Головна   Додати в закладки Натуральне господарство; функції грошей; ринок | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Натуральне господарство; функції грошей; ринок - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Економічні теми
Розмір файла: 32 Kb
Кількість завантажень:
16
Кількість переглядів:
1025
Описання роботи: Реферат на тему Натуральне господарство; функції грошей; ринок
Дивитись
Завантажити


1. Натуральне господарство як форма організації суспільного виробництва.

Суспільство у процесі свого розвитку використовувало три форми суспільного виробництва – натуральну, товарну і безпосередньо суспільну.

У суспільному виробництві поряд з виробничими відносинами виникають та існують економічні зв"язки. Для того щоб виробляти, люди вступають у певні зв"язки а відносини, і лише в межах цих суспільних зв"язків та відносин існує їхнє ставлення до природи, відбувається виробництво. Матеріальну основу і виробничих відносин, і їхнього елемента - економічних зв"язків - становить рух виробничого продукту. Однак якщо виробничі відносини та їхнє ядро - відносни власності на засоби виробництва - визначають суспільну форму виробництва, то економічні зв"язки виражають форму або, спосіб руху вироблювального продукту. Це передусім безпосереднє його використання самими виробниками, а отже прямі натуральні зв"язки.

Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства – натурального і товарного виробництва. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне виробництво. Натуральне виробництво – тип господарства , в якому процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника .При натуральному господарстві продукт не набуває товарної форми ( тобто не стає об"єктом купівлі - продажу), а утворює фонд життєвих засобів для самого виробника. В найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало лише у первісних народів, що не знали суспільного поділу праці, обміну та приватної власності. Воно було пануючим у державах Стародавнього Сходу, які являли собою систему замкнутих, економічно самостійних общин. У таких господарствах діяв замкнутий круг (Рух) продукту, який, не виходив, як правило, за їхні межі. Кожна господарська одиниця була відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання господарюючих власників залежав виключно від рівня виробництва.

В античних рабовласницьких державах (Рим, Вавилон, Єгипет) поруч з натуральним господарством досить розвинутим було товарне виробництво. Останнє передбачало виробництво продукту не лише для власного споживання, а й на продаж. Однак домінуючою формою господарювання в цих державах залишалася натуральна. В епоху раннього феодалізму натуральне господарство знову стало пануючим, однією з головних рис феодальної економіки. Натуральне господарство консервативне за своїм характером, позбавлене мобільності та динамічності. Основні його ознаки – прямі економічні зв"язки, замкнутість, універсалізація праці.

Натуральна форма виробництва була характерною та пануючою для народів, що населяли Україну, практично до скасування кріпосного права (1861р.). Тобто, натуральну форму мав додатковий продукт, який привласнював поміщик або місцевий куркуль. Цей додатковий продукт виступав у вигляді багаточисельних натуральних повинностей і платежів . Натуральний характер мало й господарство феодально залежного селянина. Воно служило джерелом засобів споживання для поточних потреб поміщицького маєтку й забезпечувало поновлення його запасів.

Соціально - економічна природа натурального господарства найбільш повно розкривається в його характерних рисах. Їх можна розглядати в двох аспектах:

1) такі, що характеризують організаційний бік натурального господарства;

2) такі, що розкривають його економічну природу.

Зрозуміло, що поділ цей умовний, тому що організаційні та економічні риси тісно між собою пов"язані й виділити їх можна лише в теоретичному плані.

Серед організаційних рис насамперед слід виділити замкненість. Суть її полягає в тому, що окреме натуральне господарство являє собою відокремлений, замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна господарська одиниця ( селянське господарство, сільська община, феодальний, поміщицькій маєток) здійснює всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини й закінчуючи кінцевою підготовкою їх до споживання. Замкненість натурального господарства неминуче приводить до його консерватизму та стійкості протягом тривалого історичного відрізку часу. Зокрема, для натурального господарства типовим є традиційність форм, методів і способів виробництва, постійний характер продукції, економічних зв"язків і галузевих пропорцій, які відтворювалися без істотних змін протягом століть і виступали для виробників як обов"язкові, освячені звичаями господарські норми. Все це породжувало застій, використання рутинної техніки, повільні темпи розвитку.

