Головна   Додати в закладки Корисність. Процес споживання та динаміка зміни сукупної і граничної корисності | Реферат


Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua Безкоштовні Реферати, курсові, дипломи - referatbank.com.ua | Реферат банк.
 Пошук: 

 

 




Корисність. Процес споживання та динаміка зміни сукупної і граничної корисності - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Мікроекономіка
Розмір файла: 49 Kb
Кількість завантажень:
248
Кількість переглядів:
6393
Описання роботи: Реферат на тему Корисність. Процес споживання та динаміка зміни сукупної і граничної корисності
Дивитись
Завантажити


Курсова робота

з мікроекономіки

Тема: «Корисність. Процес споживання та динаміка зміни сукупної і граничної корисності»

Роботу виконала: студентка 2 курсу

Спеціальність 6.030509 Облік і аудит

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….

3

І. Потреби та споживчі блага.……………………………………………….

5

ІІ. Основи теорії споживання……………………………………………….

9

ІІІ. Корисність. Види корисності. Рівновага споживача…………………

12

3.1 Поняття корисності та її властивості……………………………………

12

3.2 Функція корисності………………………………………………………

14

3.3 Гранична корисність. Перший закон Госсена…………………………

15

3.4 Крива байдужості. Вибір споживача за умови рівноваги…………….

19

ІV. Місце і роль теорій граничності в розвитку економічної науки……

24

Висновок…………………………………………………………………… .

26

Використана література………………………………………………… .

27

Практичне завдання………………………………………………………….

28

Вступ

В сучасних умовах швидких темпів розвитку ринкової економіки перед нашою країною постало чимало важливих питань, які потребують якнайшвидшого вирішення. Серед них можна виділити низку, пов’язаних із проблемами споживання. Це і задоволення споживчих потреб, і дослідження мотивації споживача, і встановлення оптимальних цін на всі види продукції, і максимілізація корисності від отримуваних товарів.

Основною метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ. Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки.

В економічній науці поняття корисності трохи відрізняється від загальноприйнятого його значення. Воно відбиває суб"єктивну оцінку індивідом ступеня бажаності того чи іншого блага незалежно від того, чи сприяє його споживання об"єктивному розвитку певного суб"єкта чи завдає йому шкоди. У цьому розумінні такі продукти, як алкоголь, наркотики, зброя економічно розглядаються як корисності, якщо вони бажані для споживача, приносячи йому задоволення. Разом із тим корисність формується під впливом об"єктивних обставин. Корисними можуть бути лише доступні для споживача блага. Багатства, що лежать на дні океану чи в надрах далеких зірок і планет, не можуть розглядатися як економічні корисності, незважаючи на всю їх бажаність.

Вивчення теорії граничної корисності дозволяє встановити зв’язок між потребами, корисністю та попитом.

Величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується, доки не досягне нуля у точці повного насичення потреби. Тут втілюється закон спадної граничної корисності. Під його впливом формується споживчий вибір. Кожен споживач прагне забезпечити собі максимальний рівень корисності. Він змушений діяти в межах певних обмежень, насамперед бюджетних. За таких умов він повинен розподіляти свої можливості між кількома благами, щоб максимально задовольнитися. Це можливе лише в тому випадку, коли кожна грошова одиниця, витрачена на придбання одного блага, приносить таку ж додаткову корисність, як і одиниця, витрачена на інше. Інакше кажучи, граничні корисності благ мають бути однаковими.

Отже, вивчення теми даної курсової роботи дозволяє дослідити поняття корисності товару та рівноваги споживача, їх специфіку та властивості, залежність зміни корисності від обсягу споживання, можливості максимального задоволення потреб суспільства, місце та роль теорій граничності в розвитку економічної науки.

І. Потреби та споживчі блага

Потреба - це об"єктивна необхідність окремої людини, сім"ї, колективу, суспільства, держави в життєвих благах, послугах, духовних і культурних цінностях. Потреби виникають з народженням людини і супроводжують все її життя (поїсти, поспати, прикраси, іграшки, зошити, одяг, зачіска тощо). Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежать дві визначальні причини. Перша має фізіологічний характер, тому що людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування. Друга є результатом суспільних умов.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Наприклад, суспільні потреби поділяються на економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі. Їх можна розподілити з урахуванням суб"єкта споживання окремої людини, сім"ї, колективу підприємства, працівників певної галузі виробництва, жителів певних населених пунктів, суспільства в цілому або окремого класу.

