Головна   Додати в закладки Зміст сімейного виховання | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Зміст сімейного виховання - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Педагогіка
Розмір файла: 32 Kb
Кількість завантажень:
34
Кількість переглядів:
1962
Описання роботи: Реферат на тему Зміст сімейного виховання
Дивитись
Завантажити


План

1) Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім"ї

2) Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

3) Види й методи роботи з батьками учнів

Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім"ї

Сім"я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

З перших днів появи дитини на світ сім"я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім"я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім"ї передбачає зміцнення здоров"я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших ді­тей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикома­нія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асо­ціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім”.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Склад­ність цього завдання в тому, що воно вирішується, як пра­вило, через добре поставлене в духовно-моральному аспек­ті життя сім"ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; ово­лодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.

Велику увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до лю­дей; піклування про молодших і старших, співчуття і ми­лосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлен­ня до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родово­ду, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім"ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов"язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім"ї зростає, якщо батьки цікавлять­ся не лише навчанням, а й поза навчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім"ї збігаються з ін­тересами суспільства, формується свідомий громадянин.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов"язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім"ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звер­таючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, виховує дитину кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводите­ся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої дум­ки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помі­чаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пия­чите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Мака­ренко наводить приклади таких видів негативного автори­тету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у ді­тей брехливості, жорстокості, агресивності; .авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відста­ні від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «ав­торитет чванства», коли батьки вихваляються своєю ви­нятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опо­нентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кож­не мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «автори­тет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьо­му поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, до сімейних обов"язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб­лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов"язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно­го поєднання виховного впливу першовихователів — бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову­ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне­важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо­діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім"ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об"єктивні (неповна сім"я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб"єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об"єктивних причин є не­повна сім"я, яка з"являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 ро­ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу­чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов­ній сім"ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді­ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе­ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни­ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім"ї. Як свідчать дані спеціального обсте­ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма­ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не­задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та­ких сім"ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по­стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з"являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім"ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував до­ходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає пра­во на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, ста­новила 31% , у тому числі серед неповних сімей — 44, сі­мей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед од­нокласників меншовартісними, бо вирізняються із загаль­ної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскур­сію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти бать­ків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість пе­реноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім"ї, в яких батьки намагаються вия­вити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім"ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей.

Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на Законі України «Про загальну середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

— вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

— приймати рішення щодо участі дитини в інновацій­ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

— обирати і бути обраними до органів управління ос­вітою з питань навчання і виховання дітей;

— звертатися до відповідних органів управління освіти за допомогою;

— захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов"язані:

— забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання тощо.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогти­ся того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Турбота школи про виховання дітей у сім"ї реалізується через пе­дагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спо­сіб зв"язку школи і сім"ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв комплекс навичків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу проводять Із сім"ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім"ями спрямо­вують передусім на підвищення їх психолога-педагогічно­го рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи виховання.

Із сім"ями педагогічне пасивними працюють переваж­но індивідуально, домагаючись розуміння батьками хиб­ності своєї поведінки, пробудження почуття відповідаль­ності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебуду­вати систему стосунків у сім"ї, своєї вини, помилок, ба­жання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім"ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорю­ють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усу­нення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї гру­пи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі на­слідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильно­сті їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім"ї ро­бить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині біль­ше потрібен емоційний зв"язок саме з батьками, їхня без­посередня участь у житті дитини важливіша, ніж маши­на, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У та­ких сім"ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження ди­тини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дру­жити й любити за покликом душі.

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати поради.

1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати ви­значення кожному членові сім"ї його обов"язків, контро­лювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дити­ни, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, ін­тересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлен­ня до свого здоров"я; культивувати розуміння обов"язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім"ю.

4. Компетентне й педагогічне грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуван­ням індивідуальних і вікових характеристик) обговорюва­ти з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне ли­хо і сумнівний “кайф” надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

5. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популя­ризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пі­сенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кайфування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

6. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, умін­ня обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу жит­тя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовина­ми, алкоголем тощо.

7. Підтримувати постійний зв"язок зі школою, інши­ми виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого поко­ління.

8. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовніш­ні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речо­вин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, актив­ності тощо).

9. Бути готовими і рішучими до консультацій з педа­гогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рі­шень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя ди­тини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

Види й методи роботи з батьками учнів

У роботі з батьками учнів використовують різноманітні види й методи. Наводимо основні з них.

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв"язок з усією сім"єю, з"ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім"ї і ставлен­ня до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківсь­кого виховання, дати поради і домовитися про єдині ви­моги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких уч­нів слід передусім встановити тісний контакт, проте відві­дувати бажано сім"ї всіх учнів.