Серед рис, які розкривають економічну природу натурального господарства, в першу чергу слід визначити слабо виражений поділ праці. Це проявляється в обмеженості галузей господарства, видів виробничої діяльності, спеціалізації виробників. У такому господарстві економічні відносини виступають у відкритій формі. Економічні відносини між людьми виступають такими, якими вони є в реальному житті, не затушовуючись якимись іншими формами. Це друга характерна риса, яка розкриває економічну суть натурального господарства. Остання риса натурального господарства характеризується слабо вираженим суспільним характером виробництва. Отже, в натуральному господарстві суспільний характер праці, завдяки його замкненості, проявляється досить невиразно.

В усіх сучасних розвинутих країнах домінує товарна форма суспільного виробництва, витісняючи натуральну, яка подекуди збереглася у дуже незначній кількості. Водночас зростає роль безпосередньо суспільної форми. Навіть у слаборозвинутих країнах країнах Азії, Африки та Латинської Америки, де ще переважає натуральна економіка, поширюється товарне виробництво, що засвідчує його високу адаптивну здатність. Але в перспективі його змінить досконаліша форма виробництва - безпосередньо суспільна.

Формуючи ринкову економіку в Україні, необхідно йти не шляхом формування ринкової економіки капіталістичного типу, а створювати ринкову економіку соціального типу, що забезпечить просування вперед, а не повернення в епоху натурального господарства.

2. Сутність і функції грошей.

Сутність грошей розкривається через розвиток обміну товарів, розгортання суперечності між суспільною та приватною, конкретною і абстрактною працею, що призводить до виділення із загального товарного обороту одного з товарів, який виконує функції грошей.

Гроші можуть виконувати функцію загального еквівалента тому, що самі за своєю природою є товаром, втілюють у собі абстрактну людську працю, є вартістю. На початкових сходинах розвитку товарного господарства, коли одна община від разу до разу обмінювала свій продукт праці на продукт праці іншої община, роль еквівалента виконували різні товари.

Економісти довгий час не могли вирішити проблему сутності грошей. З приводу цього відомий англійський політик У.Гладтсон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, як спроби розібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти стверджували , що гроші – результат угоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші «впроваджуються» державою в якості інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин. Четверті взагалі не вбачали різниці між товаром та грішми. Проте, жодна з цих теорій не давала дійсного наукового з"ясування природи грошей як економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб"єктивних дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об"єктивного багатовікового розвитку форми прояву – мінової вартості.

З розвитком суспільного поділу праці, коли вироблялося все більше продуктів праці для обміну, розширювався сам обмін, який ставав регулярнішим, з"явилась можливість обмінювати один товар на інші товари.

Подальший розвиток суспільного поділу праці, розвиток товарного виробництва призвели до того, що з усього товарного світу виділився один товар, який став загальним еквівалентом в обміні. Таким загальним еквівалентом спочатку були різні товари, У одних народів це були черепашки, у других – худоба, а у третіх – дорогоцінні метали. І лише на наступних етапах це стало золото.

Усе це дає підставу, що гроші – це передусім товар, який виконує функцію загального еквівалента. Тривалий час грошова система була біметалічною, так що роль загального еквівалента виконували і срібло, і золото.

Поступово відбувся загальний перехід до монометалічної грошової системи, коли золото почало виступати в ролі загального еквівалента.

Виникнення та розвиток грошей означали, що створені умови для швидкого зростання товарного виробництва, розширення ринку. Існування грошей означало, що створено умови для широкого розвитку обміну. Отже, цей товар має властивості загального обміну. Якщо раніше власник товару, який мав певний продукт праці, повинен був знайти собі товар, який йому потрібно виміняти, і такого власника товару, який хотів би саме такого обміну, то тепер будь-який товар обмінювався на гроші, а за отримані гроші Людина могла купити будь-який необхідний їй товар .Роздвоєння товару на товар та гроші означає, що його внутрішня суперечність між споживчою вартістю та вартістю дістала зовнішнє вираження у формі роздвоєння всього товарного світу на дві протилежні частини. Обмінюючи свій товар, свою споживчу вартість на гроші, власник товару отримує еквівалент втіленої в його товарі вартості. Вона виступає у формі певної кількості грошей , що створює безперешкодні можливості для обміну грошей на необхідні споживні вартості – товари.