Широко відома класифікація потреб, запропонована американським ученим А.Маслоу. Він поділив їх на нижчі та вищі. До першої групи належать потреби фізіологічні, без задоволення яких неможливе саме життя людини. Після цього індивід прагне безпеки для себе, своєї сім"ї. До вищих потреб входять прагнення належати до певного кола людей, відчувати їх підтримку. Задоволення цієї потреби викликає прагнення завоювати визнання, повагу, підняти свій престиж в очах оточуючих. Найвищою потребою у другій групі є прагнення людини до самореалізації. Визначальними є економічні потреби, тобто той внутрішній мотив, що спонукає людину до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членів сім"ї.

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов"язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв"язку з цим виділяють:

· фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

· духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

· соціальні потреби, задоволення яких пов"язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров"я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв"язок).

За способом задоволення виділяють:

· індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;

· колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

● суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

Разом із розвитком людини відбувається розвиток її потреб. У сучасному суспільстві недостатньо задовольняти потреби в їжі, помешканні, одязі. Дедалі більше значення має задоволення духовних, культурних, освітніх потреб.

Але от що цікаво. Спочатку потреби людини в їжі, одязі та житлі були мінімальними. Згодом з"являється потреба урізноманітнювати їжу, роблячи її калорійнішою і якіснішою, купувати якомога красивіший і модний одяг, створювати комфорт і затишок у своєму домі. Якщо, приміром, раніше люди раділи, придбавши чорно-білий телевізор або програвач, тепер вони купують кольорові телевізори з дистанційним керуванням, програвачі з компакт-дисками і комп"ютери. Отже, потреби людини не лише кількісно збільшуються, а й якісно змінюються.

Це дає підстави зробити висновок, що потреби людини безмежні у своєму розвиткові й мають тенденцію до підвищення, тобто до якісних і кількісних змін.

Потреби знаходяться на рівні свідомості індивіда, а величина їх насичення диференційована відносно умов його життєдіяльності. У певний момент часу частина потреб індивіда (або сім’ї) реалізується.

Єдиним способом задоволення потреб є споживання відповідного блага, що передбачає необхідність володіння цим благом, його багаторазове (для товарів тривалого вжитку) або одноразове (для товарів разового вжитку) використання.

Споживчі блага - це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення економічних потреб як окремих людей, так і різних господарських суб"єктів.

Споживчі блага класифікують за різними ознаками. їх поділяють на: особисті (споживаються індивідуально) та суспільні (неподільні, безоплатні, споживаються спільно); довгострокового і негайного використання; взаємозамінні (субститути) і взаємодоповнюючі (комплементи); дійсні і перспективні.

Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу. Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Товари мають матеріально-речову форму і застосовуються як для особистого споживання (одяг, продукти харчування, меблі, автомобілі і т.д.) так і для потреб виробництва (будівлі, споруди, техніка, технологія, сировина, матеріали, паливо і т.д.).

Послуги - це нематеріальний вид діяльності, який задовольняє певні потреби споживачів. Послуга корисна як діяльність, вона споживається в момент її виробництва. У процесі її надання не створюється новий продукт, а змінюється якість уже існуючого. Послуги не можуть транспортуватись або накопичуватись. Вони розрізняються за сферами надання (медичні,-культурні, освітні, інформаційні, туристичні тощо) та за призначенням (особисті або комерційні).

Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі - в одязі, треті - у засобах пересування і тощо. Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов"язана з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми - хустка, чоботи тощо, а й послугам - вчителя, лікаря, актора. Особливого значення набуває така споживна вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про ступінь розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про основну його цінність - людину.

ІІ. Основи теорії споживання

Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.

Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Люди істотно відрізняються між собою по тим пріоритетам, які вони надають тим чи іншим товарам в залежності від їх корисності. Пріоритет показує, яким альтернативам людина надає перевагу і яку з них він вибрав би собі. Пріоритет можна виразити тими рангами, які споживачі виставляють для альтернативних варіантів.

Не слід ототожнювати пріоритет і операцію вибору.

Пріоритет це є симпатії і антипатії. Людям постійно приходиться співставляти свої мрії про те, щоб вони хотіли придбати, зі своїми бюджетами. Бюджети залежать від доходів та цін на товари і послуги. Споживачі повинні вибирати, як найкращим чином задовольнити свої пріоритетні потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет.

Той факт, що ви їздите на «Запорожці» зовсім не свідчить про те, що ви надаєте йому пріоритет і не бажаєте їздити на «Роллс-Ройсі».

Виходячи з індивідуальних наборів пріоритетів формуються основні припущеннями, які покладені в основу теорії споживацького вибору:

1. Здібність до ранжування альтернатив.