Відвідування сім"ї може мати різну мету: загальне оз­найомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім"ї до учня, допомога в організації режиму, об­говорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подо­лання, залучення батьків до участі в роботі школи, вив­чення досвіду виховання в сім"ї та ін. Перш ніж відвіда­ти родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв"язки зі школою (особиста справа учня, класний жур­нал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з"ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без оз­найомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім"ї. Бажано відібрати і порекоменду­вати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.

Успіх відвідування сім"ї залежить не лише від сумлін­ної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого по­чатку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір"я і доброзичливості. В сім"ях, які не мають систе­матичного зв"язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до за­хисту дитини. Тому, завітавши в сім"ю, слід одразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про ді­тей починають з позитивних сторін їх характеру і поведін­ки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої суджен­ня про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наво­дячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків, розробити спільний план дій школи і сім"ї, домовитися про вза­ємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:

1.Прізвище, ім"я учня, клас. 2. Склад сім"ї. 3. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім"ї (якщо вчаться — де саме). 4. Матеріальне забезпечення сім"ї. 5. Квартирні умови. 6. Культурний рівень сім"ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, біб­ліотеки та ін.). 7. Режим дня школяра. 8. Чи облаштовано робоче місце учня? 9. Хто і як здійснює контроль за ви­конанням режиму? 10. Трудове виховання в сім"ї. 11. Хто з членів сім"ї допомагає учневі? 12. Які заходи заохочен­ня й покарання вживають до дитини.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчи­тель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педаго­гічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір"я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для бать­ків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам"ятаючи, що надмірне акцен­тування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, не­приязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екс­курсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі

трудового, естетичного виховання дітей у сім"ї та ін. В од­них школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготов­ки очолює батьківський комітет і комісія з питань педа­гогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, до­повіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак во­ни працюють диференційовано. Хоч би якою була програ­ма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей І поговорити з директором, його заступниками, учи­телями, класними керівниками, шкільним лікарем, орга­нами дитячого самоврядування.

Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх про­ведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; забезпечує явку батьків на збо­ри. Крім добре оформлених оголошень у школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запро­шення додому, їх оформляють самі учні.

У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рі­шеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорю­ють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або нав­чальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику, їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на кон­кретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з пи­тань сімейного виховання.

Вихованню дітей та зацікавленню до виховання батьків сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відпові­дей, на які запрошують працівників правоохоронних ор­ганів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем

Для педагогічної пропаганди серед батьків використо­вують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учите­лями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання тощо.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної ро­боти, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі “за круглим столом”, батьківські ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд філь­мів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, вис­тавки «Світ захоплень нашої сім"ї», прикладної, деко­ративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи пе­дагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поко­лінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зу­стрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем вихован­ня); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави та ін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» — досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім"ї Нікітіних; клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукці­он ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газе­ти, бюлетені та ін.); азбука родинного виховання (обгово­рення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні дові­ри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків віді­грає їх самоосвіта — читання науково-популярної літера­тури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо- і те­лепередачі.

Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління

Для успішного виховання підростаючого важливо, щоб його оточувала атмосфера поваги до мораль­них норм поведінки, щоб діти бачили нетерпиме ставлення батьків до поганого, аморального, бачили, що у виховному процесі в школі, крім педагогів, беруть участь батьки, громадські організації, правоохоронні ор­гани та інші державні установи.

Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати робо­тою гуртків за інтересами, адже серед них е люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які вияв­ляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічне занедбаних учнів. Батьки мо­жуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій, обладнанні школи, допомоги в профорієнтаційній роботі, у ке­рівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнання приладів і наочності.

Для з"ясування можливості залучення батьківської громадськості до виховної роботи з учнями на батьківсь­ких зборах класу пропонують невеличку анкету: «Чим би Ви могли допомогти школі? Яку позакласну виховну ро­боту Ви хотіли б вести в школі? Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети. Починаючи пра­цювати з батьками учнів, класний керівник виявляє най­активніших, серед яких намічає кандидатів до класного гуртка, яких визначає громадянська свідомість, ініціатива, які мають організаторсь­кі здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять ді­тей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських зборах. На першому його засіданні класний керівник зна­йомить з типовим Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов"язки. Оби­рають голову батьківського комітету і відповідальних за окремі види роботи: педагогізацію батьків, культурно-ма­сову, спортивно-оздоровчу роботу, враховуючи здібності, бажання, інтереси членів комітету. Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного класу.

У роботі з батьківським комітетом класу педагог пови­нен виявляти тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до всіх пропозицій батьківського активу, свого колективу.

Аналогічні функції (але вже в масштабах школи) ви­конує загальношкільний батьківський комітет. Сфера його діяльності охоплює піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомогу школі в проведенні ремонту, заготівлі палива, організації літнього відпочин­ку дітей, їх харчування та ін.