Отже, гроші виникли не як плід свідомої домовленості людей про введення грошового обігу й не в результаті декретування їх державою, а як товар, що виконував роль загального еквівалента. З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси: на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому - всі інші товари як втілення індивідуальної праці. В результаті обмін товарів на гроші- це, по суті, визнання суспільством приватних затрат праці.

Звідси випливають три важливих висновки, які характеризують сутність грошей: по-перше, гроші- це історично визначена, властива товарному виробництву форма економічних зв"язків між товаровиробниками, й тому ми повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як суспільні відносини людей, виражені через гроші. По - друге, гроші служать засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці товаровиробників, що здійснюється на ринку. По - третє, гроші являють собою інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості надається реальність, конкретність, дійовість.

З появою грошей з"являється й ціна. Ціна - це грошове вираження вартості, Як грошове вираження вартості ціна не обов"язково повинна збігатися з вартістю. Вона може бути вищою або нижчою від вартості.

Сутність грошей як загального еквівалента найповніше виявляється у функціях, які вони виконують. Гроші виконують взаємозалежні та взаємозв"язані функції:1) міра вартості; 2) засіб обігу; 3) засіб нагромадження; 4) засіб платежу; 5) світові гроші. Гроші виконують ці функції по - різному.

В мірі вартості безпосередньо виражена роль грошей як загального еквівалента. Сутність її полягає в тому, що за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Виконувати цю функцію може лише той товар, який має власну вартість. І таким товаром стали з IV –III ст. до н.е. благородні метали - золота та срібло, а з другої половини XIX ст. монопольне становище закріпилося за золотом. Певна вагова кількість золота, прийнята за грошову одиницю, називається масштабом цін. З введенням у грошовий обіг паперових грошей, вони не маючи своєї власної цінності, отримували її лише тому, що заміняли в обігу цю певну вагову кількість золота. Функцією міри вартості гроші виконують ідеально. Тобто, присутність їх при визначенні ціни в грошах не обов"язкова, тому що відома фіксована величина грошового матеріалу (золота), закладеного в грошову одиницю, яка діє в даній державі.

Вартість товару оцінюється не заради спортивного інтересу, а для того, щоб відбулася його реалізація. Тобто, товар повинен перейти від продавця до покупця. І тут гроші виступають у ролі посередника в своїй реальній формі. Тобто, вини повинні бути в наявності. В цій якості гроші виконують функцію засобу обігу, опосередковуючи мінові відносини між людьми з приводу купівлі - продажу необхідних їм товарів.

Виконання грішми цієї функції, з одного боку, розв"язує суперечності безпосереднього товарообміну, бо не потребує збігу актів купівлі-продажу ні в часі , ні в просторі. З іншого боку, поява грошей поглиблює суперечності ринкової економіки, оскільки купівля - продаж товарів може розриватися і в просторі , і в часі. Продавши свій товар, товаровиробник не зобов"язаний тут же купувати інший. Це створює формальну затримку в процесі збуту товарів, тому що коли за продажем не настає купівля, то в іншого виробника товар не буде реалізованим. Отже, він не зможе купити товар у третього виробника і т.д. Цим створюється формальна можливість криз надвиробництва товарів.

У третій своїй функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або нагромадження. У деяких випадках гроші вилучаються з обігу. Об"єктивно це зумовлено потребами економіки. По-перше, щоб застрахувати себе від різних випадковостей ринку, кожен товаровиробник повинен мати можливість купувати інші товари незалежно від того, коли й за яких умов будуть реалізовані його власні товари. Для цього необхідно мати грошовий резерв, що передбачає його тимчасове вилучення з обігу. По – друге, придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.) теж передбачає попереднє нагромадження грощей, а отже, й вилучення їх з обігу.

Коли Влада грошей у суспільстві досягла певного розвитку, з"явилися люди-лихварі, для яких нагромадження грошових скарбів стало якоюсь мірою самоціллю. Гроші вилучалися з обігу, ховалися в скринях, закопувалися - перетворювалися на скарби. При обігу золота скарби виступали своєрідним резервуаром, за допомогою якого здійснювалося стихійне регулювання кількості грошей, необхідних для обігу. Як тільки потреби обороту в грошах зростали, вони вилучались із скарбів і починали функціонувати в якості засобу обігу. І навпаки, коли потреба в них зменшувалась, золоті гроші залишали сферу обігу й перетворювалися у скарби.

