшого удосконалення продуктивних сил, а й приско­рення соціально-економічного прогресу.

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях, освіті, охороні здоров'я, комунальному обслуго-руванні тощо все більше впливає на виробництво матеріально-ечового багатства через прискорення науково-технічного прог-есу, створення необхідних передумов для підвищення рівня зайнятості у суспільному виробництві та раціонального використання трудових ресурсів, забезпечення розширеного відтворення ро-рочої сили, удосконалення структури вільного часу працюючих. Одночасно з цим розвиток соціальної сфери сприяє розв'язанню аких соціальних завдань, як формування гармонійно розвиненої собистості, ліквідація культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними групами населення і районами країни.

2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-куль-урного і матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов'язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоров'я, з формуванням людського капіталу. Для цього комплек­су характерним є переважання безплатних послуг та їх загально­доступність. Галузі цього комплексу є важливим фактором під­вищення продуктивності праці в усіх сферах господарського і культурного життя.

Освіта. Забезпечує підвищення загального рівня знань і куль­тури населення та всі галузі народного господарства кваліфіко­ваними кадрами, а тому виступає важливим елементом відтво­рення робочої сили.

Першою освітянською ланкою є дошкільні заклади. Наприкін­ці 1997р. в Україні налічувалось понад 18 тис. постійних дошкіль­них закладів, у яких перебувало близько 1,2 млн. дітей, що ста­новило 33% загальної чисельності дітей. Значна частина дітей дошкільного віку не відвідує ці заклади. Вищий рівень забезпе­ченості дітей дошкільними закладами спостерігається у півден­них та східних областях України, нижчий — у західних регіонах. Співвідношення рівнів охоплення дітей дошкільного віку сус­пільним вихованням, наприклад між такими областями, як Во­линська, Рівненська, Чернігівська, з одного боку, і Автономна Республіка Крим та Дніпропетровська область — з іншого, ста­новить 1:3. Зберігаються розбіжності і в розрізі груп населення з різними прибутками. Так, за даними соціологічних досліджень, рівень охоплення дітей цими закладами у більш забезпечених сім'ях у 1,5—3 рази вищий, ніж у менш забезпечених.

Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріп­лення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподар­ських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для до­шкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соці­ально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дні­пропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного об'єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні ре­зультати. Збільшення показника охоплення дітей постійними ди­тячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах. Зокрема, у Львівській, Івано-Франківській областях лише 16% дітей охоплено постійними дошкільними закладами освіти. Це найнижчий показник по Україні, майже втричі нижчий, ніж у Черкаській області.

Основним видом навчально-виховних закладів в Україні є се­редня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початко­ва, другий — основна, третій — старша школа, які відповідно за­безпечують початкову, неповну середню і повну загальну середню освіту. У 1998 р. їх налічувалось 21246*. Для розвитку природної обдарованості дітей створюються спеціалізовані школи і профі­льні класи.

Формування шкільної мережі в Україні відповідає основним принципам системи народної освіти, сформульованим у Законі України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та інших законодавчих документах.

На початок 1999/2000 навчального року в Україні функціону­вало 21,9 тис. шкіл, у яких навчалося помад 7 млн учнів. Більше половини учнів денних шкіл (55,2%) навчається українською мо­вою, решта — вивчає українську мову як предмет. 44,5% учнів денних шкіл навчаються російською мовою, г також школи чи класи з молдавською, угорською, румунською, польською, сло­вацькою, англійською, болгарською та кримсько-татарською мо­вами навчання.

Останнім часом активно розвиваються нові види навчальних закладів — гімназії, ліцеї та колегіуми, де поряд із загальноосвіт­німи поглиблено вивчаються технічні та гуманітарні предмети. У 1998 р. в Україні функціонувало 224 гімназії, 206 ліцеїв, у тому числі 20 колегіумів, де навчалось понад 200 тис. учнів.

Серед денних загальноосвітніх шкіл майже половину (48%) становлять середні, третину (33%) — неповні середні, 14% — початкові і 2% — школи для дітей з вадами розумового і фізич­ного розвитку та загальноосвітні школи соціальної реабілітації. В одну зміну працюють лише 80% шкіл; чначна частина учнів відвідує заняття у другу зміну. У 1998 р. таких учнів налічува­лось понад 653 тис., що становило 9,7% до їх загальної кількості. Найбільше відвідувань школи у другу зміну в Автономній Респуб­ліці Крим, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Харківській, Рів­ненській областях, найменше — у Черкаській, Вінницькій, Хме­льницькій, Тернопільській та Івано-Франківській областях.

У 1998 р. в Україні працювало 246 вечірніх (змінних) шкіл, у яких навчалося майже 140 тис. учнів.

Розгалуженою є мережа дитячих музичних шкіл, а також мис­тецьких, художніх та хореографічних шкіл, у яких навчається більш як 300 тис. учнів. У освітянських закладах України працює понад 500 тис. учителів (включаючи керівників шкіл). З них ви­щу освіту мають 83%, незакінчену вищу — 3%, середню педаго­гічну— 13%.

Після переходу до загальної середньої освіти в Україні скоро­тилася мережа малокомплектних початкових і неповних середніх шкіл, які не забезпечували належної якості навчання і були низькоефективними з економічної точки зору.

У 1998 р. професійно-технічна освіта нараховувала 995 закла­дів (На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1997 р. № 526 відбу­лось вдосконалення мережі професійно-технічних закладів освіти шляхом об'єднання одно-профільних та малокомплектних закладів і створення на їх базі спеціалізованих ПТУ.), чисельність учнів у яких становила 526,5 тис. чол. Профе­сійно-технічні училища працюють на базі неповної середньої і середньої освіти. Практично всі профтехучилища готують квалі­фікованих робітників з середньою освітою. У 1997 р. випуск ро­бітників в училищах становив 263,6 тис. чол.

Профтехучилища готують робітничі кадри для машинобудів­ної, радіоелектронної, нафтогазової, вугільної, хімічної, дерево­обробної, легкої і поліграфічної промисловості, залізничного транс­порту, зв'язку, будівництва, комунального господарства, водного господарства, сільського господарства, галузей сфери послуг. Територіально училища розосереджені переважно в міських посе­леннях і великих селах. Максимальна кількість училищ знаходи­ться в обласних центрах та інших великих містах. Професійно-технічні навчальні заклади сільськогосподарського профілю роз­міщені, як правило, у малих та середніх містах; навчальні заклади з спеціальностей гірничої, нафтової, хімічної промисловості — у районах видобутку гірничо-хімічної сировини.

Реформа загальноосвітньої і професійної школи передбачає перегляд профілю підготовки масових робітничих професій, збіль­шення числа училищ з підготовки кваліфікованих робітників, на­самперед для малого і середнього підприємництва та галузей со­ціальної сфери.

Вища освіта України представлена 660 навчальними заклада­ми І—II рівнів акредитації, в яких навчається близько 526 тис. сту­дентів, з них на денному відділенні — близько 400 тис. (табл. 4).

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В УКРАЇНІ у 1985—1998 pp.*

Таблиця 4

Показники

І — II рівнів акредитації

III — IV рівнів акредитації

1985/86

1990/91

1996/97

1997/86

1985/96

1990/91

1996/97

1997/98

Кількість закладів

731

742

790

660

146

149

274

280

В них студентів, тис. чол.

808,9

757,0

595,0

.....

Страницы: [1] | 2 | 3 | 4 |




 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Соціальний комплекс України | Реферат

РефератБанк © 2022 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.