Школи повинні підтримувати тісні зв"язки з підприєм­ствами, які надають їм допомогу в зміцненні матеріаль­ної бази, оснащенні навчальних кабінетів обладнанням, апаратурою, комп"ютерною технікою, проведенні ремон­ту тощо. Однак спонсорська діяльність підприємств цим не обмежується, їх працівники керують гуртками в школі, організовують екскурсії учнів на підприємство, допо­магають педагогічному колективу у профорієнтаційній ро­боті, організації виробничої практики. Підприємства не­рідко навіть резервують робочі місця для випускників школи. Виховна роль взаємозв"язків школи і трудового колективу підприємства ще й у тому, що учні прилучають­ся до стосунків, які існують у дорослому колективі, а це є найкращою формою ознайомлення дітей та підлітків з нормами і умовами життя суспільства, підготовки їх до самостійної трудової діяльності. Школа, у свою чергу, до­помагає підприємству в підготовці та святкуванні урочи­стих подій, організації концертів художньої самодіяльно­сті, підвищенні педагогічної культури працівників тощо.

Значну виховну роботу з учнівською молоддю прово­дить Служба у справах неповнолітніх, до складу якої вхо­дять народні депутати, педагоги, представники громадсь­ких організацій, органів міліції, юстиції. Вона спрямовує свою діяльність на профілактику правопорушень неповно­літніх, забезпечення нормальних умов для їх виховання, охорону їхніх прав.

Педагогічні колективи шкіл повинні підтримувати тіс­ні контакти з кримінальною міліцією у справах неповно­літніх. Така спільна діяльність передбачає попередження правопорушень неповнолітніми; виявлення, припинення умов, що призводять до правопорушень неповнолітні­ми; виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; виявлення осіб, які займаються виготовлен­ням та поширенням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, статеву розпусту та ін.

Залучення громадськості до виховної роботи з учнями потребує від школи координування всіх її виховних впли­вів. Тому педагогічний колектив повинен знати умови і специфіку свого мікрорайону, виховні можливості підпри­ємств і установ, продумувати форми участі громадськості в організації виховної роботи з дітьми протягом року, ор­ганізовувати педагогічне навчання представників гро­мадськості, які залучаються до безпосередньої виховної ро­боти зі школярами.

Згідно зі ст. 35 Конституції України, «церква і релі­гійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа— від церкви», що визначає світський характер

У Декларації Генеральної Асамблеї 00Н від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне вихо­вання дітей здійснюють батьки в «рамках родини» відпо­відно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії «в місцях для цієї мети пристосованих». Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 6) передбачає, що «релігійні організації мають право - створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовую­чи для цього приміщення, що їм належать .»

Щоб осягнути масштаби виховного впливу релігії на особистість, на розвиток людських цивілізацій, досить звернутися до тверджень видатних людей про роль релігії у розвитку людства: «Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними» (Сократ); «Невизнання Бога є для держави найбільшим лихом, хто підриває ре­лігію, той підриває водночас І основи суспільства» (Платон); «Віра, релігія і моральність — необхідні підпори уся­кого добробуту і ладу» (Вашінгтон).

Церква є педагогічною установою — колективною ін­станцією, що ставить за мету виховання, вдосконалення людського життя.

Значний вплив релігії на виховання дітей у сім"ї пояс­нюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарно-атеїстичного ре­жиму була нагода переконатися в тому, яких збитків у ви­хованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфе­рі, було завдано. «Церква використовує кожну нагоду, — зазначає М. Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов"язок, а дітям — про необхід­ність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною ат­мосферою, в якій діти зростають і розвиваються».

Релігія використовує такі засоби виховного впливу: бо­гослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпу­щення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддавався анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна орга­нізація релігійної діяльності: регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.

Література

  1. Бех І.Д. Духовні цінності розвитку особистості / Педагогіка і психологія №4 (14) 1997, науково-теоретичний та інформаційний журнал Академії пед. наук України. – С.124-129
  2. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Науково-методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 312с.
  3. Пономаренко Л.П., Белоусова Р.В. Психология семейных отношений // Пономаренко Л.П., Белоусова Р.В. Психология для старшекласников: Пособие для педагога. Часть2., 11 класс. – М., 2001 С.82-95.
  4. Фіцула М. Виховання почуття відповідальності у дітей в умовах сім’ї // Директор школи. – 1999. - №7. – С.2.
  5. Флейк-Хобсон К. и др. Развитие ребенка и его отношений с окружающими: Пер. с анг. / Флейк-Хобсон К., Робинсон Б.Е., Скин П. – М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1993. – 511с.




 
 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Зміст сімейного виховання | Реферат

РефератБанк © 2017 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.