Згодом спосіб нагромадження скарбів поступається місцем нагромадженню, принцип якого зводиться до того, щоб якомога частіше пускати гроші в обіг, для того, щоб одержувати все більший і більший прибуток. Гроші, що вилучаються з ділового обороту, підприємці зберігають у банках. Банки стають резервуарами, в яких акумулюються грошові засоби не лише підприємців, але й інших верств населення , звідки гроші випускаються в обіг і куди вини повертаються знову.

Між функціями нагромадження скарбів і засобами обігу існує щільний взаємозв"язок. Розширення масштабів виробництва і товарообороту веде до того, що частина грошей, яка є у вигляді скарбів, втягується в процес обігу і функціонує у вигляді засобів обігу. Звуження скарбів обігу супроводжується вилученням частини грошей, перетворенням їх на скарби.

Для того щоб нагромаджувати, слід всіляко розширювати виробництво товарів, якнайбільше їх продавати. А чим більше нагромаджено грошей, Тим ширші можливості для розширення виробництва. Водночас можна не бачити, що цей процес суперечливий. Адже нагромадження скарбів може стати самоціллю, що, природно, обмежує можливості розвитку виробництва.

Розвиток товарного виробництва породив і таку функцію, як засіб платежу. Перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одномоментною передачею грошей за цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, тобто з оплатою в майбутньому . Продавець у таких відносинах стає кредитором, покупець – боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу платежу. Необхідність такої функції грошей породжена як відмінностями часі виробництва, так і сезонністю виробничих затрат або заготівель сировини у деяких галузях виробництва. З часом гроші починають виконувати цю функцію й поза сферою товарного обігу: при сплаті ренти, податків, комунальних послуг.

У сучасних умовах функція грошей як засобу платежу набула особливого значення. Вона все більше й більше витісняє функцію грошей як засобу обігу. Гроші як засіб обігу, як правило, обслуговують лише дрібний роздрібний оборот, тоді як у гуртовій торгівлі, й тим більше в міжнародній, вони функціонують переважно в якості засобу платежу. Це пов"язано з широким розвитком кредитних відносин і банківської справи, а також появою на цій основі нового знаряддя обігу - кредитних грошей.

Розвиток функції грошей як засобу платежу загострює суперечності ринкової економіки й посилює її негативні риси. Зокрема, посилюючи залежність товаровиробників один від одного, вона посилює формальні можливості для виникнення економічних криз, Достатньо одному або декільком боржникам не сплатити гроші в срок, як це може викликати серію неплатежів і банкрутств підприємств, товаровласників, пов"язаних між собою борговими зобов"язаннями, Яскравим прикладом були масові неплатежі суб"єктів господарської діяльності в 1992-1996 рр. В переважній частині підприємства країни стали фактично банкрутами, що спровокувало настання глибокої економічної кризи.

Світові гроші ¾ це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв¢язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку.

Світові гроші є синтезом попередніх функцій і мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і формою матеріалізації суспільного багатства. Це значить, що світові гроші ¾ комплексна функція, що повторює по суті всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов¢язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість певної суми грошей, що вивозиться (переказується), в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Вона спостерігається у випадках надзвичайних подій, коли порушується звичайна рівновага обміну між країнами (неврожай, стихійне лихо, соціальні потрясіння) чи виникає недовіра до платоспроможності іноземного контрагента. Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують переміщення багатства. Це може мати місце при оплаті контрибуції, репарацій, грошових позичок чи допомоги, вивезені грошей емігрантами тощо.

В умовах золотого стандарту роль світових грошей закріпилась за золотом у формі зливків (995 проби) а пізніше і за деякими національними валютами, що вільно розмінювались на золото, перш за все ¾ англійським фунтом стерлінгів та доларом США.

Після краху золотого стандарту відбулась трансформація форм світових грошей: від металевих (золота) до національних валют кредитного характеру, а від них до колективних валют, що не мають матеріальної форми (запаси на банківських рахунках).