Це здібність людей ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення від їх споживання. Якщо є дві альтернативи, споживач може або віддати перевагу одній з них, або не розрізняти їх між собою.

2. Транзитивність потреб споживача.

Це послідовність задоволення потреб, певний логічний зв"язок між різними ступенями задоволення потреб. Якщо споживач віддає перевагу набору А перед набором В, а набору В перед набором С, це означає, що набір А має перевагу перед набором С. Транзитивність означає узгодженість у відданні переваги.

3. Ненасичуваність, тобто більша кількість товару має перевагу над меншою. Споживач завжди захоче отримати більшу кількість товару, а не меншу, якщо товари якісні. Потреби в товарах та послугах не можуть бути цілком насиченими.

4. Субституціональність, тобто споживач згоден відмовитись від невеликої кількості блага А, якщо йому запропонують замінити більшою кількістю блага-субститута.

5. Спадна гранична корисність. Гранична корисність будь-якого блага зменшується зі збільшенням загальної кількості , яку споживач має.

Свій вибір споживач завжди робить серед множини товарів. Але для спрощення з"ясування механізму вибору будемо вважати, що вибір відбувається поміж двох товарів X та Y. Або можна говорити, що споживач робить вибір між товаром X і всіма іншими благами Y. Це припущення дає змогу надати достатню наочність механізму вибору споживача (рис.1).

Рис.1 Порівняння індивідуальних переваг споживача

Із графіка (рис.1) можна зробити висновок, що для споживача точка А більш приваблива, ніж Е і менш приваблива від Д, а зона Д є більш привабливою, ніж зона Е тому, що як у точках А і Д, так і у зоні Д споживач має більшу кількість обох благ. Для точок В і С такого однозначного висновку зробити не можна, тому що у цих точках споживач має більшу кількість одного блага і меншу іншого.

ІІІ. Корисність. Види корисності. Рівновага споживача

3.1 Поняття корисності та її властивості

Термін корисність економісти використовують для позначення того стану задоволення або насолоди, який отримують люди від споживання товарів або послуг. Вперше цей термін ввів англійський філософ і соціолог І.Бентам (1748-1832), який вважав, що такі слова, як задоволення, задоволеність або щастя дуже маловиразні для того, щоб передати усю силу його власного бачення максимального блаженства.

Справа в тому, що І.Бентам вивчаючи англійське законодавство, став його противником і захопився ідеєю його реформування за принципом "найбільше благо для найбільшого числа". Ним був організований суспільний рух утилітаризм, який мав сприяти розповсюдженню цієї ідеї. Через сторіччя термін "корисність" втратив свою містичну окрасу, яку він мав для І. Бентама та його однодумців, але економісти продовжують його використовувати для позначення мети, яку переслідують споживачі, коли вибирають товари і послуги для свого користування.

Таким чином, корисність є метою споживання. Але корисність поняття індивідуальне - суб"єктивне і не має єдиного кількісного виміру.

Корисність - це властивість товару задовольняти потреби споживача. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.

Корисність товару має дві властивості:

1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і вподобань. Наприклад, конкретна телевізійна програма (лялькова вистава) може давати неоднакове задоволення чи корисність для різних членів сім"ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені, дивлячись цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи політичним програмам;

2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час дощу і за доброї погоди.

Існують такі види корисностей:

· Ординальна корисність - це впорядкованість наборів благ за ступенем привабливості для людини.

· Кардинальна корисність – вимірність корисності числом.

· Тактична корисність – корисність, яка отримується відразу ж, в даний момент. Вона вимірюється жертвою, на яку здатна особа заради отримання певного набору благ заради поліпшення самопочуття у даний момент.

· Стратегічна корисність – корисність з урахуванням наслідків довготривалого споживання, можливо систематичного, певного набору благ.

Благом з прямою корисністю називаються благо, яке безпосередньо впливає на умови життя людини. З’їдене яблуко має пряму корисність. Воно приносить людні задоволення. Благо має непряму корисність, якщо воно безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення благ, які мають пряму корисність.

Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага.

Теорія корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від споживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру — ютиль (від англ. utility — корисність). Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів, або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку.

3.2 Функція корисності

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля”. Наприклад, споживання однієї склянки мінеральної води дає споживачу 10 ютилів, тощо. Представники цієї теорії – видатні економісти ХІХ ст У. Джевонс, А. Маршалл, Д. Робертсон, Л. Вальрас. Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:

TU = f(X,Y,…),

де Х, Y . – кількості споживаних благ.

Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X).

Корисність характеризує принциповий момент у поведінці споживача, який вибирає для себе той чи інший набір благ. Вона є критерієм відбору, показує, наскільки потрібний той чи інший об"єкт вибору цьому економічному суб"єкту за даних умов, тобто показує до чого прагне споживач у кожній ситуації. Таким чином, корисність можна розглядати як цільову функцію дій споживача в процесі вибору, кількісне значення якої він прагне максимізувати. По суті функція корисності - це деяка форма вираження упорядкованості переваг споживача.

Отже, функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

3.3Гранична корисність. Перший закон Госсена

Для визначення додаткової корисності, яка додається кожною окремою одиницею (порцією) товару введемо поняття гранична корисність (ГК). В англомовній літературі ГК скорочено позначається MU (marginal utility).

Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю. Математично гранична корисність блага при незмінній кількості усіх інших благ є частинною похідною функції корисності:

Граничну корисність можна визначити через нахил кривої загальної корисності.

Середня корисність (АU) – це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.

Відношення граничної корисності блага до його ціни має назву зваженої граничної корисності:

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г. Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена):

Величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби. Проілюструємо перший закон Госсена за допомогою уявних даних (табл. 2). Припустимо, що споживач нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць (колонка 1). Динаміка сукупного задоволення показана в колонці 2. Зміни сукупної корисності, тобто граничну корисність (колонка 3) одержуємо за формулою . Таблиця 2

За даними таблиці будуємо графіки сукупної та граничної корисності.

Рис. 3

Крива сукупної корисності (рис. 3а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 3 б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

· сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

· величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності

· за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ – двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко.

Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням числового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визначити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.

3.4Крива байдужості. Вибір споживача за умови рівноваги

Для відносного аналізу корисності використовують криві байдужості, створені неокласиками для дослідження мікроекономічних процесів.

Крива байдужості - це крива, що показує різноманітні комбінації двох товарів (послуг), цінність яких для споживача однакова, тобто вони мають однакову корисність.

Вибір споживача можна виразити за допомогою кривої байдужості, тобто такої лінії, яка характеризує стан, де споживачеві байдуже, що брати: 14 од. блага Y і 2 од. блага X, чи 8 од. блага Y і 4 од. блага X, чи 4 од. блага Y і 8 од. блага X. На кривій байдужості споживач не може віддати перевагу жодному з двох товарів. Крива байдужості показує множину споживацьких пар, вибір яких байдужий для споживача. Усі споживацькі пари на кривій байдужості забезпечують споживачеві однаковий рівень корисності.

Крива байдужості завжди є увігнутою лінією. Будь-який набір товарів, що характеризується точками вище і справа кривої байдужості, завжди більш привабливий, ніж на кривій байдужості або нижче неї.

Якщо рухатись впродовж кривої байдужості зверху вниз, можна визначити, якою кількістю товару Y споживач згодний поступитися, щоб отримати додаткову одиницю товару X (рис. 4). Одиницею виміру такої заміни є гранична норма заміщення (ГНЗ, відповідно MRS - marginal rate of substation). Отже, ГНЗ можна виразити відношенням:

Рис.4. Гранична норма заміщення

Різний нахил кривої байдужості характеризує різний ступінь заміни одного товару іншим. Це дає можливість говорити про те, що існують набори товарів, які мають високу і низьку ГНЗ. Сукупність кривих байдужості утворюють карту байдужості.

Криві байдужості мають 6 важливих властивостей.

1. Крива байдужості завжди є спадною лінією, отже, і ГНЗ, як і цінова еластичність попиту, завжди є від"ємною величиною. Якщо припустити, що крива байдужості може бути висхідною лінією (рис.5), то це означало б, що в точці А і Б споживач має однакову корисність. Але із графіка видно, що в точці Б споживач має більшу корисність, ніж в точці А, отже, споживач в такому разі віддасть перевагу набору Б, аніж набору А. Це означає, що точки А і Б не можуть находитися на одній кривій байдужості.

Рис. 5 Крива байдужості не може бути висхідною лінією

2. Абсолютна величина нахилу кривої байдужості в кожній її точці характеризується граничною нормою заміщення благ.

3. Криві байдужості є випуклі донизу лінії, а це означає, що нахил кривої байдужості зменшується по мірі переміщення впродовж кривої байдужості зверху вниз. Звідси витікає, що ГНЗ завжди буде зменшуватись, якщо збільшується споживання одного блага (X) замість іншого (Y); це і є принцип зниження ГНЗ.