В сучасних умовах золото перестало використовуватись як міжнародний платіжний засіб і замінене в цій ролі вільно конвертованими національними валютами. Золото продовжує виконувати цю функцію через операції на ринку золота і виступає в якості резервного засобу.

До резервних (ключових ) валют відносяться: долар США, марка ФРН, фунт стерлінгів Англії, франк Франції, ієна Японії та інші. Як міжнародні платіжні засоби використовуються також міжнародні колективні валюти ¾ СДР, ЕКЮ та інші.

СДР ¾ спеціальні права запозичення в Міжнародному валютному фонді (МВФ). Таким правом наділяється кожна країна ¾ член МВФ, для якої відкривається у фонді спеціальний ліміт в СДР. У межах виділеного ліміту кожна країна може купувати потрібну їй іноземну валюту в інших країн ¾ членів МВФ, розраховуючись за неї в СДР через фонд.

Кошти СДР введені в міжнародний оборот в 1970 р. Поступово СДР перетворились в міжнародні резервні і платіжні засоби і широко використовуються країнами-членами МВФ для поповнення своїх валютних резервів, для розрахунків з МВФ та між собою, для регулювання сальдо платіжних балансів, для порівняння вартості різних валют тощо.

Європейська валютна одиниця (ЕКЮ) ¾ умовна міжнародна рахункова одиниця країн-членів ЄЕС; створена в 1979 р. з метою протиставити свою колективну валюту американському долару і стримати його проникнення на європейський ринок. Величина ЕКЮ розрахована на базі “кошика” національних валют країн-членів ЄЕС. Служить грошовою одиницею європейської валютної системи. Випускається у вигляді записів на рахунках центральних банків ЄЕС в Європейському фонді валютного співробітництва. Використовується як міра вартості, база для визначення валютних паритетів, засіб міжнародних розрахунків тощо. У перспективі СДР і ЕКЮ, по замислу їх фундаторів, повинні стати формою світових грошей, деякі функції котрих в обмежених масштабах вони вже виконують.

Таке суперечливе становище ключових валют не тільки загострює проблему міжнародної валютної ліквідності, але, і підриває стабільність курсового механізму світової валютної системи. Щоб підтримувати курс резервної валюти у визначених параметрах країні-емітенту приходиться витрачати значні суми для проведення валютних інтервенцій на валютних ринках, що в кінцевому підсумку значно зменшує отримані вимоги від провідного становища національної грошової одиниці в міжнародному платіжному обороті.

За своєю природою колективні валюти також не мають внутрішньої вартості і виступають як умовні рахункові грошові одиниці. Вони не існують у матеріальній формі тобто у вигляді банкнот або монет, а значаться у формі записів на банківських рахунках, в тому числі, і в пам¢яті ЕОМ. Колективні валюти, які емітуються міжнародними фінансово-валютними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показників і для використання як офіційного грошового еталону в різних валютних вимірюваннях (спільним знаменником для співставлення курсів національних валют). Поступово беруть на себе деякі функції грошей, зокрема функцію платіжного засобу і міжнародних безготівкових розрахунках, функцію засобу нагромадження вартості в формі резервної валюти. Використовується під контролем міжнародних валютних організацій, що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів порівняно з національними валютами. З простих рахункових одиниць вартості вони поступово стають валютою.

Отже: 1) міра вартості служить еквівалентом вартості всіх товарів;

2) засіб обігу служить посередником при обміні, стимулює обмін товарів;

3) засіб утворення скарбів виступає як резерв багатства, регулює грошовий

обіг;

4) засіб платежу забезпечує погашення боргових зобов’язань;

5) світові гроші виступають як міжнародний засіб платежу, загальний

купівельний засіб та сприяють матеріалізації багатства.

3. Ринок, його сутність, умови становлення і функції.

Ринок - це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками. „Ринок” для американця, японця, західно європейця виглядає по-різному. Відповідно до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не американський чи корейський. З давніх часів ринок визначали як місце де здійснюється купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово „ринок” асоціюється з базаром. Це лише частково. Ринок – поняття більш широке і містке. Це універмаги, магазини. Різні палатки. Є ринки, на яких продаються і купуються цінні папери ( акції, облігації). Це фондові біржі. На товарних біржах, де пропонуються товари ( зерно, цукор, цемент) за стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Учасники на себе юридичні зобов’язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів утворюють ринки.