4. Криву байдужості можна провести через будь-яку точку простору.

5. Криві байдужості не перетинаються, тобто вони є паралельними лініями.

6. Споживач максимізує свою корисність, якщо він знаходиться на кривій байдужості, яка максимально віддалена від початку координат.

Товари, між якими існує відношення повної заміни у споживанні, абсолютні замінники (досконалі субститути) мають криві байдужості у вигляді прямих ліній. Блага, які споживаються разом для задоволення єдиної потреби, тобто такі, які не можуть замінити одне одного - абсолютно додаткові товари у споживанні (досконалі комплементи) - мають криві байдужості у вигляді прямих кутів.

Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій бюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар, тобто для всіх реально спожитих товарів А, В, С, . виконується рівність:

MUA/PA = MUB /PB= MUC /PC = . = λ

Відношення MUA/PA показує приріст загальної корисності в результаті збільшення витрат на товар А на 1 грн. Кожне відношення із рівності можна вважати граничною корисністю грошей (точніше, 1 гривні). Величина λ. показує, на скільки ютилів збільшується загальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн.

Ця рівність показує, що у стані рівноваги (максимум корисності при заданих смаках споживача, цінах та доходах) корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на придбання будь-якого товару, однакова незалежно від того, на який товар вона витрачена.

З цієї формули також випливає, що ціна обернено пропорційно впливає на обсяг попиту на певний товар. Дійсно, із збільшенням ціни на товар А зменшується перше відношення рівності, щоб встановити втрачену рівність та максимізувати загальну корисність, споживачеві необхідно зменшувати споживання товару А. Отже, із збільшенням ціни на певний товар зменшується попит на нього.

Для визначення рівноваги споживача можна застосувати концепцію граничної корисності. Для цього потрібно співставити концепцію граничної корисності з проблемою максимізації корисності споживача. Якщо зміщатися по кривій байдужості зверху вниз, то ми маємо, що додаткове споживання блага X в кількостідає споживачу додаткову або граничну корисність ГКХ для кожної одиниці блага. Це призводить до загального зростання корисності в кількості, У той же час споживач втрачає споживання блага Y в розмірі , а відповідно, знизить свою корисність на величину ГКУ на одиницю блага. Загальні втрати корисності від зменшення споживання блага Y будуть становити

Оскільки всі точки на кривій байдужості (функції корисності) забезпечують однаковий рівень корисності, загальне збільшення корисності від додаткового споживання товару X має зрівноважитись зменшенням споживання блага Y. Отже, можна записати, що

Звідси витікає, що , алеє ГНЗ блага Y на благо X, тому

Це рівняння говорить про те, що гранична норма заміщення відповідає відношенню граничних корисностей благ. Але ми знаємо, що коли споживач поступається все більшою кількістю блага У, щоб отримати більшу кількість блага X, гранична корисність блага X зменшується, і коли споживач знаходиться на одній і тій же кривій байдужості, тоді гранична корисність блага Y буде збільшуватись.

Припустимо, споживач, щоб по снідати, мусить розподілити виділені на цю мету кошти між бутербродами та кавою. Припустимо, що додаткова чашка кави дає йому більше задоволення, ніж додатково з"їдений бутерброд. У такому випадку він, найімовірніше, спрямує більшу частину коштів на придбання кави, а споживання бутербродів скоротить. Але тоді згідно із законом спадної граничної корисності бажаність кожної наступної чашки кави буде зменшуватися, тоді як цінність бутерброда з тих, що залишилися,— зростати. Зрештою знаходиться варіант, коли граничні корисності обох благ вирівнюються. Ця ситуація, названа рівновагою споживача, означає, що він не зацікавлений у зміні пропорцій споживання за рахунок переваги одного товару над іншим. Саме в такому випадку досягається й максимум загальної корисності за цим бюджетом і цінами.

Тобто максимум корисності споживача досягається за умови, якщо бюджет розподілено таким чином, що гранична корисність витрат однієї гривні однакова для кожного товару. Це і є умова рівноваги споживача в кардиналістській концепції. Принцип рівної граничної корисності є важливим принципом максимізації в мікроекономіці для аналізу поведінки споживача і виробника.

Отже, корисність споживача максимізується тоді, коли співвідношення граничних корисностей, яке дорівнює граничній нормі заміщення, відповідає співвідношенню цін. У такому положенні система може знаходитися тривалий час. Усі інші положення будуть повертати її до цього стану, а відтак цей стан є умовою довгострокової рівноваги в кардиналістській концепції. Таким чином, у точці оптимуму споживача відношення граничних корисностей дорівнює відношенню цін благ, що споживаються. Ця умова справедлива для задачі споживчого вибору з будь-якою кількістю благ. У відповідності з цим, споживач розподіляє свій дохід таким чином, щоб остання гривня (грошова одиниця), витрачена на кожний товар, приносила йому одну і ту ж граничну корисність. Якщо це буде не так, тоді споживач міг би гривню, яка дає йому меншу граничну корисність, перерозподілити туди, де його гранична корисність була б більшою.

За умови двох товарів споживач максимізує свою корисність, якщо одночасно виконуються дві умови: ГНЗ для цих благ дорівнює відношенню їх цін і виділена для споживання сума коштів (бюджет) повністю витрачається. В такому разі ми завжди будемо мати оптимальне рішення.

ІV. Місце і роль теорій граничності в розвитку економічної науки

Стенлі Джевонс (1835-1882) на основі теорії корисності сформулював теорему, яка отримала пізніше його ім’я: при раціональному споживанні ступені корисності придбаних благ пропорційні до їх цін, тобто корисність блага із вищою ціною більше. Праця впливає на обмінні пропорції благ непрямо: зростання прикладання праці збільшує корисність даного блага і таким чином зменшує його граничну корисність.

Вчення про корисність мало колосальний вплив на економічну науку: спростувавши теорію трудової вартості благ, воно дало ґрунтовне пояснення природи цінності благ з точки зору споживача. На основі теорії спадаючої граничної корисності побудовано такий розділ мікроекономіки як аналіз поведінки споживача.

Співвідношення граничних корисностей двох благ має назву граничної норми заміни і виражає кількість одного блага, якою споживач згоден пожертвувати заради додаткової одиниці іншого блага і дорівнює співвідношенню цін цих благ (теорема Джевонса) використовується для знаходження стану рівноваги споживача. Рівновага спостерігається тоді, коли відношення корисностей та цін благ рівні між собою, тобто корисність на одиницю витрачених грошей однакова для обох благ.

Теорії граничності набули широкої популярності та визнання серед провідних економістів свого часу, спричиняючи чималий вплив на розвиток економічної теорії. Не могли вони не зацікавити і економістів України. Так перша наукова робота всесвітньо відомого українського економіста Михайла Туган-Барановського (1865-1919) “Учение о предельной полезности хозяйственных благ, как причине их ценности” була присвячена саме використанню теорії граничної корисності, в своїй роботі він писав, що цінність блага у короткостроковому періоді визначається його пропозицією та попитом на нього, а у довгостроковому періоді треба враховувати затрати на працю. Таким чином Туган-Барановський провів синтез теорії граничної корисності та трудової вартості благ.

Інший видатний український економіст та математик Євген Слуцький (1880-1948) також зацікавився теорією граничної корисності, присвятивши цій темі роботу “Теорія граничної корисності”. Спираючись на математичне підґрунтя теорії граничної корисності Євген Слуцький пішов далі у аналізі поведінки споживача і присвятив цій темі роботу “До теорії збалансованого бюджету споживача”, у якій він проаналізував ефекти доходу та заміщення при зміні ціни блага; на основі рівняння попиту Слуцького він вивів граничний приріст попиту при зміні ціни як суму граничного приросту попиту при фіксованому “меню” , тобто фіксованому бюджеті та граничного приросту попиту за зміни доходу за умови, якщо ціна незмінна.

Висновок

Кожен індивід, використовуючи блага для задоволення своїх потреб, виступає у ролі споживача. Здійснюючи вибір необхідних йому товарів та послуг за ринковими цінами, що склалися, він оцінює діяльність їх виробників. Така оцінка впливає безпосередньо на об’єм продажу того чи іншого товару, тому від неї залежить доля виробників даних благ. Маючи на увазі цей факт, економісти говорять про „суверенітет” виробника, тобто його здатність визначати виробництво.

Таким чином, сьогодні задоволення потреб споживачів є базовим принципом здійснення управлінської діяльності будь-якої організації. І особливу увагу потрібно приділяти задоволенню українського споживача саме вітчизняною продукцією.

Можна зробити висновок про необхідність ґрунтовного вивчення українськими підприємствами проблем задоволення споживачів. Саме за такого підходу можна досягнути високої конкурентоспроможності вітчизняного виробника на внутрішньому і світовому ринках. Це сприятиме розвитку ринкової економіки в Україні та руху нашої держави до процвітання.

Отже, споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Використана література

1. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

2. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

3. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208.

4. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750.

5. Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

6. Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997, с.304.

7. Семюельсон, Пол А., Нордгауз, Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.676.

8. Задоя А. О., Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: Знання, 2002. – 216 с.

9. Кириленко В. І., Мікроекономіка. – К.: Таксон, 1998. – 334 с.

10. Лисовицкий В. Н., Мікроекономіка: учебное пособие для эконом. спец. вузов. – К.: ИМСО МО Украины, НВС „Студцентр”, 1997. – 160 с.

11. Лісовий А. В., Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: ЦУЛ, 2003. – 192 с.

12. Ястремський О. І., Гринченко О. Г., Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1998. – 714 с.

Практичне завдання

Варіант 2

Задача 1.

Яким повинен бути по товарний податок Т, щоб ціна піднялась на 1 % при функціях попиту і пропозиції.

Розв’язання

;

;

;

;

;

Отже, щоб ціна піднялася на 1 % достатньо щоб по товарний податок зріс на 0,5%.

Це закономірно. Збільшення оподаткування підприємницької діяльності на певну величину використовується підприємцями для підвищення ціни на товари. При цьому для перестрахування власної вигоди підприємці збільшують ціни проти оподаткування або на кілька відсотків, або в кілька разів. В даному випадку підвищення податку на 0,5% дозволяє підвищити ціну на 1%.

Задача 2.

Чому дорівнює корисність 21 -го товару, якщо

Кількість товарів

16

18

20

22

24

Сукупна корисність

20

23

25

26

26,8

Розв’язання

Як видно з таблиці, збільшення споживання товару в рівномірній пропорції не забезпечує рівномірного збільшення їх сукупної корисності. Навпаки, зі збільшенням кількості спожитих товарів, їх корисність зменшується. Якщо в проміжку від 16 до 18 одиниць товару корисність зросла на 3 одиниці (23-20), то в проміжку від 18 до 20 одиниць корисність збільшилась лише на 2 одиниці (25-23), а в проміжку між 20 і 22 одиницями товару корисність зросла лише на 1 одиницю (26-25). У проміжку від 22 до 24 одиниць товару їх корисність зросла лише на 0,8 одиниць (26,8-26). Тому корисність 21 товару становитиме:

Задача 3.

Визначте норму заміщення для кожної пари з трьох точок на кривій байдужості корисності наборів з двох товарів X і У.

Розв’язання

У точках А, В, С споживач досягає рівноваги і йому байдуже, яку кількість товару споживати – 6 одиниць товару Х і 1 одиницю товару У, 3 одиниці товару Х і 2 одиниці товару У, або 1 одиницю товару Х і 6 одиниць товару У, бо кожний набір цих товарів має однакову корисність.

Задача 4.

Перерахуйте альтернативи і побудуйте межу виробничих можливостей на графіку "час-гроші" в наступній ситуації. Ви попали в Стокгольм без крони в кишені, і через 6 годин вам прийдеться повернутись на Україну. Можна всі 6 годин бродити по прекрасному місту, але користуючись винахідливістю ви швидко знаходите спосіб заробити на продажі газет: 8 крон за дві години, 18 крон за 4 години, 30 крон за 6 годин.

Припустимо, інших альтернатив вам в силу обмеженості часу знати не вдалося. Обсудіть привілеї та недоліки кожного з варіантів. Розмістіть їх в порядку зростання, зробіть вибір і визначить його альтернативну вартість.

Розв’язання

Альтернативна вартість – це кількість одного блага, якою потрібно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага. Працюючи, людина може заробити за годину певну суму грошей, у нашому випадку 8 крон за дві години, 18 крон за 4 години, 30 крон за 6 годин. Витрачаючи цей час на бродіння по прекрасному місту, вона втрачає цю суму доходу. Максимальна кількість доходу, яку можна отримати це 30 крон, оскільки через 6 годин прийдеться повертатися на Україну. На кривій виробничих можливостей позначимо цю точку як точка А. Якщо ми оберемо інший варіант і працюватимемо лише 4 години за 18 крон, то альтернативна вартість такого вибору складатиме 12 крон (30-18), тобто ми їх не отримаємо. В іншому випадку ми втратимо уже 22 крони (30-8). Недоліком першого варіанту є лише те, що ми не зможемо побачити місто Стокгольм, коли в інших двох випадках у нас залишається час для цього. Останні два варіанти позначимо на графіку точками В і С. Вони будуть знаходитися під кривою виробничих можливостей і відповідатимуть неповному використанню наявних можливостей. Розміщуємо наявні варіанти в порядку зростання: 1)8 крон за дві години, 2)18 крон за 4 години, 3)30 крон за 6 годин. Обираємо останній, третій варіант.