Ринок - це сукупність соціально - економічних відносин, яка складається у процесі в-ва, розподілу і обліку товарів, а також руху грошових засобів. Більш конкретно, це - це сфера обліку, де здійснюються, за допомогою актів купівлі, продажу, зв’язок сфери в-ва і сферою споживання або зв’язок виробників і споживачів. Ринок виник і почав формуватися ще в період, коли почав розвиватися обмін між містами і організовувалися ярмарки (XII ст.). Ринок розвивався одночасно з розвитком товарного господарства. Ринок діє за законами виробництва і основними з них є:

- закон вартості;

- закон попиту і пропозиції;

- закон грошового обігу;

- закон конкуренції.

Ринок по суті демократ. Тому, що він не ділить людей на окремі класи, соціальні групи, а лише ділить всіх людей на дві групи: покупців та продавців, які є суб"єктам ринку. Кожен з них має свою мету на ринку. Покупці хочуть, як найдешевше купити якісний товар і мати найбільший ефект від його споживання. Продавці хочуть, як найдорожче продати і отримати найбільший можливий прибуток. Об"єктами ринку є гроші і товари. В якості товарів виступають предмети споживання, засоби виробництва, послуги, продукти інтелектуальної праці, інформації, зв’язок. А в якості грошей виступають усі платіжні і розрахункові грошові документи.

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі :

1) регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення;

2) стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулюванню праці та управління;

3) інтегруюча функція ринку полягає в тому, що ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), в тому числі зовнішньоекономічних.

Можна вибрати три з багатьох визначень ринку, які найчастіше зустрічаються в нашій та зарубіжній літературі. Ринок, по-перше, розуміється як місце, да відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності, а отже, як сфера підприємницької діяльності - бізнесу. Тобто, мова йде не лише про купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей. Предметом купівлі-продажу виступає також інформація. Тому поняття „товарний ринок” це лише елемент загального поняття „ринок”. По-друге , ринок – це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності. В такому аспекті ринок виступає як економічна категорія. По-третє, ринок це місце, де відбувається остаточне визначення суспільством втіленої в результати діяльності праці.

Таке розширене суті ринку дає можливість визначити його місце, роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з’явитися лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. На ринку з’ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності, в тому числі й товарів. Трактуючи так широко поняття „ринок”, не слід у той же час ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок-це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва , розподілу й споживання.

Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належить:

1) наявність суб’єктів ринкових відносини, які , будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різноманітних власників-індивідуальних, приватних, акціонерних, державних, кооперативних, змішаних;

2) еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг не визнає;

3) конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців використовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

4) вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

5) реальна інформація про ринок і його суб’єктів.

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдо ринком, де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок ніколи і нікому не вдавалося. Він є об’єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

Ринок виконує ряд функцій. Їх можна звести у дві групи : організаційні та економічні.

Організаційні :

1) встановлення зв’язків між виробниками й споживачами продукції (послуг), не опосередкованих іншими системами розподілу;

2) забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв’язках;

3) забезпечення конкуренції між суб’єктами ринку.

Економічні :

1) механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит;

2) ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг;

3) сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо.

4) механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг.

На практиці ринкова економіка переважно бездефіцитна. В умовах ринкового господарства тривалий, стійкий розрив між потребами й споживанням неможливий хоча б тому, що суперечить економічним інтересам усіх учасників конкурентного процесу. Саме тому країни з міцними ринковими традиціями , перед якими стоїть немало невирішених соціально-економічних проблем, позбавлені принаймні однієї-товарного голоду. Навіть кризи, які там періодично відбуваються, - це кризи перевиробництва.

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі :

регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення;

стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулюванню праці та управління;

інтегруюча функція ринку полягає в тому, що ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), в тому числі зовнішньоекономічних.

Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного господарства.

Отже, ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого – забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність.





 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Натуральне господарство; функції грошей; ринок | Реферат

РефератБанк © 2021 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.