Задача 5.

Розв"язати задачу аналітичним та графічними способами: Функція попиту на товар , функція пропозиції

Визначити:

1. Рівноважну ціну і обсяг продаж.

2. Коефіцієнти прямої еластичності попиту на інтервалі цін від 3 грн. за одиницю до 5 грн. за одиницю.

3. Надлишок споживача і виробника. Чистий суспільний виграш.

4. Уряд ввів по товарний податок на товар в розмірі 2 грн. на одиницю продукції. Податок сплачується продавцями товару. Визначте невірівноважні обсяги попиту і ціну.

5. Розрахуйте суму грошових надходжень в держбюджет від сплати податку. На кого, введення по товарного податку вплине більше на продавця чи покупців? Чому?

6. Розрахуйте надлишок споживача і виробника після введення податку. Визначте суму чистих витрат суспільства пов"язаних з введенням податку.

7. Чи є рівновага на ринку товару стабільною?

Розв’язання

Аналітичний спосіб

1. Визначимо параметри ринкової рівноваги. Для цього прирівняємо функцію попиту та пропозиції:

9-3Р=-7+3Р

9-3Р+7-3Р=0

-6Р=-16

Р=2,67 (грн.)

Отже рівноважна ціна складає 2,67 грн.

=9-3*2,67=1 (од.)

=-7+3*2,67=1 (од.)

2. Визначимо коефіцієнт прямої еластичності попиту по ціні на інтервалі від 3 до 5 грн. за одиницю

Коефіцієнт прямої еластичності попиту визначається за допомогою формули:

Визначимо як зміниться попит при зміні ціни з 3 до 5 грн. за одиницю

Отже, коефіцієнт прямої еластичності попиту становитиме:

В даному випадку попит на товар є нееластичним, тобто однопроцентна зміна ціни спричиняє менш ніж однопроцентну зміну обсягу попиту.

3. При ціні 5 грн. за одиницю надлишок споживача становитиме:

При ціні 5 грн. за одиницю надлишок виробника становитиме:

Чистий суспільний виграш становитиме: -7+7=0.

4. Визначимо параметри ринкової рівноваги після встановлення податку (відомо, що встановлення податку з кожної одиниці продукції зменшує пропозицію товару):

Qs=-7+3(Р-2)=-7+3Р-6=3Р-13

9-3Р=3Р-13

9-3Р-3Р+13=0;

-6Р=-22

Р=3,67 (грн.)

Отже рівноважна ціна – 3,67 грн., а рівноважний обсяг попиту – 2 од.

5.Якщо ціна рівноваги після встановлення податку не змінюється, то весь податок сплачується виробником. Наскільки змінюється рівноважна ціна, настільки податок переноситься на споживача. В даному випадку споживач сплачує більше за одиницю товару на:

За всю покупку споживач сплатить податків -2×1=-2 грн., виробник також -2 грн. (-2×(2-1). Сума грошових надходжень до держбюджету від сплати податку складе -4 грн.

6. При зміні рівноважної ціни через введення податку надлишок споживача становитиме:

Надлишок виробника:

Чистий суспільний виграш становитиме: -10+4=-6 (од.)

7. Ринок не завжди перебуває у стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту та пропонування. За незмінності інших детермінант точка рівноваги є стійкою, і ринок повсякчас повертається до неї.

В реальному житті кількість куплених товарів завжди дорівнює кількості проданих за будь-якої ціни, але це не означає, що ринок знаходиться у рівновазі за будь-якого рівня ціни. Наприклад, коли ціна низька, покупці хотіли б купити багато, але продавці продають значно менше, тому обсяг купівлі-продажу буде дорівнювати обсягу пропонування.

Ринковий механізм є само регульованим, самодостатнім. Відновлення ринкової рівноваги відбувається автоматично, без будь-якого зовнішнього для системи втручання. Разом з тим, в реальному житті у функціонування ринкового механізму іноді втручається держава або інші інституції, що спричиняє відхилення цін від рівноважного рі .....

Страницы: [1] | 2 |




 




 

Записник:
Вибранних робіт  

На данній час, в нашій базі:
Реферати: 5481
Розділи по алфавіту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Ключеві слова: Корисність. Процес споживання та динаміка зміни сукупної і граничної корисності | Реферат

РефератБанк © 2022 - Банк рефератів, дипломні, курсові роботи - безкоштовно.